Непрофесіоналізм
зовнішньополітичного відомства штучно погіршує і так непросте становище нашої
країни на міжнародній арені
Заплановане на цей
тиждень турне державами Закавказзя глави МЗС України та чинного голови ОБСЄ
Леоніда Кожари було скасовано за кілька днів до початку. Ще на брифінгу 12
червня представники міністерства детально розповідали про плани Кожари в Баку,
Тбілісі та Єревані, а вже 15 червня з´ясувалося, що в маршруті «закавказького
турне» залишився лише третій пункт. Майже одночасно з цим за день до початку
було скасовано офіційний візит прем`єр-міністра Литви Альгірдаса Буткявічюс до
Києва. У дипломатичній практиці такі нештатні ситуації вважаються не просто
невдачами, а справжніми провалами. Але найголовніше, що серед причин обох
промахів немає нічого, пов´язаного зі справою Юлії Тимошенко. Не стоїть за ними
і загальне невдоволення зарубіжних партнерів тими чи тими внутрішньополітичними
кроками Віктора Януковича. Відвертий непрофесіоналізм власної команди, а не
велика політика підсилює відчуття цілковитої міжнародної ізоляції українського
Президента.
Голова поплутав
В історії з литовським
прем´єром усе просто. У графіку Віктора Януковича не знайшлося часу для
зустрічі з прем’єром Буткявічюс. Можливо, хтось у президентському апараті
подумав, що за день до цього, в рамках саміту Вишеградської групи, український
Президент зустрінеться зі своєю литовською колегою Далею Грібаускайте, і
витрачати час на прем´єра Литви Віктору Януковичу не з руки. Однак варто було б
подумати, що Литовська Республіка з 1 липня головуватиме в Раді ЄС, і саме на
саміті Східного партнерства у Вільнюсі Україна розраховує підписати з Європейським
союзом угоду про асоціацію. Тож треба було навіть просто удостоїти литовців. У
підсумку саме розсерджена Грібаускайте ухвалила рішення порекомендувати
формально незалежному від неї прем´єру утриматися від візиту до Києва. Загадкою
залишається тільки те, чи знав узагалі глава держави про всі перипетії зі своїм
графіком та чи намагався Леонід Кожара переконати його приділити увагу
керівнику уряду країни, яка стільки багато робить для успіху європейської
інтеграції України.
А втім, сам очільник
МЗС з моменту призначення на посаду демонструє унікальне вміння створювати
країні нові проблеми, тож людині з таким реноме має бути боязко щось радити
главі державі. Так, під час січневого візиту в зону придністровського
конфлікту, на прориві в урегулюванні якого Україна планувала будувати все своє
головування в ОБСЄ, Леонід Кожара загострив відносини з основними учасниками
процесу. На підсумковій прес-конференції в Кишиневі він заявив, що Тирасполь
погодився відновити обговорення майбутнього статусу Придністров´я у складі
єдиної Молдови. Уже через годину придністровський лідер Євген Шевчук повністю
спростував це твердження. Як з’ясувалося, радник Кожари просто перед
прес-конференцією дав йому не той варіант заяви, переплутавши текст,
підготований на випадок оптимістичного завершенння, зі стриманішим варіантом. У
результаті нинішній глава ОБСЄ втратив шанси на нові довірчі переговори з
молдавськими і придністровськими політиками.
Кавказька ситуація ще
складніша. Спочатку візит чинного голови ОБСЄ в регіон готували на середину
лютого. Отримавши кермо влади в настільки складній організації, логічно було б
відвідати всі конфліктні точки на початку головування. Однак, за інформацією
«k:», після придністровського конфузу Леонід Кожара вирішив, що йому слід
грунтовно підготуватися до поїздки, і переніс її на червень. Тобто на час, коли
половина терміну головування вже позаду. Однак головною проблемою стало бажання
МЗС України відмовитися від жорсткого просування через мандат в ОБСЄ своїх
інтересів і гра в «найнейтральнішу країну в світі». У підсумку азербайджанцям
було жорстко відмовлено в проханні зробити заяву, що українське головування
виступає за якнайшвидше розблокування перемовного процесу щодо Нагірного
Карабаху. Річ у тім, що зараз і правові аргументи, і сила на боці Баку.
