ДИКТАТУРА ЛИХВАРІВ

Неолібералізм часто сприймається як ідеологія, що забезпечила торжество вільного ринку, бізнесів усіх видів, що конкурують між собою, виживання найбільш ефективних, а, отже, найжиттєздатніших та найбільш потрібних економіці організацій.

Держава йде зі сфери економіки та лише підтримує правила гри, однакові для всіх. Мало хто звертає увагу на “таємничий” зв’язок між стрімким зростанням державних і приватних боргів, з одного боку, і державними заходами, спрямованими на скорочення соціальних витрат, з іншого (1).

Шокуюче відкриття полягає в тому, що держава зовсім не збирається усуватися з економіки. Склалася парадоксальна ситуація. Верхівка суспільства – банкіри, які довели економіку до кризи, утримуються на плаву виключно за рахунок дотацій у трильйони доларів, які отримують від підконтрольних їм держав. Гроші накачуються в банки, рятуючи їх від банкрутств і збагачуючи. Борги держави погашаються за рахунок нових боргів. Щоби вся ця фінансова карусель не призвела до гіпер-інфляції (і щоб гроші, що знаходяться в руках банків, не знецінилися), а також для того, щоб розплатитися з частиною боргів, вводяться заходи жорсткої економії: радикальне скорочення державних витрат на соціалку, приватизації державних компаній. Держави скорочують витрати на освіту і медицину, розпродають залишки держвласності та підвищують податки на найширші верстви населення. Маси бідніють, банки збагачуються. Іншими словами, за борги й помилки керівників капіталу платить держава, яка віджимає гроші з решти населення. Фінансова відповідальність за кризу переноситься на тих, хто не приймав жодних рішень з управління корпоративними фінансами (2).

Для того, щоб тримати в шорах населення, що бідніє на очах, застосовуються репресії. Демонстрантів на площах зустрічають гумовими кулями й поліцейськими кийками. Побиті та арештовані демонстранти в Нью-Йорку, Барселоні, Афінах, Бухаресті – така реальність, яка не має нічого спільного з казками про демократію, свободу слова та зібрань. Мало того. Верхівка, яка живе за рахунок держдотацій, вчить усіх інших любити вільну конкуренцію та вільний ринок і називає всю цю політику “ліберальною”.

Неолібералізм – це не старий добрий економічний лібералізм вільного ринку, з усіма його звичними жахами та кризами, але й з його по-своєму життєстійкою системою, за якої конкуренція забезпечує виживання найбільш ефективних бізнесів. Неолібералізм – це державний капіталізм в поєднанні з поліцейською диктатурою. Система тотального пограбування та репресивного придушення мас силами держави з метою нескінченного збагачення сотні міжнародних банків та інвестфондів.

Неолібералізм є диктатура лихварів. Чисто паразитична форма держкапіталізму, за якої пара сотень топ-менеджерів і фінансових олігархів збагачуються за рахунок решти людства, вдаючись до позаекономічного грабунку та насильства.

Єдина розумна відповідь на це – передача всієї повноти господарської та політичної влади в руки виробників – асоціації самоврядних колективів трудящих.

Примітки

1. http://ru.wikipedia.org/wiki/ Список_стран_по_внешнему_долгу

2. Американський економіст Леонід Вальдман пише:

http://www.rusrep.ru/2010/20/leonid_valdman

Закінчення попереднього спаду багато хто пов’язує із заявою, зробленою в березні минулого року адміністрацією Барака Обами разом з керівництвом Федеральної резервної системи США, – про те, що вони нікому не дадуть пропасти і зроблять усе від них залежне, щоб нових великих банкрутств, що дестабілізували б фінансову систему США , не було. Ця заява прозвучала в критичний момент, коли після падіння цілого ряду фінансових гігантів ринок очікував неминучого банкрутства таких гігантів, як Citigroup та Bank of America. Заява влади та наступні дії з безпрецедентної, необмеженої грошової підтримки фінансового сектора США дозволили припинити паніку, заспокоїти ринки та відновити їх функціонування. Це точка, з якої почалося відновлення економіки, що поступово набирає силу . Але по суті проблеми, що лежать в основі першої хвилі кризи, залишилися невирішеними. Просто ризики були зняті з фінансового сектора та націоналізовані. Але давайте задумаємося: а що таке необмежена фінансова підтримка? Вона що, і справді нічим не обмежена? Якщо це так, якщо центральний банк може друкувати скільки завгодно грошей без будь-яких важких наслідків своєї необмеженої емісії, то навіщо взагалі збирати податки з громадян і бізнесу? Навіщо стверджувати та контролювати бюджет? Адже можна просто об’єднати уряд з центральним банком, і нехай останній фінансує емісією будь-які витрати уряду. Зрозуміло, що це неможливо. Але тоді неможлива й необмежена підтримка економіки з боку влади …. І криза суверенних боргів, що розгортається зараз, має змусити економіки розвинених країн все-таки зайнятися усуненням проблем, що лежать в основі кризи, а не міняти відповідального а за допущені неподобства.

Автор: Михаїл Магід

http://opir.info/2014/07/25/diktatura-lihvariv/