На
початку ХХ сторіччя комуністи провели колосальний соціальний експеримент. Що
його наслідки ми відчуваємо й досі. А саме йдеться про підміну віри як
основного стрижня культури. Штучна віра у силу матеріялізму, в людину як
всемогутню істоту, породила в соціумі колосальні збочення та безчинства.
Ці безчинства проявляють себе найбільше у
період всенародних потрясінь. Це можна було спостерігати на початку 90х
роківпід час останніх днів життя радянського монстра. Саме це, ми спостерігаємо
переважно на теренах східних областей зараз, коли країна та люди виснажені. Все
це люди, які були виховані радянської ідеологією. Вони вірують у силу
інтелектуалізму перед релігійністю та набожністю. Культуру віри вважають за
непотрібний пережиток минувшини. Такі погляди здебільшого сповідують і молоді
люди, яких батьки виховували у кращих радянських традиціях. Цій думці молодих
українців сприяє також відкрита показова робота Московської православної
церкви. Російська церква, як комерційна, псевдо релігійна структура
переймається лише за власний гаманець та пропагує імперські шовіністичні
інтереси Росії. В містах на сході та півдні України її церкви становлять
переважаючу більшість, що в свою чергу дає оманливу опінію про автентичну
українську культуру віри.
Не секрет, що більшість людей купує товари за
красивістю обгортки. На жаль це стосується і церкви. До гарно вбраної та
причепуреної церкви ходить більше прихожан, аніж до канонічно оформленої. Від
цього я не здивуюсь якщо, щоб збільшити попит на свою церкву московський
патріархат у наступному році змусить перейти своїх черниць на коротесенькі
спідниці з панчохами. Від московського люди можна очікувати будь-якої
підступної дії. Але ще в більшій небезпеці зараз ті люди, що «тягнуться» до
Бога і не бачать різниці між московським та київським патріархатами. Такі люди
у майбутньому можуть стати підступною та безжальної зброєю у війні культур
між Україною та Росією.
Якщо звернутися до історії, то ми бачимо, що
все нове це добре забуте старе. Так, наприклад, після битви під Полтавою Петро
І змусив московський патріархат накласти анафему на Мазепу. Це прокляття
промовлялись кожної неділі по всій Російській імперії аж до 1917 року. Отже
бачимо тотальну підпорядкованість церкви владі у Росії. Ці тенденції збереглися
і у радянські часи. Хоч й досі вважається, що радянський уряд переслідував церкви,
проте це не зовсім правда. Після приходу до влади більшовиків в Росії були
знищені лише ті священики, що не бажали визнавати владу рад. Поріділі лави церкви були одразу ж заповнені
людьми, які скінчили «чекістську семінарію». Таким чином всемогутня ЧК мала очі
та вуха навіть у сповідальні. Але владі рад і цього було мало, чекісти воліли
безроздільно панувати над натовпом, ім. потрібні було свої святі та апостоли,
тому багатьох ченців та священиків з особливими здібностями було заарештовано,
вивчено, як науковий феномен і згодом знищено. На основі цих досліджень було
написано багато підручників для російських спецслужб. Як ми бачимо зараз
фсбшники досконало вміють користуватися отриманими навичками. З них виходять
найкращі брехуни та ниці симулянти.
Але повернемось до «церковного питання» за
радянських часів, таке поводження було лише з московською церквою. А от з
церквами на теренах інших окупованих країн це було інакше. А саме в Україні
ледь закріпилася радянська влада, то вже почала знищувати українську автентичну
церкву (нині УАПЦ), як головний стрижень української культури та самобутності,
котрий на протязі віків ніс нашому народові моральність та патріотичне
виховання. Знищувалося все «до ноги»: церкви, священики, свята і навіть
заборонялися деякі прислів’я та приказки, лишень би люди забули своє коріння і
стали заляканим бидлом. Варто лише згадати свято Святого Миколая, яке було
замінене на Новий рік у 30х роках ХХ сторіччя, а святий Миколай перетворився на
«Дєдамароза». Все це перекручування дійсної прадавньої культури українців і
всякого роду заборониспричинили великий релігіозний вакуум у суспільстві, який
почали заповнювати працями Леніна, Маркса та Енгельса. Більшість без наслідків
засвоїла релігію грошей та матеріялізму, і досі її вправно сповідує. Хтось
вирішив податися до релігійних сект, які після розвалу союзу почали проникати
на терени колишньої імперії зла за допомоги західних спецслужб. Але є й такі,
що оговталися і забажали справжньої церкви з іконами, старовинними обрядами, з
священиками. На таких влада заздалегідь підготовила російську православну
церкву, як автентичну тутешню релігійну організацію з власними канонами та
правилами, з вже навченими спецами у рясах. Для людей, що шукали Бога, це немов
каністра з морською водою посеред пустелі: пити хочеться, але користі з того
нема. Хіба може зцілити або навіть врятувати душу той, хто до Бога немає
відношення? Хіба може допомогти той, хто тебе не поважає за твій надто худий
гаманець?
Отже відродження країни настане лише з
відродженням духовности у людей. А вона здатна відродитися лише у своїй,
українській церкві зі своїми пастирями. Варто згадати слова нашого поетичного
генія: «В своїй хаті своя правда, і сила і воля». Ці слова будуть актуальними
завжди.
Хай живе самостійна Україна! Слава Ісусу
Христу!
Мар’ян Журба
Немає коментарів:
Дописати коментар