Україна сьогодні: корабель без капітана

Україна зараз схожа на корабель без капітана. Ні, зрозуміло, перша особа на українському кораблі є, ось тільки назвати справжнім капітаном того, хто розділив корабельну команду на «своїх» і «опозицію», не дозволяє повага до капітанської посади. Кораблі з такими горе-капітанами за визначенням приречені бути аутсайдерами.

От і за Януковича країна не має великих перспектив. І справа навіть не в тому, що Віктор Федорович примудрився накликати на себе невдоволення і Євросоюзу, і США, і Росії. У світові лідери виходять тільки сильні і згуртовані нації, а згуртувати українську націю та зробити її сильною зможе тільки президент всіх українців.

Чи є пан Янукович президентом усіх українців? Відповідь очевидна – дуже вже помітний його крен у бік однієї політсили. Для далекоглядного і люблячого свій народ глави держави це абсолютно неприйнятно. Але чи є взагалі в сучасній Україні людина, здатна стати справжнім лідером нації, мудрим, чесним, справедливим і шановним, таким, яким був, наприклад, для свого народу незабутній Вацлав Гавел? Питання непросте.

Пригадується телевізійний конкурс «100 великих українців». Як він засвідчив, в Україні не так уже й мало людей, яких співвітчизники поважають і перед якими схиляються ще за їхнього життя. Можна було б назвати кілька прізвищ. На жаль, це не має прикладного сенсу: одні з нині живих українських моральних авторитетів з якихось своїх принципів, на жаль, не бажають входити у владу, інші не мають грошей для ведення виборчої кампанії, треті вже просто перебувають у похилому віці... У практичному плані відповідь на питання про національного лідера, мабуть, варто шукати серед учасників так званого президентського рейтингу, який час від часу публікують соціологи.

За результатами дослідження, проведеного соціологічною групою "Рейтинг" у вересні 2012 року, в президентський рейтинг входять: чинний глава держави Віктор Янукович, екс-прем'єр Юлія Тимошенко, лідер партії УДАР Віталій Кличко, голова партії «Фронт змін» Арсеній Яценюк, голова КПУ Петро Симоненко, лідар ВО «Свобода» Олег Тягнибок і навіть керівниця такої низькорейтингової партії, як «Україна – вперед!» –Наталія Королевська. Замикають цей список член уряду Сергій Тігіпко і народний депутат Анатолій Гриценко. Інші постаті називати немає сенсу, тому що вони фігурують в рейтингу на рівні похибки.

 

Хто апріорі має мало шансів

Навмисне не називаю відсоток громадян, готових проголосувати за того чи іншого потенційного кандидата в президенти: цифри у цьому випадку нічого не вирішують. Що добре видно на прикладі того ж «рейтингового» Віктора Януковича: сей політик майже за три роки перебування при владі, а це термін не такий вже маленький, не тільки не зумів згуртувати народ, але й вніс ще більше розбрату в суспільство. Тож для нашого огляду він не цікавий. Як, втім, і товариш Симоненко, і панове Тігіпко, Гриценко, Королевська – з різних причин.

Товариш Симоненко – комуніст, і цим все сказано. Український народ, впевнений, вже переріс ту стадію, коли був здатен вивести на вершину влади «червоного». Нинішні послідовники ідей Леніна-Сталіна ще не зрозуміли, що вони вже перебувають на шляху до політичного цвинтаря, але це – їхні проблеми. Нехай собі тішаться.

Сергій Тігіпко нас також мало цікавить, і ось чому. Згадаймо останні президентські вибори. На них цей спортивного вигляду чоловік виступав як демократ. Люди в нього повірили. А він їх, можна сказати, «кинув»: після виборів увійшов у владу, має антидемократичні устремління. В уряді пан Тігіпко зайнятий тим, що можна охарактеризувати як перекладання тягот реформ на плечі народу. Наскільки він затримається в політиці – не зовсім зрозуміло. Мабуть, це залежатиме від запропонованих йому преференцій. Ясно одне: шансів стати авторитетним лідером нації він має вкрай мало, оскільки імідж політичного перевертня приклеївся до нього досить міцно.

Анатолій Гриценко. Має хорошу освіту, стажувався у США. Володіє великим досвідом законотворчості і політичної боротьби. Політик західного типу. Здавалося б, усе на місці, але... в рейтингах постійно займає одне з останніх місць. Ймовірно, дається взнаки відсутність яскраво вираженої харизми. У найближчі роки реноме політичного аутсайдера йому буде нелегко подолати, якщо це взагалі можливо. А шкода – людина він хороша, судячи з усього.

Наталія Королевська. Ця молода леді вельми амбітна і володіє певною харизмою. Кажуть, родинні зв'язки, зокрема у Москві, допомогли їй вписатися у великий бізнес. Великий бізнес відкрив двері у велику політику. У народі таких інтуїтивно не дуже люблять. До того ж з часом до пані Наталі як до політика можуть пред'явити претензії щодо того, що вона на виборах 2004 року підтримувала Віктора Януковича, а перед парламентськими виборами 2012 року створила політсилу, яка допомагала відтягувати частину голосів у Об'єднаної опозиції, тобто фактично працювала на діючу владу. Такі «рухи» підривають авторитет політика в очах співвітчизників. А входження Королевської в уряд Азарова та ще й на найвразливішу в сенсі народних симпатій посаду – міністра соціальної політики – остаточно поховає її президентський рейтинг.

 

Між рингом, в'язницею і «Свободою»

Після виробленого вище «секвестру» в нашому сьогоднішньому списку залишилися: Тимошенко, Кличко, Яценюк, Тягнибок. По порядку і почнемо.

Юлія Тимошенко після того, що з нею сталося, ймовірно, могла б стати непоганим президентом – колишні політв'язні, як правило, знаходять щось таке, що робить їх як громадських діячів схожими на Вацлава Гавела. Можна також згадати Нельсона Манделу, Леха Валенсу, Хосе Мухіку Кордан... Пройшовши через український «суд», Юлія Володимирівна, можливо, усвідомила, що першою справою глава держави має забезпечити реформу судової системи. Той факт, що її зараз завзято захищають багато діячів Євросоюзу і США, не дозволив би пані Тимошенко встати на авторитарний шлях... На жаль, реальність така, що цей політик найближчим часом навряд чи зможе брати участь у виборних кампаніях. До того ж Леді Ю важко буде подолати імідж «газової принцеси», що брала участь в сумнівних історіях. Невідомо також, чим закінчиться розслідування вбивства депутата і бізнесмена Щербаня. У будь-якому разі, значна частина українського суспільства навряд чи колись визнає цю жінку моральним авторитетом. Нічого не вдієш.

Віталій Кличко швидко і впевнено набирає політичну вагу. Це політик нової хвилі. Він освічений, не бідний. Добився всього сам, причому за ним не тягнеться шлейф брудних історій ні в бізнесі, ні в політичних чварах. Харизматичний. Його поважають і люблять мільйони співвітчизників. Не випадково у списку «100 великих українців» Віталія (разом з його братом, теж багаторазовим чемпіоном світу Володимиром) українці поставили набагато вище багатьох впливових персон. Добре знають лідера УДАРУ і за кордоном. Світова слава, швидше за все, не дозволила б йому скотитися до вчинків, на які легко пішли б багато з тих, хто стояв і стоїть за штурвалом корабля на ймення Україна.

На жаль, є у політика і мінуси. До їх числа можна зарахувати не зовсім виразну позицію пана Кличка особисто щодо Віктора Януковича. Критика влади в устах боксера має якийсь абстрактний характер, вона багато в чому формальна і безадресна. Він немов веде політичну гру так, щоб мати можливість повернути в будь-який бік. Потенційний перевертень? Ні так, ні ні... Люди відчувають таку подвійність. До того ж у команді політика, за підсумками парламентської кампанії, виявилося чимало одіозних особистостей, і рано чи пізно це йому відгукнеться.

Але Кличко-старший тільки починає політичну кар'єру. У ньому відчувається нерозкритий потенціал. У нього ще є час, щоб встигнути зробити те, що зробить його моральним авторитетом. Як є і шанси стати політичною «мильною бульбашкою». П'ятдесят на п'ятдесят.

Арсеній Яценюк останнім часом зумів реабілітувати себе в очах громадськості. До парламентської кампанії 2012 року політика сприймали як таємного поплічника режиму, й іноді, до речі, про це прямо говорили діячі опозиції. Очоливши Об'єднану опозицію, політик заробив певну кількість очок. Проте шанси стати лідером нації якщо і має, то не дуже великі. Справа в тому, що Арсеній Петрович уже був у владі, й нічим хорошим для країни це не відзначилось. Формально замінивши Юлію Тимошенко, фактично він навряд чи складе їй велику конкуренцію. Ймовірно, він і сам це відчуває, тому деякі дії політика грають на руку партії влади. Так, у багатьох склалося враження, що пан Яценюк оголосив про висунення ув’язненої Леді Ю в президенти за кілька років до початку виборчої кампанії – аж ніяк не випадково. Фальстарт зіграє поганий жарт з тією, кого наш герой гучно – на словах – звеличує. Так вибивають конкурентів. Але великого авторитету такими діями не наживеш.

Олег Тягнибок вважає себе патріотом. Має повне право. Однак патріотизм у виконанні партії «Свобода» подобається далеко не всім українським громадянам. Утім, відколи Олег Ярославович зайняв більш виважену позицію щодо національного питання, принаймні зовні – рейтинг політика трохи підріс. Розумна, культурна людина. У програмі його партії є чимало корисного для країни, а деякі положення, наприклад, про потребу люстрації, не можуть не викликати симпатій громадян, яким набрид нинішній шабаш олігархічно-комуністичної «мафії».

Пан Тягнибок буквально на очах росте як політик. І все ж, якщо він нічого не зробить, щоб кардинально змінити імідж, то шанси стати лідером нації він матиме незначні. Причина криється навіть не в особистості цієї людини і не в частині його оточення, а в нинішній розділеності країни навколо деяких питань історії, мови, культурних традицій. Лідером нації зможе стати тільки той, хто знайде об'єднуючу засаду. «Свобода» поки що її не шукає ...

***

Сподіваюся, навіть з цього короткого огляду зрозуміло, що так званий «президентський рейтинг» може не дати народу справжнього лідера, здатного об'єднати і вести націю вперед. Тому люди не повинні уподібнюватися до зомбі й «клювати» на циферки соціологів. Приймати їх до відома можна, робити вибір на їхній основі – в жодному разі!

Лідерами нації не стають за рейтингами. Їх висуває саме життя. Колись в Україні складеться така суспільно-політична ситуація, що народу кров з носа потрібен буде лідер. Справжній лідер нації. Головне, щоб команда українського корабля не прогледіла його і не піддалася «зачаруванню» чергового псевдокапітана.

 Джерело:  ZAXID.NET

Автор: Олександр Косвінцев