Вірменам і Росії, яка стоїть за ними, залишається максимально зволікати із
врегулюванням. За таких умов навіть ні до чого не зобов´язуюча, але чітка
позиція Києва викликала б величезну симпатію в Азербайджані. Однак у МЗС
вирішили ризикнути мільярдними контрактами, які українські компанії отримали
від Ільхама Алієва, ніж змусити когось у Москві або в секретаріаті ОБСЄ у Відні
нахмурити брови.
Далі Київ узагалі не
підтримав наміру Азербайджану домагатися перетворення бюро ОБСЄ в Баку,
підозрюваного Алієвим у підтримці опозиції, в офіс координатора проектів ОБСЄ.
Знову ж, конфлікт із віденською бюрократією налякав українську дипломатію
більше, ніж гнів азербайджанського президента. І це при тім, що наступний шанс
очолити цю організацію Україні випаде через півстоліття. Тож думка чиновників у
Відні повинна мало хвилювати представників влади, яка не боїться навіть критики
Європи у справі Тимошенко.
У результаті Ільхам
Алієв, як повідомляли ЗМІ, відмовився зустрітися з Кожарою. У свою черга,
вірменський лідер Серж Саргсян, пам´ятаючи, як Київ згорнув поставки зброї
Єревану після обурення азербайджанців, також повважав за краще не зустрічатися
з главою українського МЗС.
Тимошенко не допоможе
Торік, коли здійнявся
скандал з появою синців на тілі засудженої Юлії Тимошенко, західні країни
свідомо намагалися ізолювати українське керівництво. Зрив саміту Центральної
Європи, заклик бойкотувати Євро-2012, перенесення і скасування візитів
українських урядовців до ЄС чи відмова в зустрічі на належному рівні — все це
було елементами свідомих зусиль, спрямованих на те, щоб змусити Віктора
Януковича змінити позицію щодо Юлії Тимошенко.
Зараз усе інакше.
Леоніда Кожару, Миколу Азарова, інших членів Кабміну в першій половині року
приймали в різних західних країнах і Росії, проводили з ними переговори. Але
дуже скоро з´ясувалося, що ні глава зовнішньополітичного відомства, ні багато
його колег по уряду елементарно не виконують узятих на себе під час зустрічей
зобов´язань.
Ба більше, довівши
багатовекторність до абсурдного бажання догодити всім відразу, українське
зовнішньополітичне відомство не викликає ні в кого симпатії. За інформацією «Коментарів»,
навіть у Росії незадоволені МЗС України через гальмування вирішення питань, які
цікавлять росіян, зокрема пов´язаних із базуванням ЧФ у Криму. Особливо Москву
дратує те, що нинішнє керівництво відомства не бере на себе відповідальності
відкрито заявити, за якими з пунктів у принципі не варто чекати поступок.
За попередні два роки,
незважаючи на розбіжності з Заходом (через Юлію Тимошенко) і з Росією (через
газ), Україні вдалося домогтися скасування віз з Ізраїлем, Туреччиною,
Бразилією і Аргентиною, зблизитися з Китаєм та Індією, поглибити партнерство з
НАТО, розпочати демаркацію кордону з Росією і багато інших, не історичних, але
значущих для країни результатів. Зараз немає і цього.
Підписання угоди про
асоціацію з ЄС дуже мало залежить від МЗС. По суті, все вперлося в долю
Тимошенко. При цьому невдачі або навіть просто цілковита відсутність ініціатив
Києва на інших напрямах зовнішньої політики створюють відчуття, що ізоляціє
держави поглиблюється. Але багато в чому вона є результатом непрофесіоналізму
влади, виправити який неможливо лише зміною місця перебування колишнього
прем´єр-міністра.
Немає коментарів:
Дописати коментар