Дочекались. В Житомир нарешті прислали очільника єпархії московської церкви в Україні. Як то і личить сановникові подібного рангу, владика Никодим прибув з Володимира-Волинського на «скромненькому» автомобілі «Лєксус». І свита на двох таких самих автівках, які відрізнялись, хіба-що, державним номером. Власне це не стало несподіванкою для житомирян. Всім відомі статки лідера цієї церкви патріарха Кіріла (Владіміра Гундяєва), а як свідчить приказка з тієї ж країни: який піп, такий і… Та й не бомжі ж вони якісь, як висловився отець Павло, настоятель Печерської Лаври.
Та справа, власне, не в цих багатствах сподвижників русскава міра, а в тій антиукраїнській позиції, що вони відстоюють. І це все з погодження місцевої влади – заступник мера особисто зустрічав та вітав нового єпископа, а губернатор швиденько пообіцяв йому віддати під храм Музей природи, що належав раніш Хрестовоздвиженській церкві, яка є українською. Отак у нас влада відділена від церкви. І кому прислужує влада, що захищає все іноземне, включаючи церкву?
На території Свято-Преображенського собору міста Житомира, який, за дивним збігом обставин, знаходиться в користуванні Московського патріархату, є відома всім могила видатних ОУНівців Миколи Сціборського та Омеляна Сеника. Зазнавши руйнувань під час совєцької окупації, відновлена вона на початку 90-х минулого століття місцевими націоналістами. На могилі встановили дубовий хрест та виготовили гранітну могильну плиту. Відновилось значення цієї могили як святині національного Житомира: щороку все більше людей приходять сюди на Свято Героїв та в день їх смерті – віддати шану видатним людям. Про повагу до цих людей в 1941-му говорити не варто: факти свідчать самі. На похоронну процесію зібрались понад 3 тисячі людей та й на подвір’ї собору ховали не всіх.
Але час невблаганний та й вандали попрацювали – кам’яна плита тріснула. Національна громада Житомира вирішила привести могилку в більш пристойний вигляд – хрест замінити на кам’яний та й плиту виготовити нову. І отут чомусь міська влада, яка є українською (?) і має шанувати людей, що склали голови за волю України, відмовила активістам, мотивуючи це необхідністю погодження з церковниками. Та й домовлятись мають самі націоналісти. Поки йшли погодження та заміна єпископа, пройшло півроку. Ось довгоочікуване призначення нового владики відбулось і, здавалось, справу вирішено. Та й церква мала би бути зацікавлена, щоби могилка християн завжди була доглянутою.
Не так сталось. Єпископ Никодим відмовив у дозволі на проведення будь-якої реконструкції. Повідомив, що йому не бажані зібрання громади на території собору і послав людей, яким не байдужа національна пам’ять, влаштовувати могили на кладовищі і там збиратись. І, взагалі, поховання здійснене німецькою окупаційною владою і не має права на існування. Отакої. Виявляється, не важливою для цієї церкви є людина, тим паче, християнин, а яка влада вчинила поховання.
А якби Ви, пане Горенко (Никодим), не стверджували тих речей, що лунають з Москви, а, набравшись здорового глузду, поцікавилися б історією цього собору при неокупаційній, на Вашу думку, большевицькій владі, то зрозуміли б, що втрапили в халепу. Ви забороняєте поклонятися саме тим людям, які відновили з двадцятилітнього небуття Преображенський собор, який після утвердження червоної чуми в Житомирі спочатку використовувався як катівня для інакодумців, пізніше – як комора комунгоспу. Більше того, на 1937 рік большевицькою владою було заплановане повне зруйнування храму. Пам’ятаєте: «…церкви и тюрьмы сравняем с землей…». Лише дивним чином, завдячуючи початку масових репресій, коли комуна почала, немов павуки в банці, самопожиратися, собор зберігся. Було просто вже не до нього. І 1941 року, після встановлення в Житомирі української національної адміністрації, саме за безпосередньої участи Сціборського, Сеника, Ольжича та інших націоналістів, Свято-Преображенський собор відновив свою роботу власне як храм. То яку владу відносно собору варто вважати окупаційною? Видається, що власне й сама церква мала б схилятися до шанування тих людей.
І це ще не кінець. Як виявилось в подальшому, жодних підтверджених будь-яким документом прав на володіння чи розпорядження землею, на якій знаходиться власне будівля та подвір’я собору, московська церква в Україні не має. То у кого ми, житомиряни, українці маємо питати дозволу на вшанування Національних Героїв? Чи не належить, бува, ця земля житомирській громаді? А куди дивиться наша влада, яка безперестанку «дбає» про наповнення міського бюджету – невже пан Горенко видався бідним священиком, нездатним сплатити за користування землею?
Бачить Бог, націоналісти воліли вирішити це питання мирно – негоже сперечатися над священними могилами предків. Московська церква не забажала. Чи потрібні ще якісь докази її відверто українофобської позиції?
Юрко Градовський
Опубліковано Leleka News о 17:31 Надіслати електронною поштою
Опублікувати в блозі
Опублікувати у Twitter
Опублікувати у Facebook
Опублікувати в Google Buzz
0 коментарі:
Немає коментарів:
Дописати коментар