Однією з найбільших вад українців є те, що кожний з них знається на політиці краще за інших, знає, як і що треба робити. Починаючи з кінця 80-х років я брав активну участь, як в політичному, так і в громадському житті України. І протягом всього цього часу спостерігається одна і таж цікава картина. Де б не збиралися українці і скільки б їх не було, чи кілька десятків, чи 2-3 чоловіка – неодмінно вони доводять свою правоту до хрипоти в горлі. Які ж основні теми фігурують в цих палких дебатах? Перша і головна – це за кого голосувати на чергових виборах, за яку партію чи за якого лідера. Потім ідуть наступні теми: яка релігійна конфесія сама правильна, потрібно нам чи не потрібно йти в Європу, хто ж такі українці – це всі люди, які проживають в Україні чи тільки ті, хто розмовляє українською мовою.
З цього приводу згадується один смішний і в той же час сумний випадок. В кінці 2009 року я відпочивав в Трускавці і в справах зайшов до Головпоштамту. Тут побачив, як двоє вже панів похилого віку почали доводити один одному, хто кращий з претендентів на пост Президента України – Віктор Ющенко чи Юлія Тимошенко. І дійшло до того, що вони врешті – решт взялися за барки. Та так почали один одного тягати, що їх насилу розборонили. Отак, поки українці один одного поборювали, переможцем став третій – Янукович, людина, яка є органічно чужою, як для України, так і для українців. Всю відповідальність за те, що сталося несуть не обдурені виборці, а головні претенденти на булаву, які в лютій ненависті один до одного знехтували національними інтересами України. І за це були покарані, Юля за те, що гралася в політику і хотіла всіх перехитрити – сидить у в’язниці, а Ющенко поховав себе як політика назавжди.
Це зайвий раз доводить, що є великою помилкою орієнтуватися на так званих лідерів, очікувати, що прийде якийсь месія і виведе нас з єгипетського полону. В цій справі ніхто окрім нас самих, українців, нам не допоможе. В усі часи справа визволення від окупанта вимагала надзусиль від поневоленого народу – від збройного повстання до всенародних акцій непокори, як це відбувалося в Індії під проводом Махатми Ганді. Але, перше ніж піднімати людей на всеукраїнські акції, їх треба об’єднати, зробити однодумцями. Як показує досвід 20-ти років незалежності, ні одна політична партія в Україні на це не здатна, бо багатопартійність якраз і була задумана для того, щоб не дати нам об’єднатися. Що ж здатне тоді нас об’єднати в єдину потужну силу? Тут не треба вигадувати велосипеда. Українці завжди жили громадами, завдяки чому, як самобутня нація зуміли пройти і зберегтися крізь бурхливі століття. Як сказав один український класик: «Громада – це великий чоловік». Тут слово «великий» взято не в сенсі зросту, а величі і сили Духу людини. Як я вже сказав, українці споконвіку жили громадами, в яких були усталені звичаї і порядки, які називалися конами. Хто виходив за межі кону (за КОН), для того найбільшим покаранням було вигнання з громади. Людина без громади була ніхто, вона була приречена на загибель.
Тепер повернемось до наших панів, які почубилися через Вітю і Юлю. Якщо кожному з них задати запитання: «Ви любите свою Україну? Ви хочете їй добра і процвітання? Ви хочете, щоб українська мова панувала і процвітала в Україні, щоб вона була звичною і повсякденною для всіх українців?» Я думаю, що обидва з цих панів, як і більшість українців, на ці запитання відповіли б ствердно «Так». Бо нам нічого ділити. Всі ми хочемо жити в вільній незалежній процвітаючій Україні, яку б поважали в усьому Світі. З чого ж починати? Як створювати громади на місцях? Перше за все для цього потрібні ініціативні і небайдужі люди на місцях, патріоти своєї держави. Як ми бачимо, українці здатні і можуть створювати громади, але поки що для цього їм потрібно заїхати на край Землі, або в Португалію, або в Канаду. Там українці одразу починають створювати свої громади з українськими школами, дитячими садочками, з українськими затишними кафе, куди можна прийти всією сім’єю, зустрітися з друзями, послухати за горнятком кави українських пісень. В Україні, поки що, ми цього не бачимо. Чого найбільше всього боїться влада в Україні? Створення дієвих громад на місцях, які б об’єднали людей в справжніх господарів своїх територіальних одиниць. Тоді б можна було вирішити багато нагальних проблем: комунальних, з робочими місцями, природоохоронних, земельних, з місцевим самоврядуванням. Це зовсім інша система співжиття. Вона робить кожного відповідальним і потрібним для громади. Громада буде висувати найкращих на відповідальні посади і ці люди будуть нести відповідальність перед громадою. Таким чином з маленьких громад на місцях утвориться одна велика українська Громада.
