Хто бажає та не діє – розводить чуму.
(Уільям Блейк)
Сьогодні часто чути звідусіль такі собі закиди та фрази типу «не розділяйте людей» чи «у нас одна історія», «ми братні народи». Тому я вирішив з'ясувати це питання, та намагатимусь пояснити його суть коротко.
Якщо проїхатись Україною, що Східною що Західною, то ми почуємо від людей одну й ту ж саму пісню – «от би повернутися в союз», але суть не в тому, що їм так подобався комуністичний лад, чи Ленін з Марксом – суть в соціальному захисті, коли людям не доводилось думати за завтрашній день. Але знов-таки всі згадують часи застою, коли всього було вдосталь і гадалося, що так і буде завжди (як у дитинстві) – це десь 15 років безтурботного ситого життя біля корита. До цього корита їх привчили комсомол та партія, а потім покинули, як домашніх тваринок, без турботи та опіки, а самі в цей час ділили між собою фабрики та заводи.
Отже виходить так, що фраза «поверніть нам союз» звучить,як «поверніть нам радянську владу чи опіку», але ж СТОП – люди з тієї влади нікуди не ділися – вони досі тут, вони досі живуть набутим нашою працею «при союзі» добром, та керують нами.
Друге питання – це славнозвісна легенда про «дружбу народів», які після розпаду СРСР намагаються розсварити... Кому вигідна ця «сварка»? А кому вигідна ця «дружба»?
Щодо сварки,то очевидним тут є слід Заходу, який розвалив Союз без жодного пострілу. При обговоренні цього питання одразу чуємо скиглення – «розвалили велику державу та розбазарили її величезний потенціал». Хто ж його розпродував, хто різав літаки, хто закривав стратегічне виробництво, хто допустив відтік інтелектуальних кадрів за кордон? Яка несподіванка – це ж вищезгадані «комсомольці-комерсанти»! А хто мовчки спостерігав за цим грабунком та розбазарюванням? Так – це наші безвольні та наївні трудяги, які вірили в утопію та Діда Мороза.
Тому, що ж об'єднує наших в минулому радянських громадян, які начебто колись дружили? Відповідь – це те, що ми разом – безвольні слабаки, які не здатні взяти на себе відповідальність за свою долю, висунути голову з хліва, в якому нас тримали і тримають, та взяти те, що належить нам по праву.
А кому вигідна сьогодні ця «дружба»? Та це ж очевидно... Якщо влада в жодній з пострадянських країн не належить народу, якщо народи не здатні впливати на своє життя, не розпоряджаються ресурсами, не мають права на багато інших богом та пращурами даних прав, то кому потрібне це «об'єднання народів братерських»?
Очевидно, що просто комусь стало малувато власних баранів в стійлі, тому він вирішив зігнати до своєї кошари сусіднє стадо – от і вигадав казочку про «дружбу» народів та спільну історію. Адже байка про спільну історію вигадана для мас, які в ній нічого не тямлять, а байка про «братерські» народи вигадана для тих, хто не тямить в генетиці та походженні мов та народів.
Отже, підсумовуючи ці питання, виходить, що з якого боку не подивись – всі ми є стадо, яке ганяють просторами в минулому великої країни, створивши міф про те,що ці пасовища належать нам.
Для того щоб називатися гордовито не стадом, а народом, нам потрібно подорослішати. А що таке бути дорослими? Це мати вищу освіту, бути статевозрілим, чи мати вуса та бороду? Ні, бути дорослим – це вміти брати відповідальність за своє життя, вміти мислити на кроки вперед, а отже, будувати власною волею простір для життя та розвитку своїх дітей. Тоді, з кошари, в якій так легко нас ганяти, ми вийдемо і перетворимося в зрілий народ, а після цього, на правах власника, можна буде обговорювати та дискутувати щодо питання «з ким дружити-і яка нам з того користь».
