Нації, які борються за свою
свободу, тепер не в моді. Вони порушують “мир” Об’єднаних Націй і турбують їх
сумління. Тому то таких націй, як Еспанія і Україна, там намагаються не
помічати. Інакше було тоді, коли Европа змагалася не з російською, а з французькою
революцією. Поняття патріотизму тоді ще не було так спрофановане, як воно
спрофановане тепер. Французький конвент або Наполеон не посідали такої
кількости агентів у Европі, як їх тепер посідає Московський Комінформ. І
Еспанія тоді не була, за свою любов до свободи, так проскрибована, як тепер.
Власне на прикладі Еспанії
початку XIX століття, я хочу показати, яку велетенську ролю відограла
патріотична, воююча за Христа і за націю, церква, що, на превеликий жаль, не
має прикладу і наслідування в нашу добу.
Сім років воював Наполеон в
Еспанії і сім років не міг її подолати.
Головну ролю в безприкладному на
ті часи еспанському спротиві відограла церква. В.Вермерен, що студіював ту
добу, писав: “Незбагненний весь перебіг цієї семилітньої війни в Еспанії, повний
неправдоподібностей, повний загадок і несамовитих таємниць. Мабуть, сама та
країна зачаровувала людину... Треба нам заглянути в спогади Тіебо, генерала Фуа
та інших: коли лише заходить мова про Еспанію, вони утрачають безсторонність,
починають захоплюватися... Штабові старшини стають авторами романів, оповідають
про бандитів і ченців, про чуда й забобони, про отруєння й замахи. Для всіх них
час перебування в Еспанії був чимсь несамовитим, зударом з таємничим, незнаним.
В Еспанії, – пише Вермерен, – почалася свята війна з антихристом – наїзником.
Ченці розпалили в народі думку народного повстання проти непереможного пана
Европи — Наполеона, що по всіх країнах розносив тоді гасла революції 1789 року.
Катехізис, що по ньому батьки мусіли виховувати своїх дітей, був такий:
– Скажи, дитино хто ти?
– Еспанець, з ласки Божої.
– Які три головні обов’язки
еспанця?
– Бути християнином, боронити
свою віру, свій рідний край і скоріше вмерти, ніж дати себе перемогти.
– Хто наш король?
– Фердінанд VII.
– Хто ворог нашої країни?
– Французький імператор.
– Хто він такий?
– Він саме зло, це джерело всього
зла на землі.
– Хто такі французи?
– Колись християни, тепер –
погани.
– Чи є гріхом забити такого
француза?
– Ні, отче, це добре діло; лише
через нього можна визволити рідний край від утиску завойовника...
Так виглядав цей катехізис, з
яким в кишені еспанський народ був приготований на все. Інтригами й підступами
Наполеон скидає з трону Фердінанда і його сина: садовить на його місце свого
брата Йосипа. В країні вибухає повстання проти французів, а також і проти
власної армії, яка волею чи неволею була на послугах у наїзника. Мадрід
відтятий від світу. Селянські ватаги опановуть села й міста. Очолені ченцем,
повстанці здобувають цитаделю у Валенсії. Французький генерал Дюпен поспішає до
Кадіксу проти англійців, але йому перетинає шлях провідник 40000 повстанців
Кастанс. Серед повстанців багато священиків і ченців. Доконуються чуда. Фігури
Христа ронять сльози, з вівтарів лунають заклики: “Гоніть диявола з країни!”
Релігійне захоплення надає рухові велетенської наснаги і розмаху.
Наполеонівський генерал капітулює перед повстанським ватажком. Почувши про це,
ужахнулася Европа! Відділи Костанеса дістають прапори з написом: “Переможцям
над переможцями під Маренгом і Єною”. В Сарагосі вуличні бої, в яких
здесятковано і викинено з міста допомічний відділ Наполеона – польських уланів.
Король Йосип, рятуючись, тікає з Еспанії.
Правда, Наполеон ще раз вернувся
з Йосипом, але в 1813 році із своїм розбитим військом і з Йосипом уже назавжди
втікає з Еспанії.
Автор закінчує словами:
“Несамовита країна стала домовиною одного із найбільших геніїв війни в
історії”...
Як ця картина схожа до наших на
Україні селянських ватаг... гра за “пан або пропав”. Виклик світовим силам –
там Наполеонові, на Україні Кайзерові або Гітлерові і Москві; разом – Кастанси
і Кривоноси. Чар таємничої незбагнутої країни. І так само, як і в Еспанії,
чужинці на Україні стають авторами романів і таємничих історій, починаючи від
Гюґо і Байрона і кінчаючи Пушкіним і Сенкевічем... І оновлення ікон і тут, в
Еспанії і на Україні.
Роки 1807-1813 – блакитні
сторінки в історії Еспанії! І тоді її героїзм сплескувала ціла Европа, а Англія
Велінґтона прийшла на допомогу відважному народові, що повстав за свою свободу
проти чужої “революції”.
Як же змінилося обличчя світу,
коли нині геройський еспанський народ, який знову, вдруге, але тепер вже
скрутив гідру большевицької революції, попав у неласку сильних цього світу, а
масові убивники-большевики московські засідають в Об’єднаних Націях!
Приклад Еспанії 1807-1813 рр.
показує, яку велетенську ролю може відіграти церква серед народу, що вступає в
боротьбу за віру і свободу. Духовенство Еспанії показало себе вартим свого
звання. Воно не побоялося обвинувачення, що воно “непотрібно проливає кров
молоді, що воно її обплутує і викликає в нації хижацькі інстинкти”, воно йшло
саме і благословило всіх, хто йшов за ним в боротьбу проти займанщини і
поневолення. Церква і нація сполучилися тоді в один святий союз – перша за
другу, друга за першу.
Який світлий, який привабливий
приклад для України! Приклад Іспанії свідчить, що багато уявно могутніх справді
не є такими, а багато ніби слабих можуть бути сильнішими за них, але тільки
тоді, коли останніх загріває віра, любов до своєї країни, ідеал свободи і
незгасимо гарячий вогонь ентузіязму.
Дмитро Донцов
“Аванґард”, ч. 4-5 (26-27),
грудень-січень 1952-53,
Лондон – Мюнхен – Нью Йорк –
Торонто
Джерело:http://dontsov-nic.org.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар