Як визначити, на чиєму боці
прості мешканці Донбасу? Може, якісь соціологічні опитування треба провести?..
Гадаю, нічого робити не потрібно,
усі матеріали для аналізу вже є готові, – пише Сергій Стефанко в УП.
Не
новина, що всі роки незалежності Донбас голосує проти України й виступає проти
всього українського.
На
Донбасі голосують за Симоненка й Вітренко, Кучму і Януковича, вимагають
інтеграції з Росією, у переважній більшості розмовляють російською та не тільки
ігнорують, а навіть переслідують за українську мову й культуру.
Донбас
проти ЄС та НАТО, але за тісний союз із Росією, навіть за входження до її
складу.
Отож,
на Донбасі програють усі, хто за Україну.
Донбас
і Крим були в Україні російськими анклавами, у яких процвітав російський
шовінізм і культивувалися антиукраїнські настрої. У гірший бік Крим відрізнявся
тим, що там ще, крім усього, стояли війська російського Чорноморського флоту.
Усі:
роки незалежності київська влада не контролювала Донбас. А він, навіть не маючи
статусу автономії, користувався більшими правами ніж автономна республіка Крим.
Фактично
Донбасом правило кримінально-олігархічне угрупування. Тут жили за своїми
законами, тут сформувалася своя еліта, свій культурно-інформаційний простір.
Політологи навіть визначили особливий вид правління на Донбасі – паханат.
І
із цим офіційна київська влада змирилася й приймала як належне.
Простежувалася
ментальна віддаленість Криму й Донбасу від України. Та центральна влада на це
закривали очі. Ми жертвували всім – аби Донбас і Крим залишалися в складі
України.
Сьогодні
на Донбасі йде українсько-російська війна. Простим мешканцям даних областей
довелося визначатися з ким вони, і ставати на боротьбу з ворогом.
І
значна частина населення Донецької й Луганської областей та переважна більшість
державних службовців, працівників правоохоронних структур визначилася: ворог –
це Україна. Вони вибрали бік агресора, окупанта – і стали на боротьбу проти
України. Решта – ті, що нібито “за Україну” – або повтікали, або чекають, чим
це закінчиться, щоб зайняти сторону переможця.
Нині
Донбас називає українців “фашистами”, “украми”, “бендерами”. Донбас не приймає
ідей Євромайдану та його цінностей. Мешканці Донбасу у своїй більшості нічого
спільного з Україною й українством не мали, і не хочуть мати.
Хоча
їх тіло жило і живе на території, яка адміністративно входить до складу
України, їм комфортно жити лише в зоні без української мови, культури, в
атмосфері зневаги і ненависті до українського, бо їх душа живе з “в русскам
мірє, с соотечествєннікамі, в вєлікой россійской імперієй, во главє с вєрховним
правітєлєм Россіі Владіміром І”.
То
в цій війні ми звільняємо чи захоплюємо Донбас?
Чи
потрібне мешканцям Донбасу наше звільнення й українська Україна? І чи потрібні
українцям мешканці Донбасу?
Чи
варто українцям проливати кров за мешканців Донбасу, рятуючи їх від російських
окупантів, у яких багато хто з “житєлєй Донбасса” бачить визволителів? – Не
знаю.
Українська
ковбаса, сало й горілка “народу Донбасу”, безперечно, потрібні й завжди любі.
А
от чи потрібні їм такі засадничі речі, як українські символи – жовтоблакитний
прапор, тризуб, українська мова, українська культура, наші традиції, вишиванки
й писанки, українська помісна православна церква, європейський вибір, наші
герої – Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера? Дуже сумніваюся.
А
без цих фундаментальних речей справжня Україна не можлива. І, я переконаний, –
нікому з українців не потрібна.
Чи,
може, ми знову дамо гарантії еліті Донбасу, що нічого українського на Донбасі
не буде?
Я
не ділю людей за генетичним кодом, за етнічним походженням, чи за записом у
паспорті про національність, бо не це визначає рівень національної свідомості й
патріотизму. Тому не впевнений, що “лугандонці” не люблять українське, тому що
вони етнічні росіяни – але точно впевнений, що основна маса мешканців Донбасу
за духом не українці.
Чому?
Бо їх так виховали. Бо ніхто не переймався питанням щодо інтеграції
проросійського населення Криму й Донбасу в Україну. У результаті українська
мова, культура, традиції для них були й залишилися чужими, а українці – інший
народ.
У
маріонетковій, бутафорній Україні Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича –
“лугандонці” жили й не ставили питань, бо ніякої України в Донецькій і
Луганській області не було, її ознак просто ніхто не відчував.
Не
Донбас пристосовувався до України – а Україна підлаштовувалася й догоджала
Донбасу. Жили в Україні, а почувалися як у Росії. Україна тоді також була, але
десь далеко – у селах на Харківщині, Дніпропетровщині, Полтавщині, у Львові та
Луцьку.
Зараз
ситуація змінилася. Для російських імперіалістів, сепаратистів виникла загроза
побудови незалежної, української за духом України.
У
справжній, наповненій українським змістом Україні – еліта Донбасу й значна
частина населення жити не бажає. Тим більше зараз, коли після пролитої крові й
руйнувань, на фоні російської пропаганди українці стали для мешканців Донбасу
“врагамі, каратєлямі, прєступникамі”.
Сценаристи
й режисери українсько-російської війни, нажаль, досягли свого.
Тепер
як мінімум найближчі десятиліття Донбас уже точно не полюбить Україну й не буде
поклонятися ані героям УПА, ані героям Небесної Сотні, ані героям, що загинули
в АТО.
Немає коментарів:
Дописати коментар