P.S. «Хабара давши, гравець та б*дь державою стали керувать»
(Уільям Блейк)
Сергій Кубряк
ДЖЕРЕЛО: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_1433.html
(Уільям Блейк)
Сьогодні часто чути звідусіль такі собі закиди та фрази типу «не розділяйте людей» чи «у нас одна історія», «ми братні народи». Тому я вирішив з'ясувати це питання, та намагатимусь пояснити його суть коротко.
Якщо проїхатись Україною, що Східною що Західною, то ми почуємо від людей одну й ту ж саму пісню – «от би повернутися в союз», але суть не в тому, що їм так подобався комуністичний лад, чи Ленін з Марксом – суть в соціальному захисті, коли людям не доводилось думати за завтрашній день. Але знов-таки всі згадують часи застою, коли всього було вдосталь і гадалося, що так і буде завжди (як у дитинстві) – це десь 15 років безтурботного ситого життя біля корита. До цього корита їх привчили комсомол та партія, а потім покинули, як домашніх тваринок, без турботи та опіки, а самі в цей час ділили між собою фабрики та заводи.
Отже виходить так, що фраза «поверніть нам союз» звучить,як «поверніть нам радянську владу чи опіку», але ж СТОП – люди з тієї влади нікуди не ділися – вони досі тут, вони досі живуть набутим нашою працею «при союзі» добром, та керують нами.
Друге питання – це славнозвісна легенда про «дружбу народів», які після розпаду СРСР намагаються розсварити... Кому вигідна ця «сварка»? А кому вигідна ця «дружба»?
Щодо сварки,то очевидним тут є слід Заходу, який розвалив Союз без жодного пострілу. При обговоренні цього питання одразу чуємо скиглення – «розвалили велику державу та розбазарили її величезний потенціал». Хто ж його розпродував, хто різав літаки, хто закривав стратегічне виробництво, хто допустив відтік інтелектуальних кадрів за кордон? Яка несподіванка – це ж вищезгадані «комсомольці-комерсанти»! А хто мовчки спостерігав за цим грабунком та розбазарюванням? Так – це наші безвольні та наївні трудяги, які вірили в утопію та Діда Мороза.
Тому, що ж об'єднує наших в минулому радянських громадян, які начебто колись дружили? Відповідь – це те, що ми разом – безвольні слабаки, які не здатні взяти на себе відповідальність за свою долю, висунути голову з хліва, в якому нас тримали і тримають, та взяти те, що належить нам по праву.
А кому вигідна сьогодні ця «дружба»? Та це ж очевидно... Якщо влада в жодній з пострадянських країн не належить народу, якщо народи не здатні впливати на своє життя, не розпоряджаються ресурсами, не мають права на багато інших богом та пращурами даних прав, то кому потрібне це «об'єднання народів братерських»?
Очевидно, що просто комусь стало малувато власних баранів в стійлі, тому він вирішив зігнати до своєї кошари сусіднє стадо – от і вигадав казочку про «дружбу» народів та спільну історію. Адже байка про спільну історію вигадана для мас, які в ній нічого не тямлять, а байка про «братерські» народи вигадана для тих, хто не тямить в генетиці та походженні мов та народів.
Отже, підсумовуючи ці питання, виходить, що з якого боку не подивись – всі ми є стадо, яке ганяють просторами в минулому великої країни, створивши міф про те,що ці пасовища належать нам.
Для того щоб називатися гордовито не стадом, а народом, нам потрібно подорослішати. А що таке бути дорослими? Це мати вищу освіту, бути статевозрілим, чи мати вуса та бороду? Ні, бути дорослим – це вміти брати відповідальність за своє життя, вміти мислити на кроки вперед, а отже, будувати власною волею простір для життя та розвитку своїх дітей. Тоді, з кошари, в якій так легко нас ганяти, ми вийдемо і перетворимося в зрілий народ, а після цього, на правах власника, можна буде обговорювати та дискутувати щодо питання «з ким дружити-і яка нам з того користь».
P.S. «Хабара давши, гравець та б*дь державою стали керувать»
(Уільям Блейк)
Сергій Кубряк
ДЖЕРЕЛО: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_1433.html
Немає коментарів:
Дописати коментар