Реваншистська політика Кремля на
пострадянському просторі та прагнення й надалі утримувати у своїй орбіті
мусульманські народи лише поглиблюють етнорелігійну напруженість у Росії.
Етнорелігійна палітра Російської
Федерації впродовж останніх десятиліть стрімко змінюється в бік швидкого
зростання азійського та ісламського компонентів й одночасного зменшення в
країні кількості етнічних росіян та інших християнських європейських народів (українців,
білорусів, молдован, болгар, греків), які донедавна були основними донорами
поповнення титульного етносу в результаті процесів асиміляції.
Між переписами 1989 та 2010 років
загальна чисельність мешканців Росії скоротилася лише на 4,1 млн (зі 147 до
142,9 млн), а названої вище групи європейських народів – на 12,7 млн (зі 126,9
до 114,2 млн). Тоді як решта народів, переважно азійські мусульманські,
наростили за той час свою кількість майже в півтора раза – із 20,1 до 28,7 млн.
І це не рахуючи кількох мільйонів трудових мігрантів із Азербайджану, Китаю та
інших країн Азії. У липні 2013-го голова Федеральної міграційної служби Росії
Константін Ромодановскій заявив, що незаконних трудових мігрантів у країні
понад 3,5 млн осіб, ще 1,8 млн мають дозволи на роботу. Експертна ж оцінка
чисельності трудових мігрантів у РФ – близько 10–11 млн, переважна частина з
яких є вихідцями з азійських країн. За збереження наявних тенденцій до 2030-го
можна очікувати зменшення кількості росіян і найбільш піддатливих для
асиміляції ними європейських християнських народів до 100 млн осіб та падіння
їхньої частки в населенні РФ до рівня нижче ніж 70%. Причому без урахування
фактора нелегальних іммігрантів. У Москві вже 2012 року, за оцінками фахівців,
понад 40% дітей шкільного віку не були етнічними росіянами. З низки
національних республік Північного Кавказу етнічні росіяни уже зараз або цілком
витіснені, або їхня питома вага різко знизилася. Наприклад, 1989-го в
Чечено-Інгушетії вони становили 24,8%, а вже 2010-го – лише 1,9% у Чечні та
0,8% в Інгушетії. У сусідньому Дагестані зафіксовано падіння за відповідний
період із 9,7% до 3,6%, у Кабардино-Балкарії – з 32% до 22,5%, Північній Осетії
– з 29,9% до 20,6%. У Карачаєво-Черкесії, де 1979 року росіяни взагалі
становили більшість (45,1% проти 29,7% карачаївців), 2010-го їхня частка
зменшилася до 31,6%. Причому причина їх витіснення з Північного Кавказу
пояснюється тим, що вони відчули там беззахисність і нездатність федеральних
органів гарантувати їм елементарну безпеку в умовах наростання поміж місцевих
мешканців невдоволення російським пануванням.
Додаткові виклики традиційній
культурній матриці РФ становлять реставраційні проекти Путіна на пострадянських
теренах, які якщо й мають перспективу, то переважно в Середній Азії. Наприклад,
у Таджикистані та Узбекистані, які й зараз є найбільшими постачальниками
трудових мігрантів до Росії, спостерігається динамічне зростання населення. Тож
якщо Кремлю таки вдасться втягнути до Євразійського союзу і ці держави, то
частка росіян і русифікованих християнських європейських народів у такому
об’єднанні вже до 2030-го може лише незначно перевищити 50%. Власне, зокрема, і
з огляду на ці тенденції Москва нині докладає максимальних зусиль, щоб
інтегрувати до згаданого союзу Україну, переважну частину населення якої
становлять православні.
Мечеті замість церков
Показово, що під час проведення
останнього Всеросійського перепису населення не було графи, у якій фіксувалася
б релігійна належність мешканців РФ. Натомість результати соціологічних
досліджень та експертні оцінки свідчать, що держава стає дедалі менш
християнською та дедалі більш ісламською. Так, за даними Левада-Центру, лише за
три роки (2009–2012) частка мешканців країни, які ідентифікують себе як
православні, знизилася з 80% до 74%. За підрахунками експертів, на сьогодні в
Росії проживає вже близько 20 млн мусульман (не враховуючи нелегальних
мігрантів із країн Центральної Азії), зокрема на території Москви – понад 2
млн. Тобто столиця РФ уже стала другим після Стамбула містом Європи за
чисельністю мусульман. Показовим фактом є результати другого етапу проекту
«Росія 10», метою якого є вибір 10 нових візуальних символів країни за
допомогою загальнонародного голосування: друге місце посіла мечеть імені Ахмата
Кадирова «Серце Чечні».
