З моменту захоплення влади в Україні режимом Януковича
українська державницька опозиція в політичних баталіях отримує поразку за
поразкою: Харківські угоди, Табачник на посаді міністра освіти, зміни
Конституції та узурпація влади, Податковий кодекс, Пенсійна реформа, політичні
репресії та ув’язнення лідерів опозиції, Мовний закон, кнопкодавство у Верховній
раді, змагання за Гостинний двір у Києві, незаконне позбавлення депутатів
мандатів, київські вибори тощо. Хронологія суцільних втрат, відступу і
програшів. Жодної перемоги!
Режим утримується і продовжує панувати та грабувати
українців лише тому, що тиск на нього слабкий, неорганізований, непослідовний,
епізодичний, ситуативний, і, що основне, – без ідеологічного підґрунтя.
Виокремимо декілька причин хронічних поразок опозиції:
Відсутність великої Ідеї-мети та чіткої концепції
боротьби, які б опозиція запропонувала суспільству;
Опозиція пропонує громадянам антирежимну боротьбу, а
не Національну революцію (головне гасло –
«повалимо Януковича і заживемо, як у раю» – до болю подібне на «Кучму
геть!»);
Деморалізуюча народ партійщина як основа опозиційного
руху;
Реалізація еволюційної доктрини «наповнення України
українським змістом». Небажання руйнувати систему внутрішньої окупації,
очевидна боязнь опинитися під її завалами;
Відсутність жертовності серед лідерів опозиційного
руху. Їм всім є що втрачати, тому замість революційної боротьби вони кожного
разу пропонують суспільству її неповноцінний замінник;
Патологічне угодовство опозиційного активу: вони на
мітингах (особливо перед виборами) кричать про те, що «виженуть синьо-білу
банду з Києва», а потім, після проходження до парламенту, мило спілкуються з
нею у Верховній раді, бо «нас об’єднує Україна».
Хронічна «хвороба прохача», сповідування принципу
«маленьких справ», вторинний спосіб мислення опозиціонерів схиляє їх до
вижебрування політичних подачок, до інтриганства, переговорів та угод з
«політичними опонентами».
Невідповідність лідерів опозиції тим завданням, які
стоять перед антирежимним рухом. Як тут не згадати слова Ліни Костенко: «При
майстрах якось легше вони як Атланти держать небо на плечах, тому і є висота…»
Небажання верховних лідерів опозиції піднімати людей
на боротьбу, спроба ощасливити народ без його участі. Періодичні заклики
виходити на площі для вижебрування «крихт з панського столу» не здатні підняти
мільйони.
Проплаченість акцій опозиційних партій, що зводить їх
до рівня продажних дегенератів на акціях ПР і КПУ, дискредитують саме поняття
«масова акція». Особливо цим грішать «Батьківщина» і УДАР.
Зачарованість адептів опозиційних партій у лідерах та
діяльності цих організацій. Нездатність активу мислити і аналізувати критично.
Витворення навколо лідерів партій ореолу незаслуженої слави, їх перетворення
партійним активом і симпатиками на «святих недоторканих корів».
На мою думку, це головні, але далеко не всі недоліки
існуючої опозиції, що потребують негайного аналізу і виправлення.
У цей же час необхідно визнати, що неодноразові
відкриті та закриті звернення «Тризуба» до провідних опозиційних сил не
залишилися поза їхньою увагою. Деякі наші побажання і рекомендації, хоч і без
визнання цього, почали втілюватися у життя опозиціонерами. Це тішить… Але чи
дозволить це вибіркове застосування націоналістичних порад виправити ситуацію –
подолати панівний режим і вибороти державність, а, отже, і Свободу,
Справедливість, Добробут не тільки для можновладців, а і для всього українського
народу – питання риторичне.
Ми, українські націоналісти, бачимо вихід із ситуації,
що склалася, у реалізації плану підготовки та проведення Національної
революції, яка б утвердила Національну державність українського народу.
Українці готові піднятися на боротьбу за свої права,
але передувати цьому має системна всеохопна діяльність всіх
національно-державницьких суспільно-політичних сил, а не тільки їх маленького
сегменту – парламентських партій. Тому для реалізації цього плану дій необхідно
наступне:
1. Парламентські опозиційні партії мають відмовитися
від політики угодовства і колабораціонізму та однозначно проголосити про
необхідність Національної революції як єдиноможливого шляху розвитку нації. Хто
не здатний на такий крок – в антиукраїнський табір Януковича!
2. Метою Національної революції має бути проголошено:
«Здобуття, закріплення і розбудова Української Національної Держави – держави
української нації на етнічних українських землях зі своїм власним суспільним
ладом, відповідно до потреб і бажань українського народу, який би запевнив
українській нації всебічний розвиток, усім громадянам України – Свободу,
Справедливість, Добробут.
3. Створити Всеукраїнський революційний центр, у який
би увійшли лідери всіх партій та організацій, які визнають революційний шлях
боротьби і готові взяти всебічну участь у цьому процесі. (Для того, щоби не
перетворити Ревцентр у клуб для взаємного вшанування та балачок, необхідно
проголосити і дотримуватися чіткої структурованості, виконавчої дисципліни та
ієрархії. Ідіотів, провокаторів та базік виключати з діяльності Центрів
негайно. Демократичну балаканину потрібно відкласти на післяреволюційний час!)
