Закарпаття
є особливою частиною України. Століттями цей край був відділений від інших
українських земель, а все ж йому вдалося зберегти свою українськість, навіть
незважаючи на те, що під час перепису 1924 року в Чехословаччині лише
дванадцять відсотків закарпатців назвали себе українцями.
Яким же
подивом була охоплена українська громадськість, коли саме Закарпаття в кінці
30-х років найближче підійшло до проголошення Української Державності. Це стало
можливим завдяки великій жертовності та мужності українців Закарпаття та членів
ОУН, які нелегально перейшли польсько- чехословацький кордон й спільно
розпочали розбудовувати громадське життя та військові сили «Срібної Русі» (так
називали Закарпаття).
Захоплення
нацистською Німеччиною Чехословаччи- ни відбулося за традиційною схемою: чехи
без жодного пострілу капітулювали перед Гітлером, попросивши його взяти Чехію
під свій протекторат. І, вражаюче, що в цих умовах Закарпатська Україна
проголошує свою незалежність та стає першою державою, яка зі зброєю в руках
виступає проти німецьких союзників – угорців. Це навіть дало підстави окремим
історикам вважати початком II Світової війни не напад Німеччини на Польщу, а
воєнний конфліктна Закарпатті.
Михайло
Колодзінський-«Гузар», Роман Шухевич (поручник «Щука») та Зенон Коссак
(поручник «Тарнавський») – три легендарні постаті з Галичини, які організували
та очолили штаб Карпатської Січі.
За
переказами, німецький консул Гофман зажадав від керівників Карпатської Січі
припинення безсенсової боротьби, на що полковник Колодзінський-«Гузар»
відповів: «В словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати».
Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити перед собою на коліна –
ніколи!».
Тиждень
тривала героїчна оборона Карпатської Січі, більшість січовиків разом із
Колодзінським та Коссаком загинули, а проте в історії світлими рядками вписано
громадський та воєнний феномен, авторами якого були оунівці та закарпатські
українці.
«Мусимо
чесно сказати, що в світлі останніх подій маємо більшу понісшу до українців,
ніж до чехів і словаків. Які б там не були і хто б там не були оті «січовики»,
а все таки ті люди не скавуліли, не склали зброї, але билися в найтяжчих
політичних і стратегічних умовах».
Святослав
Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
Джерело: http://bandera.lviv.ua/?p=3447
Немає коментарів:
Дописати коментар