Згідно з оприлюдненою в грудні
2012 року доповіддю Національної розвідувальної ради США, до 2030-го частка
мусульманського населення РФ збільшиться з 14% до 19%, що може спричинити
подальше зростання соціального та міжконфесійного напруження, ксенофобських
настроїв. Деякі російські експерти, підтверджуючи обґрунтованість таких
прогнозів, вважають, що влада має можливість змінити цю перспективу, активно
залучаючи робочу силу не з азійських країн, а з України, Білорусі, Молдови
тощо. Так вважає і значна частина російських виборців. За результатами
опитування дослідного центру порталу Superjob.ru, 34% громадян переконані, що
треба створювати преференції лише для мігрантів-росіян і російськомовних, а
приплив решти іноземців обмежувати.
Кавказька бомба
Ліквідувавши націоналістичне
підпілля Чечні на чолі з Масхадовим, Басаєвим та іншими місцевими
націоналістами й фактично повторно окупувавши республіку, путінський режим
заклав під себе бомбу відкладеної дії. Північнокавказькі угруповання міцно
укорінилися не лише в економічній системі країни, а й у політичній, часто
диктуючи свої правила й подекуди витискаючи з певних схем і територій етнічних
росіян. Сам Північний Кавказ дедалі більше перетворюється на валізу без ручки,
фінансовий тягар якої стає все важчим, а відчуження від решти Росії
очевиднішим. Як засвідчив весняний призов 2013 року, РФ досі не відновила
мобілізації хлопців із Чечні й Дагестану до Збройних сил РФ. Під час весняного
призову лави російської армії поповнюються близько 150 тис. новобранців, і
щороку зібрати таку кількість новачків стає дедалі важче. Водночас лише в Чечні
на обліку у військкоматах на сьогодні перебуває вже близько 80 тис. осіб,
готових іти служити в російські ЗС, аналогічна ситуація в Дагестані.
Керівництво згаданих північнокавказьких республік не раз зверталося до
федеральних органів РФ з проханням провести мобілізації. У 2013-му 11 депутатів
Думи від Дагестану навіть написали звернення до міністра оборони Сєрґєя Шойгу з
проханням установити квоту призову з регіону на рівні 35 тис. осіб, а влада
останнього пішла на запровадження інституту поручительства старійшин за
поведінку дагестанських призовників, оскільки ті часто знущаються із
солдатів-росіян.
Але під час цьогорічного весняного
призову до російської армії потрапили тільки 120 чеченців (вони служать на
території Чечні в кадировських формуваннях «Восток» і «Юг») та 179 дагестанців,
які, за інформацією джерел Тижня, є етнічними росіянами. Тобто кремлівська
влада не приховує, що вважає населення цих північнокавказьких республік
чужорідним і небезпечним, фактично мешканцями окупованих територій, які в
будь-який момент готові перейти до партизанської війни. А тому й не бажає
готувати бюджетним коштом майбутніх бойовиків. Але очевидно, що такі дії
системно проблему не вирішують: на обліку у військкоматах Чечні й Дагестану вже
зібралося близько 200 тис. молодих людей – то фактично армія європейської
держави. Зрозуміло, що в умовах тотального безробіття у регіоні ці хлопці не
сидітимуть на місці й розосереджуватимуться територією Росії або ж
проходитимуть вишкіл у складі ісламістських військових формувань. Усе це вкотре
підтверджує, що Кремль готовий силою утримувати у складі РФ фактично внутрішні
колонії і навіть купувати їхні еліти щедрими дотаціями, однак при цьому не
готовий визнавати їх рівноправними частинами держави. Але таким чином він
власними руками формує загрози для самої імперії.
Немає коментарів:
Дописати коментар