Не можу мовчати!

(або, як позбавитися стереотипів)

«Прийде такий час, коли фашисти

будуть називати себе антифашистами»

Уінстон Черчіль.

На такі випади проти українців треба давати відповідь, а невдовзі прийде час і ці люди будуть вже нести кримінальну відповідальність за все те, що вони накоїли за роки незалежності в Україні.

До написання цієї статті мене спонукала передача  на Першому Національному каналі ТБ (скоріше антинаціональному) під назвою «З перших вуст» за участі знаного «політолога» Михайла Погребинського. Показують німецьку хроніку 1933року, факельну ходу нацистів і тут же хроніку сучасної України – факельна хода ВГО «Свобода» на честь 105 річниці з дня народження С. Бандери вулицями Києва. І тут же Погребинський коментує: «А це сучасні фашисти в Україні і це фашистські молодчики захопили адміністративні будівлі в Києві, спорудили барикади на Майдані». Європа в шоці від цього – робить сенсаційне повідомлення Погребинський. Виявляється Європа в шоці не від того,що беркутівці  примудрилися за один день побити з пів-сотні журналістів, в тому числі і міжнародних,не від того,що силовики били і калічили студентів, розганяли Майдан, коли в Києві знаходилися представники адміністрації США і Євросоюзу, а від барикад на Майдані. Виявляється фашисти були і за часів Римської Імперії, бо там те ж влаштовували факельну ходу на честь бога Сонця! А Сонце? Воно вже мільйони років світить і не підозрює, що його знаки і символи те ж виявляється фашистські.

  Я маю на увазі сонячну свастику, або сваргу. Цим символам  Сонця вже не одна тисяча років. Вперше їх почали вирізати наші предки ще на бивнях мамонтів, свастику ми можемо бачити на глиняному посуді трипільців, а в Індії вона присутня майже в усіх храмах.

 Хіба винне нещасне Сонце, що в XX ст. якийсь біснуватий фюрер Адольф Алоізович взяв його символіку на свої штандарти. Давайте тоді через цей факт перекреслимо всю багатотисячну історію людства, що була до цього. Можливо цього й хочуть ті, хто називає себе антифашистами.  Фашист і бандерівець – це слова синоніми для тих, хто називає себе антифашистами в сучасній Україні. Які ознаки фашиста для цих людей? Якщо ти усвідомлюєш себе українцем і гордий з того, хочеш знати свою правдиву історію, а не накинену нам нашими ворогами, скрізь в повсякденному житті користуєшся рідною мовою в своїй рідній Україні – будь впевнений, що тобі вже приліпили ярлик фашиста і бандерівця. Що б в цьому пересвідчитися достатньо проїхатися по східних і південних областях України. На собі відчув неодноразово відвідуючи Донецьку область, коли мені навздогін в спину шипіли «бандеровец». Доходить до кумедного – коли один чоловік з Донецької області приїхав на лікування в Трускавець і першим його запитанням було: «А тут шо все бандеровцы и все на бандеровском разгаваривают?».

А тепер про справжніх фашистів, про тих хто вже після закінчення II-Cвітової війни виморював українців голодом, вивозив в Сибір і Заполярне коло, проводив геноцид, етноцид і лінгвоцид в Україні. Мого батька в 16 років вивезли з Житомирської області на Донбас відновлювати затоплені шахти і таких як він тоді там було тисячі молодих хлопців і дівчат з усієї України. Моє дитинство пройшло в Луганській області і я як ніхто інший знаю як в ті часи знищувався український дух. Смертність на шахтах була дуже високою, майже кожного дня видавали на поверхню з шахти або загиблих, або покалічених. Люди були дуже дружні, трималися один одного, всюди лунала українська мова і пісня. Мій хрещений завжди, коли приходив до нас додому казав: «Слава Україні!». Що робила тоді влада з українцями, по-перше намагалася споїти людей – на кожне радянське свято влаштовувала грандіозні гулянки з випивкою, по-друге намагалася асимілювати . В селах якщо і були українські школи, то тільки початкові – до четвертого класу, потім діти ходили вчитися в шахтарські селища, але там вже були російські школи. Тут треба зауважити, що в цих російських школах були вчителі-патріоти, які ризикуючи, прищеплювали дітям любов до української мови і всього українського. Але незважаючи на спротив людей, через два покоління, онуки тих українців, яких привезли після війни на відбудову Донбасу, вже говорили російською мовою. А тепер нам політики-мудрагелі кажуть: «Ну що ж тут поробиш, так історично склалося». Їздив я недавно на свою батьківщину в Луганську область і побачив страшну руїну, неначе після війни: шахтарське селище зруйноване, від шахти залишився один терикон з гіпсовим Леніним навпроти. І знаєте, що мені на все це там сказали: «Вы же хотели незалежности, вот и получайте». І ці люди стверджують, що вони кормлять Західну Україну. Побував я недавно і в Маріуполі, це майже на кордоні з Росією. Я там ніде не почув української мови, але мене вразив там місцевий цвинтар, величезний цвинтар і майже скрізь на могилах українські прізвища і дуже багато табличок написаних українською мовою. Це багато про що говорить.

Політика геноциду, етноциду і лінгвоциду продовжується і в «незалежній» Україні і дуже активну участь в цьому беруть «антифашисти», які всупереч Конституції України приймають рішення місцевих Рад про офіційний статус російської мови, закривають українські садочки. Додамо сюди потужну інформаційну війну «братньої» країни проти України, майже всі телевізійні канали окуповані «п’ятою московською колоною» і «антифашистами», які займаються зомбуванням  і дебілізацією українців.

І незважаючи на всі ці потуги північного «брата» Україна повстала, повстало Світло проти Тьми, Правда проти Кривди, Гідність проти Хамства, Людяність проти нелюдів в погонах. Ті, хто тягне нас назад, в криваве радянське минуле, не розуміють сучасних українських реалій, не розуміють того, що незважаючи на всі потуги «п’ятиколонників» і «антифашистів» за ці двадцять з лишком років хоч і паперової незалежності в Україні виросло нове покоління українців, які не мають в собі гена совка і не мають страху перед цією бандитською владою. Колесо історії ще нікому не вдалося зупинити, хоч як в нього не намагаються вставляти палки. Україна впевнено йде до своєї  Перемоги!

м. Павлоград                                        Микола Заремба.