Українці! Події останніх двох днів змусив мене написати продовження до нещодавньої своєї статті «Газова війна: шлях до перемоги» і присвятити цій актуальній темі наступний цикл статей, в якому ця стаття стане першою. Надалі – про моє бачення проблеми в статті, назва якої винесена в заголовок, в новому циклі «Газова війна».
Почну з далекої історії, яка, на перший погляд, не має ніякого відношення до газової теми, але має певну аналогію з подіями останніх днів. Люті зими 1941...43 рр. допомогли вистояти тепер вже неіснуючому СРСР проти Третього Рейху. Допомогли, бо Адольф Гітлер не очікував на серйозний опір, тому запланований ним бліцкриг перетворився в довготривалу війну, до якої вермахт не був готовий. Окрім того, розпочаті на окупованих Німеччиною територіях репресії відносно населення відгукнулись його відчайдушним спротивом, що значно погіршувало становище окупантів. Сукупність цих, безперечно не головних, факторів призвело до поразки Третього Рейху від значно слабшого в економічному плані супротивника.
Сьогоднішня ситуація в третій російсько-українській Газовій війні має чимало схожого і відрізняється тим, що участь в ній приймають частини тоді єдиної держави: в якості агресора – Росія, яка Газову війну використовує як інструмент окупації України, нашими союзниками мають бути країни Європи. Їх бездіяльність ставить нині Україну в дуже скрутне становище, схоже на становище СРСР в 1941...43 рр. Але, як і в ті часи, коли на допомогу СРСР прийшли морози, так і зараз, холоди допомагають Україні. Допомагають, бо, незважаючи на традиційну дезінформацію про крадіжки Україною російського газу з труби, в ЗМІ з’явились заяви не тільки італійської Snam Rete Gas про недопоставку Газпромом 8% газу 31 січня і 13% - 1 лютого, але й одного з керівників Газпрому О. Мєдвєдєва про те, що збільшення споживання Україною газу не є критичним. Інформація про це та інші аспекти україно-російських газових відносин оприлюднена 4 лютого на УНІАН в статтях кількох авторів, включаючи експертів Ю. Корольчука, М. Гончара та С.Дьяченка. Викладені ними аспекти проблеми мені відомі, я з ними згоден. За їх висновками чергова газова війна Газпромом влаштована для того, щоб замаскувати свою нездатність бути надійним постачальником. Згаданий раніше експерт Ю. Корольчук вважає, за існуючого стану справ у «Газпромі», нещодавню його вимогу про збільшення споживання Україною газу незрозумілою. Незрозуміла йому вимога Газпрому відразу стає зрозумілою, якщо прийняти тезу, що постачання газу в Україну має політичну складову, про що я писав зовсім нещодавно в своїй статті «Газова війна: шлях до перемоги». Такі висновки вже два роки ми чуємо з-за кордону, але чинна влада і досі до цього не прислухалась, тому Україна несе великі не тільки матеріальні, але й моральні збитки. Доказом тому є розповсюджена нещодавно в Інтернеті інформація, що Президент Азербайджану Алієв відмовився від підписання угоди про постачання до України скрапленого газу через річну бездіяльність Віктора Федоровича. Це сталося на нещодавньому бізнес-форумі в Давосі. УНІАН оприлюднило інформацію С. Дьяченка про виконання Газпромом контрактів на постачання газу до ЄС за рахунок закупівлі його в Азербайджані, Казахстані, Туркменії та Узбекистані. Це робить викладену в попередній моїй статті пропозицію про будівництво газопроводу з Азербайджану через Грузію до України не тільки слушною, але й більш привабливою не тільки для Азербайджану, а і згаданих вище країн Середньої Азії. Одночасно, вона виглядає вигіднішою ніж російський «Південний потік» і для країн Європи, бо запропонований мною газогін в кілька разів коротший, а тому дешевший і може бути побудований навіть протягом 2012 р. Крім цього, буде мати українські газосховища, що убезпечує від нестабільності постачання. Додатковою його перевагою для України та країн Європи є те, що він диверсифікує для них всіх постачання газу і знищує монополіста на газовому ринку. Азербайджан, та невдовзі і країни Середньої Азії, позбавляються від непотрібного їм посередника – «Газпрому» і перетворюються на самостійних постачальників власного газу до Європи.
