З одного боку, брутальне ставлення влади до
журналістів, з іншого ‑ відсутність
критики дій влади у ЗМІ – такі медіареалії Донеччини.
Коли медіа перестають об’єктивно інформувати громадян
та публічно контролювати владу й чиновників, демократія перетворюється на
імітацію, форму цілковитого політичного панування правлячої еліти,
інформаційно-фінансовий тоталітаризм.
В сучасному суспільстві ЗМІ в ролі четвертої влади ‑ при кричущій підпорядкованості їхньої
діяльності приватним інтересам (владних чи бізнесових груп) та при відповідному
заангажованому й низькоякісному конвенті ‑ зовсім непереконливі. Причому підпорядкованість і
неякісний контент, зазвичай, тісно взаємопов’язані.
В останні роки претензій до українських медіа явно
побільшало, звучать вони з різних сторін і нерідко бувають протилежного змісту.
Політична опозиція та громадські діячі кажуть про зростання контролю над
вітчизняними ЗМІ з боку влади й олігархів та перетворення більшості з них,
особливо в регіонах, на слухняні рупори чиновників і власників. Натомість
урядові інститути та їхні представники звинувачують ЗМІ у критиканстві, чорнусі
та низькому професіоналізмі. Таким чином, при пильнішому погляді, з обох боків
ідеться про журналістські стандарти та явище замовності – джинсування в ЗМІ.
Проблема мала би стати особливо суспільночутливою та
обговорюваною. Але обговорюється вона радше в центральних виданнях, аніж у
місцевому середовищі. Красномовне мовчання в більшості донецьких ЗМІ щодо
публічних принизливих епітетів на адресу журналістів від донецьких чиновників
(сайт «Новости Донбасса» розмістив матеріал на цю тему), починаючи з
губернатора, не переросло в голосний спротив навіть після сміливої публікації в
«Дзеркалі тижня» (йдеться про те, що губернатор Донецької області Андрій
Шишацький брутально обізвав журналістів).
Що це: стійке «мовчання ягнят» чи покірність прислуги?
Але відкиньмо припущення і спробуймо спертися на більш
суворий аналіз показників моніторингу донецьких видань. Такий підхід корисний
ще й тим, що дозволяє зняти обвинувачення в суб’єктивності. Справді, загальні
оцінкові судження про стан нашої журналістики і ЗМІ в цілому рідко підкріплені
ґрунтовним емпіричним матеріалом, доказовою базою. Без цього говорити про
переконливість претензій чи закидів не доводиться. Інша справа, коли
систематично опрацьовуються та аналізуються щомісяця до 150 публікацій у різних
виданнях. Тоді ці дані відкинути непросто.
Такі аргументи група незалежних експертів (одним із
яких є автор) отримала в результаті проведеного впродовж 2012 року моніторингу
донецьких ЗМІ на предмет дотримання журналістських стандартів та розміщення матеріалів
із ознаками замовності в шести найбільш тиражних друкованих виданнях (газети
«Жизнь», «Донбасс. Неделя», «Донецкие новости», «Вечерний Донецк», «Вечерняя
Макеевка») та двох популярних електронних виданнях – «Новости Донбасса» та
«УРА-Інформ». Незалежний моніторинг проводиться Українським освітнім центром
реформ у Львівській, Донецькій, Харківській, Вінницькій, Сумській областях та
Криму за підтримки програми «У-Медіа» міжнародної громадської організації
«Інтерньюз Нетворк».
Найперше впадає в око, що дотримання балансу думок при
висвітленні найважливіших подій у суспільстві, – найбільш провальна позиція
донецьких медіа (менше 30% проаналізованих публікацій є збалансованими).
Подається здебільшого одна точка зору, протягується єдина позиція, аргументи
інших сторін не наводяться або й відверто ігноруються. За міжнародними
критеріями, такий підхід трактується як один зі способів маніпулювання
громадською думкою, що ми і спостерігаємо на шпальтах видань протягом року.
Експерти виділили ще дві слабкі сторони в матеріалах, які оцінювалися. Це
порушення стандартів повноти представлених фактів при розкритті теми та
відокремлення фактів від коментарів. Лише в 45% (повнота) – 65% (відокремлення)
оцінених публікацій ці стандарти було дотримано. Краще журналісти дотримуються
стандартів оперативності в подачі інформації (70%), достовірності (або
посилання на джерела) (85%) і точності в наведенні конкретних даних (78%).
Сумарно, до 80% інформації відповідають цим стандартам.
Отже, загальна картина дотримання стандартів якісної
журналістики досить суперечлива й неоднорідна. Частина оцінених матеріалів
базовим стандартам усе-таки відповідають. Утім, є велика кількість публікацій,
із яких громадянин отримує не повноцінний інформаційний продукт, а неякісний
напівфабрикат. Часте порушення професійних стандартів може свідчити як про те,
що журналістам не вистачає фахових знань, вони не знайомі з Кодексом
журналістської етики, так і про свідоме ігнорування якості, самоцензуру або
тиск із боку власників.
Інша гостра проблема, яка сприяє спотворенню в читачів
уявлення про події, що відбуваються в суспільстві, – матеріали з ознаками
політичної та комерційної замовності. Кожен п’ятий матеріал (близько 20%) із
оцінених публікацій у донецьких ЗМІ мав ознаки замовного. Найбільше публікацій
з ознаками політичної замовності спостерігалося перед минулорічними
парламентськими виборами (25% у вересні, 16% – у березні; онлайн – відповідно
16% і 20%), особливо в друкованих виданнях. Шпальти газет засмічувало немало
комерційних замовлень і прихованої реклами.
