В українській мові швидкість появи нових слів, зокрема
з англійської, набуває вигляду стихійного лиха. Якщо процес не контролювати, за
кілька років наша мова втратить автентичність, вважає кандидат філологічних
наук 43-річна Людмила Туровська. 2008-го вона стала співукладачем Словника
нових слів та значень
Наталія ДЗЮБИШИНА-МЕЛЬНИК, 62 роки, кандидат
філологічних наук, доцент кафедри української мови Києво-Могилянської академії:
– Українська мова активно рухається до свого кінця. Ще
декілька таких правителів, як зараз, і відродити її буде неможливо. Розвиток
мови – політичне питання. Як тільки державні мужі заговорять нормальною
українською і хоч трішки щипатимуть тих, хто думає інакше, мова почне
відроджуватися. Зараз же, у незбалансованій мовній ситуації, з політиками, які
говорять потворними суржикізмами, а сфери використання мови звужуються, вона
помирає. В Азарова антилінгвістичні здібності, це правда. Але таких людей дуже
мало. Абсолютно чужу мову можна вивчити за три місяці. Російська споріднена з
українською, відповідно часу ще менше потрібно. Треба тільки мати мотивацію.
Раніше в академії було, що не почуєш російської, а
зараз – не почуєш української. Пояснюю студентам, що мову можна опанувати, якщо
послуговуєшся нею хоча б в одній сфері життя. А вони після пари одразу на
російську переходять. Більше того, тих, хто все-таки опановують українську,
потім ламають на робочих місцях. Колега розповідала, що донька працює у приватній
фірмі. Начальник відзначив її як успішну. Але додав: єдиний ваш мінус – не
говоріть українською, це заважає.
В усному мовленні людина вживає слова, що напохваті.
Чула слово "кизил", то так і говоритиме. Насправді, це – російська
калька. Українською буде – дерен. Зараз при виборі слова постає проблема двох
норм: як правильно і як краще. Водограй чи фонтан, число чи номер, світлина чи
фотографія, наклад чи тираж, поступ чи прогрес, соложеник чи плюшка, підсоння
чи клімат, будучина чи майбутнє.
У 1930-х українська мова зазнала штучного рихтування у
бік збіднення словникового фонду та уподібнення до російської. Тоді з обігу
безпідставно вилучили декілька тисяч українських слів, що не вичерпали своїх
ресурсів. А в нас було все своє. Брезент був ташею, капюшон – каптуром. Робили
це у різні способи. 1920-ті стали золотим десятиліттям – тоді видали 30
словників. Але їх усі переробили. Створили спеціальну комісію, що мала усунути
самодостатність української мови. Біля кожного слова написали російський відповідник
– кальку, яка з часом прижилася. Або ставили примітки, на зразок:
"діалектне", "рідковживане", найсмішніша –
"західне". Слово "мишак" на початку минулого століття мало
чотири значення: мишачий послід, вид трави, масть коня і арсен (миш'як –
"Країна"). Що робить радянський словник: викидає три значення,
залишає слово із ремаркою – "ботанічне". Таким чином позбуваємося
слова з чотирма значеннями.
Тоді ж усунули слова церковно-слов'янського
походження. Залишили тільки конкретно пов'язані з церковними обрядами. Тобто
ті, про які наперед знали, що їх не використовуватимуть у побуті. Абстрактні,
які свідчать про високий інтелектуальний рівень мови, її стилістичне багатство,
які надавали мові піднесеності, знищили.
Постраждала і граматика: усунули кличний відмінок
іменників і нав'язали російські норми в географічних назвах. Говоримо Бровари,
коли правильно – Броварі, Пирогово – Пирогів тощо. Деякі вже виправили: було
Святошино, тепер – Святошин.
Науковець Роман Кісь у книжці "Мова, думка і
культурна реальність" дуже влучно говорить про те, що для відродження
української мови потрібна ревіталізація міста: щоб українська мова зайшла в
українське місто. Коли у шкільних підручниках вживають слово насос – то ви туди
капар не вставите. Слова зникають, коли застарівають або з'являються нові,
яскравіші. Але чим кращий насос за капар? Або скрізь бачимо рекламу: товари в
розстрочку. В яку ще розстрочку, якщо правильно – "на виплат". Аби не
втрачати російськомовного покупця, вживають русизм.
Сьогодні перед нашими школярами ставлять завдання –
вивчати літературну мову, і це одразу стає бар'єром. Ніхто в світі не говорить
літературною мовою. У чеській взагалі немає літературного варіанта розмовної. В
Італії, якщо вас запросять у гості й ви говоритимете літературною італійською
мовою, вам це пробачать тільки, якщо ви іноземець. Від італійця сприймуть за
зневагу. Там усі говорять діалектами. У швейцарських школах дітей вчать
перекладати літературні тексти місцевим діалектом німецької мови. Українських
дітей теж треба вчити двом варіантам: літературної й розмовної, характерної для
певної місцевості. Діалекти – це живе, невичерпне джерело, літературна мова –
штучна. Це конструкт, у природі її немає. Престижність мови залежить від того, як
розвинені обидва варіанти.
текст: Тетяна ІВАНОЧКО, малюнок: Володимир
Казаневський
Немає коментарів:
Дописати коментар