Необхідними умовами для здійснення згаданого плану є категорична відмова від створення будь-якого газотранспортного консорціуму за участю Росії, бо вона, для збереження свого монопольного становища, безумовно заблокує такий вигідний для всіх учасників варіант. Для прокладання нової магістралі може бути створений багатосторонній консорціум з обов’язковим збереженням Україною контрольного пакету акцій на своїй частині газогону.
Підводячи підсумок звертаю вашу увагу на наступне:
1. Здійснення моїх пропозицій матиме для «Газпрому» наслідки аналогічні наслідкам для Третього Рейху від його поразки під Сталінградом і стане корінним переломом в історії російсько-українських Газових війн.
2. У випадку звернення «Газпрому» до «Нафтогазу», з пропозицією затулити дірку в постачанні газу до Європи, безкомпромісною умовою України має стати ціна на газ з урахуванням Харківських угод не вище 150 дол. за 1000 куб. м, а при незгоді на неї негайна їх денонсація (на жаль, «дірку» вже заткнули – ред.).
3. Вкрай необхідно відмовитися від створення будь-якого газотранспортного консорціуму за участю «Газпрому», бо це унеможливлює досягнення енергетичної безпеки України.
4. При зверненні європейських країн з приводу знівелювання недопостачання газу «Газпромом» Україна може продати невеликі обсяги газу з власних запасів за ціною не дешевше 516 дол. за 1000 куб. м, що добре «промиє мізки» газовим «союзникам» і змусить їх активно підтримати Україну в боротьбі з Газпромом.
5. Третя газова російсько-українська війна створює підстави для розторгнення контракту з «Газпромом» через довготерміновий шантаж, безпідставні звинувачення в крадіжках газу та невиконання «Газпромом» умов транзиту.
6. Недопостачання газу «Газпромом» в скрутний для країн Європи час дає аналогічні підстави для частини країн Європи для розторгнення контрактів на постачання російського газу і приєднання їх до постачання газу по новому маршруту, який оминає територію Росії.
7. З огляду викладеного вище, для України настав слушний час для нанесення влучного удару для отримання корінного перелому в газових війнах з Росією і отримання остаточної перемоги. Не розуміти і не використати такий момент може або дурень, або ворог. Висновки з цього приводу має зробити чинний Президент України. Якщо він цього не зробить, то це буде змушене зробити «єдине джерело влади», яким чинна Конституція України вважає народ.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_05.html
Почну з далекої історії, яка, на перший погляд, не має ніякого відношення до газової теми, але має певну аналогію з подіями останніх днів. Люті зими 1941...43 рр. допомогли вистояти тепер вже неіснуючому СРСР проти Третього Рейху. Допомогли, бо Адольф Гітлер не очікував на серйозний опір, тому запланований ним бліцкриг перетворився в довготривалу війну, до якої вермахт не був готовий. Окрім того, розпочаті на окупованих Німеччиною територіях репресії відносно населення відгукнулись його відчайдушним спротивом, що значно погіршувало становище окупантів. Сукупність цих, безперечно не головних, факторів призвело до поразки Третього Рейху від значно слабшого в економічному плані супротивника.
Сьогоднішня ситуація в третій російсько-українській Газовій війні має чимало схожого і відрізняється тим, що участь в ній приймають частини тоді єдиної держави: в якості агресора – Росія, яка Газову війну використовує як інструмент окупації України, нашими союзниками мають бути країни Європи. Їх бездіяльність ставить нині Україну в дуже скрутне становище, схоже на становище СРСР в 1941...43 рр. Але, як і в ті часи, коли на допомогу СРСР прийшли морози, так і зараз, холоди допомагають Україні. Допомагають, бо, незважаючи на традиційну дезінформацію про крадіжки Україною російського газу з труби, в ЗМІ з’явились заяви не тільки італійської Snam Rete Gas про недопоставку Газпромом 8% газу 31 січня і 13% - 1 лютого, але й одного з керівників Газпрому О. Мєдвєдєва про те, що збільшення споживання Україною газу не є критичним. Інформація про це та інші аспекти україно-російських газових відносин оприлюднена 4 лютого на УНІАН в статтях кількох авторів, включаючи експертів Ю. Корольчука, М. Гончара та С.