- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

пʼятниця, 5 червня 2015 р.

КОН, КОНУНГ, КНЯЗЬ, ЗАКОН, КНИГА

Слов’янські племена в перші століття нової ери займали величезну територію від Вісли до ріки РА (Верхньої Волги і Оки), від Балтійського узбережжя до Чорного моря, Нижнього і Середнього берега Істра (Дунаю). В античних джерелах вони узагальнюються під спільним іменем Венедів (Венетів), але в той же час античні автори Тацит, Пліній, Птоломей стверджували, що анти і скити це ті ж самі венеди.


За характером і рівнем суспільного розвитку слов’яни не відрізнялися особливо від готів (германців), тому античні автори часто їх плутали. Слов’яни жили общинно-родовим ладом, займалися переважно землеробством, а також розведенням худоби, полюванням, рибальством, збиранням дикого меду, грибів та ягід. Про суспільний устрій слов’ян повідомляють письмові джерела більш пізнього часу (візантійські автори VIст.). «Ці племена, склавини й анти, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народоправстві, і тому у них щастя і нещастя в житті вважається справою загальною», - писав візантійський хроніст та історик Прокопій Кесарійський. Особливо вразила візантійця волелюбність слов’ян. «Племена антів подібні за своїм образом життя, - зазначав він, - за своїми звичаями, по своїй любові до свободи, їх жодним чином не можна схилити до рабства». У слов’ян панував ще первіснообщинний лад. Але вже почався процес його розкладання. Основною господарською одиницею була велика сім’я, що включала до свого складу значне коло родичів. Сім’ї об’єднувалися в роди, роди складали племена, що мали вже в ті часи територіальну організацію. Коли насувалася військова загроза, що вимагала об’єднання сил, тоді у склавинів і антів виникали общинні племінні союзи під владою одного вождя.
В своїй книзі «Про готські війни» Прокопій Кесарійський пише: «Слов’яни і анти не мали єдинодержавної влади, вони мали загальнонародне правління, народні збори (віче), сходи, на яких радилися з усіх військових питань». Розпад родоплемінного устрою слов’янських племен супроводжувався утворенням великих військово-політичних союзів, збільшенням військових дружин та влади вождів. В часи військової небезпеки, наступ Візантії на володіння слов’ян з Півдня, а зі Сходу постійно накочувалися кочові племена, життя змушувало племена об’єднуватися в військово-політичні союзи. Вожді племен почали збиратися на Ради, які отримали назву КОН. На Кону приймалися не тільки важливі військо-політичні рішення, але й обирали з поміж вождів конунга, конязя, князя. Рішення, які приймалися на Кону називалися поконами, тобто жити по Кону. Тих, хто порушував покони, виходив за межі Кону (за Кон) карали. Найменшим покаранням було вигнання порушника з племені, найбільшим – смертна кара. Як бачите, сучасне людство вийшло за межі Кону, всі ми живемо по законам, бо жити по КОНУ – це значить жити по принципам співжиття вільних людей в єдності з усім оточуючим світом. Ці принципи передбачають пантеїстичний світогляд людини: «Всесвіт і природа – одухотворене Боже творіння»; а також охоплюють всі сфери людських відносин: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі. І коли говорять: «З покон віків», то це означає: «Від тих віків, коли люди жили по Кону».
Цікава етимологія слова КОН. КО в давнину означало вогонь. В українській мові з коренем ко (в значенні вогонь) маємо такі слова: коваль, ковач, ковальня, ковадло (наковальня), ковалдо (молот), коваленка (маленька наковальня), коло, коливо, кабиця (піч у дворі), кочерга (де ко – вогонь, чер – довгий, витягнутий, га – дерево), костер (в рос. мові).
Таким чином КОН – це священний вогонь на якому давали урочисту присягу, приносили пожертви, на це вказує і назва капищ у деяких слов’янських племен – контина. Священний вогонь повинен був горіти постійно, тому жриці підтримували вогонь цілодобово.
Від кону походить конунг – людина, яку обирали на кону серед вождів готських (германських) племен. Вікіпедія стверджує, що конунги були тільки в скандинавських народів. Я з цим не можу погодитися, особливо з твердженням, що кон походить від давньоскандинавського слова і означає знатний, впливовий чоловік.
В слов’ян від слова КОН походить князь, спочатку було конязь, з часом буква о випала. Всі рішення, укази і постанови, які приймалися на кону записувалися на дерев’яних дубових дощечках, які називалися конига (кон – священна Рада вождів, га – дерево). З часом о так само випала і конига стала книгою, на підтвердження цього маємо прізвища Конигін і Канигін (відомий письменник і дослідник української історії).
Про те, що на кону обирали князів, маємо підтвердження в сучасності. В Ватикані кардинали збираються на Конклав, щоб обрати нового папу. Конклав – це Рада кардиналів, що обирає римського папу в закритому ізольованому приміщенні, аби не було зовнішнього впливу на рішення кардиналів.
Які можна нам зробити висновки з вищесказаного. З тих часів, коли люди жили в повній гармонії з оточуючим світом, боготворили не тільки сонце і воду, але й кожну травинку, а ми знаємо, що про наших предків написав автор «Повісті минулих літ», начебто вони були дикунами, не знали ні грамоти, ні культурного життя, наші вороги намагалися змінити не лише віру, але й свідомість людей, їхню ментальність, одним словом, зробити з вільної і гордої людини раба. За тисячу років селекції українців наші вороги  так і не змогли знищити в них той войовничий і вільнолюбний Дух. Свідченням тому були славні сторінки спротиву наших предків: бродники, запорізькі козаки, січові стрільці і повстанці Холодного Яру, армія УПА, Майдан, який породив добровольчі батальйони. Україна зараз стоїть на переломі своєї історії! Ми обов’язково вийдемо переможцями з цієї війни з північним і одвічним нашим ворогом. Зараз завдання, які перед нами стоять і без вирішення яких ми ніколи не будемо сильною державою це: деколонізація України, повернення українській мові дійсно державного статусу, повернення нашої справжньої історії, яку в нас вкрали, внести до Конституції України статтю про те, що оточуюче природнє середовище, ліси, ріки і моря є найбільшим багатством України і посягання на них є державним злочином.

Заради цієї мети – Єднаймося!  Бо ми того варті!


Голова культурологічного клубу «Українська цивілізація»  Микола Заремба.    м. Павлоград

Немає коментарів:

Дописати коментар