4. Проголосити ПР, КПУ та їх сателітів ворогами
України й оголосити їм всеукраїнський бойкот, обструкцію і зневагу. У зв’язку з
нелегітимністю влади Януковича та антиукраїнською діяльністю всіх гілок влади,
Ревцентр має взяти на себе функції нового державного правління з усіма
наслідками.
5. Всеукраїнський Ревцентр має провести структуризацію
в областях, містах та районах держави. Тим більше, що процес творення
революційних народних органів на місцях вже розпочався (Січеславщина, Львівщина
тощо).
6. На всіх рівнях Центри мають бути побудовані за
принципом функціональності. При кожному Центрі як органі революційної влади
народу мають бути створені виконавчі екзекутиви, які за функціональними
референтурними напрямами будуть координувати і проводити революційну
діяльність.
7. На наш погляд, необхідними референтурами вже на цей
момент є:
державного будівництва;
ідеологічна;
організації масових заходів;
українського революційного козацтва;
ресурсного забезпечення;
зв’язку;
безпеки тощо.
8. Ревцентр має запропонувати українському народу
Програму державного будівництва, яка буде реалізована після перемоги Революції.
«Тризуб» пропонує взяти за основу свою «Програму реалізації української
національної ідеї у процесі державотворення». Крім цього, відразу після
створення Ревцентр має однозначно заявити про:
необхідність зміни всієї системи влади;
заборону діяльності антидержавний партій, організацій,
груп (ПР, КПУ, їх сателіти), тотальну люстрацію людей влади;
звільнення всіх політв’язнів (а не тільки Ю.Тимошенко
і Ю.Луценка);
денонсацію всіх антидержавних угод підписаних
Януковичем і попередниками (в першу чергу Харківського пакту);
творення ефективної національної системи охорони
здоров’я в Україні;
реалізацію програми деколонізації, декомунізації та
українізації України;
нову Пенсійну реформу;
знищення олігархату як соціально-економічної основи
режиму внутрішньої окупації;
новий Податковий кодекс та програму реальної підтримки
малого та середнього підприємництва;
кардинальне виправлення ситуації у пенітенціарній
системі та реформування її до стану найкращих європейських зразків;
мілітаризацію України, загальне озброєння народу тощо.
9. Ревцентри всіх рівнів мають розпочати мобілізаційні
заходи з метою залучення до революційної діяльності широких народних мас.
10. Ідейно-політична робота (пропаганда і агітація)
має стати стержневим видом діяльності Ревцентрів. (Конкретні інструкції можуть
бути розроблені за добу).
11. Відродити справжнє, а не бутафорне Українське
Козацтво, яке б стало рушійною силою Революції та могло протиставити
внутрішньо-окупаційним силовим структурам організовану Силу, убезпечивши тим
самим масові акції цивільних громадян від кровопролиття. Базою для формування
такої української Сили може стати ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, УНСО, різноманітні
козацькі формування, Спілка офіцерів України тощо. Всеукраїнський Революційний
центр має гарантувати бійцям козацьких формувань, які будуть брати активну
участь у революційних процесах, певні пільги після Революції та компенсації
сім’ям козаків, які можуть віддати своє життя, отримати каліцтво або поранення
під час боротьби за Україну. Пролив кров у боротьбі – отримаєш шану свого
народу!
12. Ревцентри, усвідомлюючи можливість провокацій та
інфільтрації ворожою агентурою своїх структур, мають подбати про безпеку,
задіявши тих патріотів-офіцерів, які знають ціну владі шапкокрада і готові
служити не банді, яка узурпувала владу, а народу, якому присягали на вірність.
Зрозуміло, що і це далеко не всі кроки, які на нашу
думку, необхідно зробити для розгортання процесу Національної революції. Але
знаємо також, що «дорогу здолає той, хто йде». Знаємо, що багато хто із
сучасних політиків принципово не захочуть стати на шлях боротьби, тому цей
матеріал адресуємо не тільки (і не стільки!) лідерам опозиції, як активістам
народного спротиву, які є у всіх українських містах і селах. Не захочуть
політики, які багато років вже водять наш народ по колу безпросвітності та
зрад, повести за собою народні маси – українці самі вилонять із себе таких
лідерів, які будуть мужніми, мудрими і шляхетними, а, отже, справжніми Лідерами
Української Революції.
Тому – без сумнівів і озирань – вперед до Перемоги!
Українці! Годі балакати – прийшов час діяти!
Розпочинаймо творення Революційних центрів на місцях, гуртуймося в національні
громади, відроджуймо Українське революційне козацтво, бойкотуймо діяльність
антиукраїнської влади, готуймося до Всеукраїнського національного зриву!
Примусимо політиків виконувати волю народу!
Вони не дають нам жити – ми не дамо їм панувати!
Слава Україні!
03.04.2013р.Б.
Провідник ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Дмитро Ярош
Немає коментарів:
Дописати коментар