Шановні читачі сьогодні до вашої уваги чергова стаття з циклу «Психологія абсурду» з російською назвою про українське сьогодення.
Почну з того, що в цивілізованому світі війну відносять до важких кризових явищ. Після двох світових воєн в першій половині 20 століття світ змінився, а разом з ним змінились форми протистояння держав. Надалі, конфлікти стали більш витонченими і прийняли інші форми. Найбільш розповсюдженими стали інші види війн, до яких відносяться ідеологічні, психологічні, дипломатичні та економічні. Зазвичай, все починається з війни ідеологічної, під час якої без пострілів, вибухів та авіаударів завойовується інформаційний простір супротивника. В хід іде все: кіно та телефільми, художня література, гастролі зірок шоу-бізнесу, міжнародні фестивалі та конференції. Держава-завойовник наповнює інформаційний простір супротивника фільмами, музичними творами та художньою літературою певного змісту, яка нав'язує населенню необхідні для завойовника точку зору та психологію. Одночасно створюються умови для знищення культури та традицій корінного населення, його самосвідомості та патріотизму. Для цього широко застосовується реклама. Рекламується все, що руйнує самосвідомість та патріотизм: закордонні зірки шоу-бізнесу з вельми посередніми людськими якостями, низькосортні імпортні товари в гарній упаковці, успішні герої теле- та кінофільмів, які не гребують нічим заради грошей, спотворюється історична правда.
Вельми великі кошти завойовники вкладають в політичну рекламу, що заборонена чинним законодавством, але широко практикується. Для цього на підтримку політичних партій, присутність яких завойовник бажає мати у владних структурах, в Україну під час виборчих перегонів направляються «зірки» шоу-бізнесу ніби за власний кошт. На підконтрольних телеканалах демонструються серіали певного змісту.
По ходу розгортання ідеологічної війни набирає обертів війна психологічна. Вона також не обходиться без рекламних акцій. Нині проявом цієї війни є тиск російської влади на українську з приводу входження України до Митного союзу. З одного боку, російська влада нав'язує українцям власну думку про вигоди цього союзу, стверджуючи, що після входження до нього Україна заощадить щороку 10 мільярдів доларів. З іншого, попереджає про застосування проти нас економічних санкцій. Дуже хочеться «старшому брату» транспортувати через територію України все і вся без мита і контролю. Проте не це головне… Головне те, що Митний союз передбачає вільне переміщення громадян і він не сумісний із зоною вільної торгівлі України з Євросоюзом, договір про яку Україна має змогу невдовзі підписати.
За наявності такого договору українці отримають безвізовий режим з країнами Євросоюзу та безмитне переміщення до них своїх товарів. Саме безвізового режиму України з Євросоюзом боїться російська влада. Це вона та проросійська «п'ята колона» в Україні тривалий час знищувала українські підприємства, щоб здобути головне – притік на свою територію більш дешевої, дисциплінованої та висококваліфікованої робочої сили, якої їй не вистачає і понині. За моїми оцінками, починаючи з 2005 року, Росія втратила від 2,5 до 3,5 мільйонів українських заробітчан. Вони переїхали до Західної Європи, де умови їхнього перебування та заробітки є набагато кращими ніж в Росії. Безвізовий режим з країнами Євросоюзу забере їх ще не менше мільйона. Не буде кому працювати у важких умовах Далекого Сходу та Крайньої Півночі, де знаходиться переважна більшість ресурсів Росії, в тому числі й тих, які йдуть на експорт. Це призведе до значного погіршення соціально-економічного стану росіян, і безумовно стане загрозою для чинної російської влади. Саме ця обставина підштовхує її до нахабних та рішучих дій. Переконаний, що так буде до тих пір, поки українська влада не чинитиме російській рішучого опору. Заяви нашої влади про це є, але дії поки що відсутні.
Найбільш інтелектуальними я вважаю війни дипломатичні. Вони ведуться невеликою кількістю кваліфікованих фахівців. Великих успіхів у цих війнах за 20 років Україна не досягла, але перемоги все-таки були. Першою з них було те, що світ швидко визнав Україну, як незалежну державу. Далі було чимало поразок. Однією з них вважаю позбавлення статусу ядерної держави під гарантії безпеки з боку Росії та США. Час підтвердив, що ці гарантії химерні, бо США нічого не гарантують, а Росія з гаранта може легко перетворитися в агресора. Разом з тим, нещодавно ми отримали перемогу – гарантом безпеки України виступив Китай.