Дьяченка. Викладені ними аспекти проблеми мені відомі, я з ними згоден. За їх висновками чергова газова війна Газпромом влаштована для того, щоб замаскувати свою нездатність бути надійним постачальником. Згаданий раніше експерт Ю. Корольчук вважає, за існуючого стану справ у «Газпромі», нещодавню його вимогу про збільшення споживання Україною газу незрозумілою. Незрозуміла йому вимога Газпрому відразу стає зрозумілою, якщо прийняти тезу, що постачання газу в Україну має політичну складову, про що я писав зовсім нещодавно в своїй статті «Газова війна: шлях до перемоги». Такі висновки вже два роки ми чуємо з-за кордону, але чинна влада і досі до цього не прислухалась, тому Україна несе великі не тільки матеріальні, але й моральні збитки. Доказом тому є розповсюджена нещодавно в Інтернеті інформація, що Президент Азербайджану Алієв відмовився від підписання угоди про постачання до України скрапленого газу через річну бездіяльність Віктора Федоровича. Це сталося на нещодавньому бізнес-форумі в Давосі. УНІАН оприлюднило інформацію С. Дьяченка про виконання Газпромом контрактів на постачання газу до ЄС за рахунок закупівлі його в Азербайджані, Казахстані, Туркменії та Узбекистані. Це робить викладену в попередній моїй статті пропозицію про будівництво газопроводу з Азербайджану через Грузію до України не тільки слушною, але й більш привабливою не тільки для Азербайджану, а і згаданих вище країн Середньої Азії. Одночасно, вона виглядає вигіднішою ніж російський «Південний потік» і для країн Європи, бо запропонований мною газогін в кілька разів коротший, а тому дешевший і може бути побудований навіть протягом 2012 р. Крім цього, буде мати українські газосховища, що убезпечує від нестабільності постачання. Додатковою його перевагою для України та країн Європи є те, що він диверсифікує для них всіх постачання газу і знищує монополіста на газовому ринку. Азербайджан, та невдовзі і країни Середньої Азії, позбавляються від непотрібного їм посередника – «Газпрому» і перетворюються на самостійних постачальників власного газу до Європи.
Необхідними умовами для здійснення згаданого плану є категорична відмова від створення будь-якого газотранспортного консорціуму за участю Росії, бо вона, для збереження свого монопольного становища, безумовно заблокує такий вигідний для всіх учасників варіант. Для прокладання нової магістралі може бути створений багатосторонній консорціум з обов’язковим збереженням Україною контрольного пакету акцій на своїй частині газогону.
Підводячи підсумок звертаю вашу увагу на наступне:
1. Здійснення моїх пропозицій матиме для «Газпрому» наслідки аналогічні наслідкам для Третього Рейху від його поразки під Сталінградом і стане корінним переломом в історії російсько-українських Газових війн.
2. У випадку звернення «Газпрому» до «Нафтогазу», з пропозицією затулити дірку в постачанні газу до Європи, безкомпромісною умовою України має стати ціна на газ з урахуванням Харківських угод не вище 150 дол. за 1000 куб. м, а при незгоді на неї негайна їх денонсація (на жаль, «дірку» вже заткнули – ред.).
3. Вкрай необхідно відмовитися від створення будь-якого газотранспортного консорціуму за участю «Газпрому», бо це унеможливлює досягнення енергетичної безпеки України.
4. При зверненні європейських країн з приводу знівелювання недопостачання газу «Газпромом» Україна може продати невеликі обсяги газу з власних запасів за ціною не дешевше 516 дол. за 1000 куб. м, що добре «промиє мізки» газовим «союзникам» і змусить їх активно підтримати Україну в боротьбі з Газпромом.
5. Третя газова російсько-українська війна створює підстави для розторгнення контракту з «Газпромом» через довготерміновий шантаж, безпідставні звинувачення в крадіжках газу та невиконання «Газпромом» умов транзиту.
6. Недопостачання газу «Газпромом» в скрутний для країн Європи час дає аналогічні підстави для частини країн Європи для розторгнення контрактів на постачання російського газу і приєднання їх до постачання газу по новому маршруту, який оминає територію Росії.
7. З огляду викладеного вище, для України настав слушний час для нанесення влучного удару для отримання корінного перелому в газових війнах з Росією і отримання остаточної перемоги. Не розуміти і не використати такий момент може або дурень, або ворог. Висновки з цього приводу має зробити чинний Президент України. Якщо він цього не зробить, то це буде змушене зробити «єдине джерело влади», яким чинна Конституція України вважає народ.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_05.html
Немає коментарів:
Дописати коментар