Україна звільняє чи захоплює Донбас?

Як визначити, на чиєму боці прості мешканці Донбасу? Може, якісь соціологічні опитування треба провести?..

Гадаю, нічого робити не потрібно, усі матеріали для аналізу вже є готові, – пише Сергій Стефанко в УП.

Не новина, що всі роки незалежності Донбас голосує проти України й виступає проти всього українського.

На Донбасі голосують за Симоненка й Вітренко, Кучму і Януковича, вимагають інтеграції з Росією, у переважній більшості розмовляють російською та не тільки ігнорують, а навіть переслідують за українську мову й культуру.

Донбас проти ЄС та НАТО, але за тісний союз із Росією, навіть за входження до її складу.

Отож, на Донбасі програють усі, хто за Україну.

Донбас і Крим були в Україні російськими анклавами, у яких процвітав російський шовінізм і культивувалися антиукраїнські настрої. У гірший бік Крим відрізнявся тим, що там ще, крім усього, стояли війська російського Чорноморського флоту.

Усі: роки незалежності київська влада не контролювала Донбас. А він, навіть не маючи статусу автономії, користувався більшими правами ніж автономна республіка Крим.

Фактично Донбасом правило кримінально-олігархічне угрупування. Тут жили за своїми законами, тут сформувалася своя еліта, свій культурно-інформаційний простір. Політологи навіть визначили особливий вид правління на Донбасі – паханат.

І із цим офіційна київська влада змирилася й приймала як належне.

Простежувалася ментальна віддаленість Криму й Донбасу від України. Та центральна влада на це закривали очі. Ми жертвували всім – аби Донбас і Крим залишалися в складі України.

Сьогодні на Донбасі йде українсько-російська війна. Простим мешканцям даних областей довелося визначатися з ким вони, і ставати на боротьбу з ворогом.

І значна частина населення Донецької й Луганської областей та переважна більшість державних службовців, працівників правоохоронних структур визначилася: ворог – це Україна. Вони вибрали бік агресора, окупанта – і стали на боротьбу проти України. Решта – ті, що нібито “за Україну” – або повтікали, або чекають, чим це закінчиться, щоб зайняти сторону переможця.

Нині Донбас називає українців “фашистами”, “украми”, “бендерами”. Донбас не приймає ідей Євромайдану та його цінностей. Мешканці Донбасу у своїй більшості нічого спільного з Україною й українством не мали, і не хочуть мати.

Хоча їх тіло жило і живе на території, яка адміністративно входить до складу України, їм комфортно жити лише в зоні без української мови, культури, в атмосфері зневаги і ненависті до українського, бо їх душа живе з “в русскам мірє, с соотечествєннікамі, в вєлікой россійской імперієй, во главє с вєрховним правітєлєм Россіі Владіміром І”.

То в цій війні ми звільняємо чи захоплюємо Донбас?

Чи потрібне мешканцям Донбасу наше звільнення й українська Україна? І чи потрібні українцям мешканці Донбасу?

Чи варто українцям проливати кров за мешканців Донбасу, рятуючи їх від російських окупантів, у яких багато хто з “житєлєй Донбасса” бачить визволителів? – Не знаю.

Українська ковбаса, сало й горілка “народу Донбасу”, безперечно, потрібні й завжди любі.

А от чи потрібні їм такі засадничі речі, як українські символи – жовтоблакитний прапор, тризуб, українська мова, українська культура, наші традиції, вишиванки й писанки, українська помісна православна церква, європейський вибір, наші герої – Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера? Дуже сумніваюся.

А без цих фундаментальних речей справжня Україна не можлива. І, я переконаний, – нікому з українців не потрібна.

Чи, може, ми знову дамо гарантії еліті Донбасу, що нічого українського на Донбасі не буде?

Я не ділю людей за генетичним кодом, за етнічним походженням, чи за записом у паспорті про національність, бо не це визначає рівень національної свідомості й патріотизму. Тому не впевнений, що “лугандонці” не люблять українське, тому що вони етнічні росіяни – але точно впевнений, що основна маса мешканців Донбасу за духом не українці.

Чому? Бо їх так виховали. Бо ніхто не переймався питанням щодо інтеграції проросійського населення Криму й Донбасу в Україну. У результаті українська мова, культура, традиції для них були й залишилися чужими, а українці – інший народ.

У маріонетковій, бутафорній Україні Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича – “лугандонці” жили й не ставили питань, бо ніякої України в Донецькій і Луганській області не було, її ознак просто ніхто не відчував.

Не Донбас пристосовувався до України – а Україна підлаштовувалася й догоджала Донбасу. Жили в Україні, а почувалися як у Росії. Україна тоді також була, але десь далеко – у селах на Харківщині, Дніпропетровщині, Полтавщині, у Львові та Луцьку.

Зараз ситуація змінилася. Для російських імперіалістів, сепаратистів виникла загроза побудови незалежної, української за духом України.

У справжній, наповненій українським змістом Україні – еліта Донбасу й значна частина населення жити не бажає. Тим більше зараз, коли після пролитої крові й руйнувань, на фоні російської пропаганди українці стали для мешканців Донбасу “врагамі, каратєлямі, прєступникамі”.

Сценаристи й режисери українсько-російської війни, нажаль, досягли свого.

Тепер як мінімум найближчі десятиліття Донбас уже точно не полюбить Україну й не буде поклонятися ані героям УПА, ані героям Небесної Сотні, ані героям, що загинули в АТО.

Сергій Стефанко, спеціально для УП