Пізнати самих себе.

«Хто володіє історією, той володіє майбутнім!»

Чи багато з нас задумуються над тим, для чого ми прийшли в цей світ, яка місія покладена на людину і взагалі, що таке людина ? Як не дивно в наш бурхливий час, час так званої «високорозвиненої цивілізації», мало хто взагалі роздумує над такими здавалося б простими питаннями. Від самого народження життя людини сплановано тими, хто стоїть десь там на горі. Тільки людина навчається ходити і розмовляти, як вона включається в життєвий марафон: треба отримати гарну освіту... для чого?, для того, щоб зробити кар’єру… для чого?, щоб отримати всі «блага» від життя – квартиру, машину, можливість «шикарно» жити. Людина проживає життя в цій безупинній гонці, нагадуючи собою нічних метеликів, які летять на яскраве світло, обпалюють собі крильця і гинуть. Отак і люди, деякі навіть не встигають оговтатися, а життя вже пролетіло Жив чи не жив, для чого жив, так і не зрозумів. В порівнянні з нашими предками, які жили в гармонії з оточуючим світом і мали уявлення, для чого вони приходять в цей світ, сучасне людство виглядає дуже блідо, нагадуючи собою самогубця.
Недарма Антична доба і доба Відродження дали світові стільки філософів, вчених і визначних людей. В ті часи люди напевне знали для чого вони приходять в цей світ і з якою місією. Ще наш визначний філософ Григорій Сковорода сказав свого часу: «Плоть нічтоже. Дух животворить!». Людина в першу чергу єство духовне, бо душа вічна. І якщо в людському суспільстві виховуються люди високодуховні, з розвиненою мораллю і відповідальністю за свої дії перед собою і людьми, то таке суспільство можна вважати високорозвиненим, воно має перспективи розвитку і в майбутньому. Більшість людських цивілізацій якраз і загинули від занепаду духовності і моралі. Скільки існує людство стільки і точиться боротьба між силами добра і зла. В наших міфах і легендах збереглися згадки про Білобога і Чорнобога, які між собою ведуть постійну боротьбу. Але якою б не була довга і темна ніч за нею неодмінно прийде світанок.
Для України така темна ніч, яка принесла нашому народу біди й нещастя, мільйонні жертви, втрату історичної пам’яті, настала більше 1000 років тому назад після хрещення «вогнем і мечем» України-Руси в 988 році. Передбачаю невдоволення багатьох, хто прочитає це твердження, але факти лежать на поверхні, як їх не старалися приховати від нас. Візантія кілька століть вела інтриги і змови проти України-Руси, час від часу нападаючи збройно на північно-причорноморські землі, або підмовляла для нападу войовничі племена зі Сходу. І от знайшовся Іуда на Київському троні, який був чужим для нашої землі за своїм духом і суттю. Князь Володимир до того ж чомусь дуже не любив людей, над якими він отримав владу. Змова готувалася задовго до хрещення Руси, на всіх важливих посадах розставлялися свої люди, щоб приспати пильність людей в Києві на горі поставили ідолів бога Перуна, Дажбога, Хорса, Стрибога, Сімаргла і Мокоші.
Після того, як Володимир прибув з Корсуня, де він охрестився, було дано наказ поскидати всіх кумирів – одних порубали, інших віддали вогню, а Перуна прив’язали коню до хвоста і тягнули вниз по Боричеву узвозу, при цьому били його палицями. Люди були в розпачі від горя і відчаю. На ранок було зачитано указ про хрещення, де були й такі слова: «Якщо не з’явиться хто на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, - то мені той противником буде». Людей заганяли насильно в Дніпро і малого і старого, а хто не хотів хреститися тих убивали без жалю, палили їхні будинки. По волхвах же, які були найвищою духовною кастою, був виданий окремий указ, де всіх їх було приречено на знищення. Але найбільший злочин Володимира полягає в тому, що він наказав попалити всю писемну спадщину наших предків, тобто обрізав нашу історичну пам’ять під самий корінь. Як описує тогочасний арабський мандрівник Масуді, в Київ звозили велику кількість дощечок з письменами і палили все це на вогнищах. В вогні горіли наші міфи, легенди і святі вчення. І дуже дивно після цього читати в « Літописі Руському», що наші предки були напівдикими племенами, закаляні гріхом, не знали письма і божої благодаті. Так фальшувалася вже тоді історія. Бо наші предки вже кілька тисячоліть, як займалися хліборобством, а це велика наука. Бо треба знати астрономію, математику, коли і як вкинути зерно в землю, коли зібрати врожай і як його зберегти. Хліборобство сприяло розвитку гончарства і торгівлі, а торгівля розвивалася завдяки тому, що було винайдено колесо і приручено коня. Русичі забезпечували хлібом всю тодішню Європу, Візантію, Римську Імперію і Азію.
Кам’яна Могила, яка знаходиться недалеко від Мелітополя, має в своїх гротах писемні знаки, яким 12000 років. Це є свідченням того, що писемність зароджувалася саме на території України. Нажаль все це замовчується офіційною історичною наукою, бо тоді треба переписувати всю історію, міняти історичні концепції, а цього ой як не хочеться деяким діячам від науки і не тільки. І наостанок хотілося б провести деякі паралелі між Київською Руссю і сучасністю. Княгиня Ольга, на знак помсти за смерть чоловіка, винищила тисячі людей, в тому числі і дітей, поруйнувала міста і поселення, і стала святою. Князь Володимир – братовбивця, розпусник – мав кілька гаремів, знищив цілу цивілізацію, яка була до нього і став святим. Князь Ярослав Мудрий – братовбивця, пролив море крові і став святим. Можна продовжувати без кінця перелік таких «святих». Минуле століття, Радянська Імперія – якого вождя не візьми пролив море людської крові. Всі вони увічнені в назвах міст, містечок, сіл і вулиць. Як в часи України-Руси керували чужинці – варяги, так і в сучасній Україні керують чужинці – сучасні варяги.
Ми повинні нарешті всі зрозуміти – допоки ми не повернемося до свого коріння, до своїх витоків, не спокутуємо провини перед нашими предками за те, що ми такі пасивні і байдужі до долі України, майбутнього наших дітей, ми ніколи не збудуємо української України і завжди будемо попихачами у чужих народів!
Микола Заремба, голова Павлоградської міської «Просвіти».