«Хрещення» Києва теж було схожим
на зґвалтування. Щоб породнитися з візантійським імператором, який не хотів
віддавати доньку за язичницького князя, Володимир наказав своїм воякам
глумитися над ідолами старих богів різних племен, знищив священне капище і під
страхом смерті загнав киян хреститися у Дніпро.
За часів бурхливого президентства
Віктора Януковича щороку маємо нові свята. У 2010 році справляли 60-річний
ювілей глави держави, у 2011 році піднімали червоні прапори з серпом і молотом
та прощалися з Днем Свободи, у 2012 році поховали мільярди на футбольному полі
Євро-2012 і зараз, у 2013 році, стоїмо на колінах в очікуванні 1025-річчя
хрещення Київської Русі.
Святкування цієї річниці завжди
було заходом державницьким, лише за формою релігійним. Вперше подібне дійство
було влаштоване у 1888 році за наказом обер-прокурора священного синоду
Побєдоносцева, якого призначив керувати російською православною церквою
імператор Олександр III (пам’ятаєте його девіз – "Росія для рускіх"?).
У 1885 році самодержець відвідав Києво-Печерську Лавру і дуже занепокоївся,
почувши, що деякі ченці розмовляють на "малоруском наречіі". Три роки
потому під шумок 900-річчя хрещення Русі в Києві звели і освятили пам’ятник
Богдану Хмельницькому...
Зрощування влади з церквою –
старий гріх православ’я. Протягом двох тисяч років після описаних у Євангелії
подій християнство (не як релігію, а як піар-технологію) взяли на озброєння
римські імператори та перетворили на політичну доктрину правителі Візантії.
Тирани-"богоносці" цінували п’янкі літургійні лестощі, де від
янгольських співів тягар совісті спадає з серця, а кров у жилах ніби кипить від
духу святого. Щедро осипана золотом та почестями, офіційна державна церква у
Царгороді втратила найменшу схожість із дружнім колом мандрівного проповідника
та братів-рибалок, які прагнули нагодувати весь світ п’ятьма ячмінними
хлібинами і двома рибинами во славу Божу, щоб сталося диво і кожен полюбив
ближнього свого, як самого себе.
Погляди на любов хрестителя Русі
Володимира Святославича сильно відрізнялися від Ісусових. Наприклад,
завойовуючи Полоцьке князівство, він згвалтував доньку варязького правителя
Рогніду і взяв за дружину, щоб успадкувати престол, а її батькові з рештою сім’ї
вкоротив життя. Потім він з варязьким військом взяв в облогу Київ, виманив
свого старшого брата Ярополка нібито на переговори і підступно вбив, а його
вагітну дружину взяв у наложниці.
«Повість времінних літ» живописує
ненаситний блуд князя Володимира, який приводив до себе заміжніх жінок,
зіпсував дівчат і мав близько тисячі наложниць у Вишгороді, Бєлгороді та
Берестові.
«Хрещення» Києва теж було схожим
на зґвалтування. Щоб породнитися з візантійським імператором, який не хотів
віддавати доньку за язичницького князя, Володимир наказав своїм воякам
глумитися над ідолами старих богів різних племен, знищив священне капище і під
страхом смерті загнав киян хреститися у Дніпро.
Тільки безнадійні циніки –
наприклад, ті, що "виграють" вибори за рахунок підкупу виборців,
адмінресурсу і відвертих фальсифікацій та саджають за ґрати політичних
опонентів – можуть сприймати як святковий день річницю цього апофеозу свавілля
середньовічного тирана, очманілого від похоті та політичних амбіцій.
Чи не тому, що нас привчили
прощати такі кричущі гріхи своїм безумним володарям і водночас не прощати собі
й краплі співчуття до їх жертв, "ворогів народу", українські чоловіки
можуть роками марно мріяти про революцію, а українські жінки терплять таких
чоловіків і ще й захоплено споживають у екранів телевізорів багатогодинну
нудотну турецьку жвачку про Хюррем-Роксолану, улюблену рабиню чужоземного
султана?!
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар