Про втрачений оптимізм

Я оптиміст, але сьогодні мені його уже не вистачає, колодязь з якого я його добувала вичерпався до дна. Зник оптимізм після голосування за підняття заробітної плати нашим депутатам у Верховній раді. Це ж треба, щоб слуга народний отримував у десятки разів більше, ніж той, хто його обрав на свою голову і кому він повинен слугувати.

Усе проти чого ми вийшли на Майдан у найкоротші терміни повернулося на круги своя, хіба це не зрада. А навіщо народному обранцю така заробітна плата, йому іде море різних доплат, премій і компенсацій. Це підвищення відбулося на тлі небаченого зубожіння українців і цим голосуванням підштовхують доведений до відчаю народ до якихось радикальних дій, що недопустимо під час війни, бо ворог тільки цього і чекає. То на кого попрацювали сьогодні депутати? Ідучи вчора Дніпром від автовокзалу до вул. Пастера я раз по зраз натикалася на протягнуту жебрацьку руку, неможливо пройти повз цю небачену нужду, не подавши хоч якийсь мізер, бо ніхто з нас не застрахований завтра від такого. Влада осліпла і оглухла, вона не бачить і не хоче бачити наших страждань, зате про себе красивих не забувають. Сьогодні нам ще раз показали, що ми худоба і наше місце у стійлі на прив*язі. Я не проти того, щоб депутати отримували високу зарплату, але нехай спочатку наведуть у країні лад, гуртом стануть на боротьбу з корупцією (смішно сказала) попрацюють плідно над підняттям добробуту кожного українця і на Україну взагалі, а не на окремі олігархічні угрупування, а тоді і про свій добробут подбають, бо вони в першу чергу - слуги народні.

21.10.2016р. Надія Таршин.