На прикладі одного з видань – «Вечірньої Макіївки»,
лідера антирейтингу, продемонструємо сказане вище. У червні ‑ жовтні 2012 р. частка матеріалів із
ознаками політичної замовності коливалася від 13% до 35% у різних номерах при
мінімумі комерційно замовних; а з листопада по січень нинішнього року, навпаки,
частка комерційної джинси підскочила до 22‑35% оцінених матеріалів, натомість замовних статей
політичного характеру різко меншає. Цифри промовисті, в інших виданнях картина
схожа, хоча й не така зухвала. При цьому підкреслимо, що фактично
агітаційно-рекламний характер таких публікацій видання приховують. Тобто, медіа
відверто не поважають читачів, дезінформують їх, нав’язують певну точку зору на
події, не даючи альтернативної. Які б не були причини цього явища – бажання
заробити чи тиск із боку власників або влади – воно свідчить про відсутність
незалежності ЗМІ та загрозу свободі слова.
Експерти відзначили й інший недолік більшості
донецьких ЗМІ – відсутність критики дій влади, славослів’я на її адресу,
поверховість інформаційних потоків, збіднена інтелектуальність, замовчування та
уникнення гострих або незручних тем. Зрозуміло, що підігравання владі не завжди
є наслідком незнання журналістських стандартів. Це більше схоже на свідоме
дотримання інформаційної політики, визначеної тими, кого бояться або кому
догоджають журналісти.
Місія журналістики – інформування – в українських
регіональних ЗМІ (й не тільки донецьких) із категорії діяльності «для спільного
блага» перетворилася на товар. Товарно-споживчий підхід перетворив українську
журналістику на бізнес, але він дуже віддалено нагадує цивілізований
медіабізнес. Як і всякий бізнес в Україні, журналістика практично стала жертвою
владного контролю і залежності. Що ми і бачимо в донецькому регіоні, як зі
змісту матеріалів медіа, так і з брутального ставлення влади до журналістів.
Такий стан речей загрозливий, адже невиконання
засобами масової інформації своїх функцій у демократичній політичній системі
докорінно спотворює її цілі та цінності, порушує ефективність і підриває
життєздатність. Коли медіа перестають об’єктивно інформувати громадян та
публічно контролювати владу й чиновників, демократія перетворюється на
політичне панування правлячої еліти, на інформаційно-фінансовий тоталітаризм.
Отже, як не дивно, в своїх претензіях до наших ЗМІ
обидві сторони – і влада, і громадськість – мають рацію. Тільки в різних
сенсах. Місцеві медіа, як довів моніторинг, справді наповнені матеріалами
непрофесійними й неякісними. І в цьому посадовці частково праві. На думку
експертів, за неякісним контентом стоїть несвобода та підпорядкованість
редакторів і власників видань, готовність працювати в режимі «чево изволите?»
однієї частини журналістської спільноти і брак громадянської сміливості в
іншої.
Звісно, є й професійна, й соціально відповідальна
журналістика. Завдяки їй ще якось підтримується реноме професії. З переліку
донецьких медіа, які потрапили до моніторингу, – сайт «Ура-Информ» (середній
бал дотримання професійних стандартів 4,22 із 6 балів), газети «Панорама»(4,07
бала) та «Донбасс неделя» (4,01 бала) мають відносно якісний контент. До цього
переліку можна віднести сайт «Новости Донбасса», який розмістив найменшу
кількість замовних матеріалів (8,5% – середній показник за 13 місяців. Для
порівняння, «Вечерняя Макеевка» запропонувала читачам 21,5% заангажованих
матеріалів). Проте саме така журналістика виявляється під найбільшим тиском, саме
її чиновники мріють «задушити в обіймах» та витиснути з інформаційного простору
регіону.
Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що
сьогодні інстинкт самовиживання в несприятливих умовах переважає над механізмом
самозбереження інституту ЗМІ як впливової сфери суспільного життя. Нерозуміння
регіональною журналістською спільнотою значущості другого для майбутнього не
тільки професійної журналістики, а й для розвитку демократичної держави в
цілому; низька корпоративна солідарність; невміння чи небажання відстоювати і
свободу слова, і своє право на журналістську позицію робить ситуацію в
регіональній медіасфері дедалі більш безперспективною для професії.
Адже поки влада вимушена рахуватися зі ЗМІ, доти і
журналіст більш вільний, авторитетний і захищений. При падінні професіоналізму
та впливовості ЗМІ вибір зводиться до непочесної, хоч і безпечної ролі
мовчазних ягнят або обслуги. Іншого шляху як регенерація базових механізмів
самовиживання через об’єднання і спільне відстоювання інтересів професії у
журналістської спільноти, на мій погляд, немає. Природними союзниками в цьому
вони матимуть активну частину нашого громадянського суспільства.
Володимир Кіпень, експерт Українського освітнього
центру реформ, кандидат соціологічних наук, Донецький інститут соціальних
досліджень і політичного аналізу
Володимир Кіпень, Донецьк
Немає коментарів:
Дописати коментар