Петровський, – на вихід!

1) Хочу почати зі слів подяки Українському інститутові національної пам’яті і особисто Володимиру Вятровичу за можливість діяти, яка підсилилася через прийняття декомунізаційних законів.

Громадські активісти нашого міста роками намагалися прибрати з мапи одіозні назви і завжди наштовхувались на шалений спротив міськради.


 Воно й не дивно, бо до недавнього часу головував в комісії з перейменувань історик Максим Кавун, в інтерв’ю якого можна прочитати: «На жаль, сьогодні на уроках історії вже не вивчають біографію Григорія Івановича… ідейний більшовик, непоганий господарник, полум’яний трибун, талановитий менеджер… Моя думка: це людина (Петровський), якою дніпропетровці повинні пишатися!» Коли в 2007 р. була спроба позбавитися імен діячів, що мали відношення до сталінських репресій, Максим Кавун коментував голосування: «НА ЩАСТЯ, в нашій міськраді таку постанову не прийняли». А тепер цей Максим Кавун дає поради, щодо залишення пам’ятника, доки десь не буде збудовано інший постамент. 

Знесення пам’ятника – новий акт до нашої міської п’єси з декомунізації. Перші перейменування – площа Леніна (теж зі знесенням пам’ятника) в Героїв Майдану і проспект Калініна в Сергія Нігояна – сталися на хвилі тимчасової втрати орієнтації міськрадою через революцію, тому і були проголосовані, хоча і не з першої спроби. Оговтавшись, жоден з депутатів не долучився до роботи комісії з перейменувань через страхи за електоральні рейтинги, а місцеві мешканці навіть почали судову тяганину за повернення імені Калініна.

Пройдешні вибори показали розкол суспільства на прихильників змін та симпатиків консервації існуючого стану. Добре, що «вата» в нашому місті агресивна в межах похибки, а тому вдалося провести громадські обговорення, засідання комісії і отримати на виході «список Галини Булавки_316». Понад триста топонімів, що увічнювали ворогів України, тепер не труїтимуть нашу свідомість, а нові назви дають відчуття чергової перемоги в ідеологічній війні. Їх вже використовують в офіційних і в побутових інформаціях. Це говорить або про прихильність, або відсутність спротиву, або про принаймні усвідомлення невідворотності перейменувань.

2) Хочу висловити подяку народному депутатові Андрію Денисенку, що запросив дніпровську громаду знести пам’ятник Петровському. До повної перемоги – перейменування міста – ще декілька місяців. Але з мапи вже прибрано проспект Петровського, площу Петровського і вулицю Петровського в Самарському районі. Тепер громада гідно скористалася запрошенням, і фізичне втілення символу перестало існувати на Вокзальній площі.

Григорій Петровський несе персональну відповідальність за політику більшовизму в Україні періоду 1920-1930 рр., зокрема за утвердження сталінського тоталітарного режиму, насильницьку колективізацію сільського господарства, Голодомор 1932-1933 рр., масові політичні репресії, згортання українізації та розстріляне відродження 1930 р. Він був засновником народного комісаріату внутрішніх справ Російської республіки («НКВС»), організатором ВЧК («чрєзвичайка»), «всеукраїнським старостою» протягом дев’ятнадцяти років. Всі прохання про помилування поступали на його ім’я і не відомо ЖОДНОГО випадку, коли він задовольнив таке прохання.

Сучасні міські демагоги воліють про це не згадувати. Картярські дами Збарська-треф та бубна-Начарьян бубонять в телевізор про інтереси громадян, витягуючи заяложені «козирі» – про опитування та архітектурні пам’ятники. Одна-однісінька гуманітарна тема має годувати дві фракції, щитом прикрити ницість інтересів до міського бюджету та посад. Тому дівчатам приходиться висмоктувати пильне піклування про стан свідомості дорогих наших городян, які сплять і бачать Григорія Петровського переплавленим на святого Петра.

Право надавати рекомендації щодо назви міста було у депутатів попереднього скликання, котрим вони не скористалися. Термін сплив. Новітнє голосування на фантом-сесії в АНД про перейменування Дніпропетровська в Дніпропетровськ – це лише причеплений фіговий листок на обрання Краснова секретарем, а виплати бюджетникам – то вже спроба одягнутися ще й у лавровий вінок. Таке голосування про перейменування – брязкання в бубон, яке не має жодного юридичного підґрунтя. До речі, зимний клімат перезволожив «ватяні» мозки і спалахнути їм несила, незважаючи на пекельні роздмухування інтимологів. Це було доведено на Вокзальній площі під час знесення – захищати пам’ятник вийшла купка дідків, депутатів жодного.

3) Коли в Дніпрі в 2014 р. повалили Леніна, багато хто вкрився сльозами радощів. Коли в Дніпрі в 2016 р. повалили Петровського, в повітрі відчувалася рішучість, бо всім вочевидь, що не можна зупинятися на марші, доки внутрішній ворог не подоланий. Місто ще не отримало нової назви. Чи міг би символ «Петровський» і надалі працювати на користь майбутніх поколінь суверенної та правової держави Україна? Питання риторичне. Про перейменування міста найближчим часом має проголосувати Верховна Рада. А знесення пам’ятника – це просто аргумент за неможливість збереження старої назви. Все йде за планом.

Петровський, – на вихід!

Одержано на електронку: svf2011@ukr.net

Автор: Олена Іваницька