До найбільш небезпечних війн відносяться війни економічні. Вони також потребують інтелектуалів, причому в набагато більшій кількості ніж війни дипломатичні. Для успіхів, задіяні в таких війнах інтелектуали повинні мати широкий світогляд, високі аналітичні здібності, нестандартний підхід до вирішення проблем та швидку реакцію. За 20 років незалежності похвалитись перемогами у таких війнах Україна не може. Маємо дуже високі ціни на російський газ разом з умовами понад як 30-річної окупації 18 тисяч гектарів Чорноморського узбережжя Криму. Не можемо похвалитися і умовами для вітчизняного виробника у СОТ, втратили значні обсяги ринку озброєнь, доведена до банкрутства власними владними структурами значна кількість машинобудівних та приладобудівних заводів. Велика частина їх приватизована за безцінь і здана новими власниками на металобрухт. Не шкода було, бо вони у власність потрапили не за зароблені, а те, що Україна при цьому втратила майже половину робочих місць і, як наслідок, значну частину бюджетів всіх рівнів та соціальних фондів, владу ні раніше, ні сьогодні не турбувало і не турбує.
Підводячи підсумки, вважаю за необхідне констатувати наступне:
1. За 20 років незалежності у всіх наведених вище війнах, а саме ідеологічних, психологічних, дипломатичних та економічних Україна мала суттєві поразки. На моє переконання, ці поразки обумовлені бездіяльністю, непрофесійними діями урядовців та відсутністю в них почуття патріотизму. Війни проти держави та народу стали не тільки для агресорів, а й для них і їх оточення джерелом збагачення. Доказом тому є 80% зубожілого українського народу поряд з 21 (двадцять одним) доларовим мільярдером, 14 з яких з'явились під час фінансової кризи і правління чинної влади.
2. Україна, маючи станом на кінець 1991 року один з кращих економічних потенціалів на пострадянському просторі, за 20 років так і не здобула ні економічної ні енергетичної незалежності. Її втрати в економіці в кілька разів перевищують втрати за часи Другої Світової Війни, її власна влада вигнала на заробітки за кордон в кілька разів більше людей ніж фашисти вивезли на примусові роботи. Втрати населення наблизились до втрат за 1941-1945 воєнні роки. Безумовно, що понесені Україною втрати обумовлені відсутністю патріотизму та професіоналізму очільників влади, які живуть окремо, як від держави, так і від народу.
3. Сучасні війни – ідеологічні, психологічні, дипломатичні та економічні потребують від завойовників значно менших матеріальних витрат і зовсім не потребують людських втрат. Тому, на моє переконання, будуть мати надалі велике розповсюдження. Очільникам української влади, та й не тільки їм, варто пам'ятати, що успіхи в згаданих війнах можуть мати тільки ті держави, де при владі знаходяться патріоти-інтелектуали зі швидкою реакцією, здатні на нестандартні рішення. Переконаний, що саме такого контингенту не вистачало у владних кабінетах всі двадцять років української незалежності.
4. Успіхи України у сучасних війнах можуть настати тільки при зміні психології урядовців. Доказом тому може стати об'єднана Німеччина, керівники якої і в наш час притримуються принципу першого німецького канцлера Отто фон Бісмарка: «Держава, яка не піклується про своїх громадян, має померти». На жаль, чинна українська влада робить все навпаки, дбаючи не про державу і народ, а про себе і своє оточення. Стан держави та умови життя народу вимагають іншого. Для урядовців настав час перейти від війни з власним народом до війни з загарбниками, мобілізувавши на цю війну кращих представників українського народу. Це стане доказом того, що держава, народ і влада - єдині.
Леонід Тартасюк.
Опубліковано Leleka News о 14:45 Надіслати електронною поштою
Опублікувати в блозі
Опублікувати у Twitter
Опублікувати у Facebook
Опублікувати в Google Buzz
Немає коментарів:
Дописати коментар