Микола Заремба, 19.12.11 р., м. Павлоград
Джерело: LELEKA NEWS
З цього приводу згадується один смішний і в той же час сумний випадок. В кінці 2009 року я відпочивав в Трускавці і в справах зайшов до Головпоштамту. Тут побачив, як двоє вже панів похилого віку почали доводити один одному, хто кращий з претендентів на пост Президента України – Віктор Ющенко чи Юлія Тимошенко. І дійшло до того, що вони врешті – решт взялися за барки. Та так почали один одного тягати, що їх насилу розборонили. Отак, поки українці один одного поборювали, переможцем став третій – Янукович, людина, яка є органічно чужою, як для України, так і для українців. Всю відповідальність за те, що сталося несуть не обдурені виборці, а головні претенденти на булаву, які в лютій ненависті один до одного знехтували національними інтересами України. І за це були покарані, Юля за те, що гралася в політику і хотіла всіх перехитрити – сидить у в’язниці, а Ющенко поховав себе як політика назавжди.
Це зайвий раз доводить, що є великою помилкою орієнтуватися на так званих лідерів, очікувати, що прийде якийсь месія і виведе нас з єгипетського полону. В цій справі ніхто окрім нас самих, українців, нам не допоможе. В усі часи справа визволення від окупанта вимагала надзусиль від поневоленого народу – від збройного повстання до всенародних акцій непокори, як це відбувалося в Індії під проводом Махатми Ганді. Але, перше ніж піднімати людей на всеукраїнські акції, їх треба об’єднати, зробити однодумцями. Як показує досвід 20-ти років незалежності, ні одна політична партія в Україні на це не здатна, бо багатопартійність якраз і була задумана для того, щоб не дати нам об’єднатися. Що ж здатне тоді нас об’єднати в єдину потужну силу? Тут не треба вигадувати велосипеда. Українці завжди жили громадами, завдяки чому, як самобутня нація зуміли пройти і зберегтися крізь бурхливі століття. Як сказав один український класик: «Громада – це великий чоловік». Тут слово «великий» взято не в сенсі зросту, а величі і сили Духу людини. Як я вже сказав, українці споконвіку жили громадами, в яких були усталені звичаї і порядки, які називалися конами. Хто виходив за межі кону (за КОН), для того найбільшим покаранням було вигнання з громади. Людина без громади була ніхто, вона була приречена на загибель.
Тепер повернемось до наших панів, які почубилися через Вітю і Юлю. Якщо кожному з них задати запитання: «Ви любите свою Україну? Ви хочете їй добра і процвітання? Ви хочете, щоб українська мова панувала і процвітала в Україні, щоб вона була звичною і повсякденною для всіх українців?» Я думаю, що обидва з цих панів, як і більшість українців, на ці запитання відповіли б ствердно «Так». Бо нам нічого ділити. Всі ми хочемо жити в вільній незалежній процвітаючій Україні, яку б поважали в усьому Світі. З чого ж починати? Як створювати громади на місцях? Перше за все для цього потрібні ініціативні і небайдужі люди на місцях, патріоти своєї держави. Як ми бачимо, українці здатні і можуть створювати громади, але поки що для цього їм потрібно заїхати на край Землі, або в Португалію, або в Канаду. Там українці одразу починають створювати свої громади з українськими школами, дитячими садочками, з українськими затишними кафе, куди можна прийти всією сім’єю, зустрітися з друзями, послухати за горнятком кави українських пісень. В Україні, поки що, ми цього не бачимо. Чого найбільше всього боїться влада в Україні? Створення дієвих громад на місцях, які б об’єднали людей в справжніх господарів своїх територіальних одиниць. Тоді б можна було вирішити багато нагальних проблем: комунальних, з робочими місцями, природоохоронних, земельних, з місцевим самоврядуванням. Це зовсім інша система співжиття. Вона робить кожного відповідальним і потрібним для громади. Громада буде висувати найкращих на відповідальні посади і ці люди будуть нести відповідальність перед громадою. Таким чином з маленьких громад на місцях утвориться одна велика українська Громада.
Микола Заремба, 19.12.11 р., м. Павлоград
Джерело: LELEKA NEWS
Немає коментарів:
Дописати коментар