«Аллагу належать воїнства неба і землі»
(Коран,
48.7)
1.
Гнобителі і пригноблені
«Ми бажаємо виявити милість тим, хто ослаблений на землі,
і зробити їх імамами, і зробити їх наступниками»(28.5)
Центральна понятійна точка у світогляді
«Хезболли» це розрізнення гнобителів і пригноблених. Цей категоричний поділ
сходить, як і більша частина ідеології партії, до імама Хомейні і прикладу
Ісламської революції в Ірані.
Поділ на гнобителів і пригноблених, а відтак
солідарність з пригнобленими не збігається ні з поділом на правовірних і
невірних, ні з внутрішньо ісламським поділом на шиїтів і сунітів. Хоча Іслам
для «Хезболли» є дороговказом до визволення, Іслам закликає не тільки до
повалення облудних ідолів, але також і до повалення брехливих володарів,
оскільки влада належить Аллагу, і мирська влада, якою він поступається своїм
служителям – правовірним, дається виключно для встановлення соціальної
справедливості та захисту правовірних. Шиїти, зі свого боку, знаходяться у
специфічному становищі «знедолених» і пригноблених всередині Ісламу, оскільки
вони тривалий час боролися з владою халіфів, були пригноблюваними й зазнали
переслідувань з боку фальшивих халіфів, й таким чином ставали мучениками.
Звідси наголос на скасуванні гноблення наповнюється релігійним змістом, але ні
в пропаганді, ні на практиці «Хезболла» не зводить все до того, що лише шиїти
незмінно мають статус переслідуваних, що могло б призвести до ототожнення себе
з іншим «обраним народом», який не погребує жодним засобом для одержання
прибутку від статусу жертви (реальність, звичайно, абсолютно протилежна, їм
можуть приписати, що завгодно, для світової думки члени Партії Аллага все одно
залишаються тільки терористами і фанатиками). Шиїти також можуть бути
гнобителями і часто постають в такій ролі. Також не-мусульмани можуть бути
пригніченими, тому «Хезболла» солідаризується з ними, наприклад, з Кубою і
Нікарагуа (сандиністами), яким загрожують США, а також з ІРА проти Англії.
Хто ж тепер є гнобителями?
Без всякого сумніву, майже всі мусульманські
держави суть керовані гнобителями. Проте «Хезболла» не закликає до загального
повстання, оскільки це призведе лише до безладдя, яке буде на користь
гнобителям в світовому масштабі. Замість цього вона закликає оборонятися у
світовому масштабі проти «зарозумілих держав». При цьому не має значення, що
деякі з владоможців, як наприклад, дружня до «Хезболли» партія «Баас», мають
секулярну спрямованість. Взагалі «Хезболла» навдивовижу терпима в ісламському
світі до секуляристів (доки вони не перешкоджають практикуванню мусульманської
релігії). Ще менше «Хезболлах» закликає до загального джихаду проти християн,
як це робить ваххабітська мережа Бен Ладена. Кому вигідно, щоб цілі релігії
оголошувались ворогами, незалежного від того, чи стоять окремі їх представники
на стороні гнобителів або пригноблених?
Тільки двом архірепресивним державам, які
отримують вигоду від всякого розщеплення сил у боротьбі проти місцевих
князьків: США та Ізраїль. У політичній метафізиці «Хезболли» США відіграють
роль «найгріховнішого» гнобителя, оскільки вони є державою, що втратила почуття
міри, причетної до всіх видів злочинів і відхилень від людського призначення
всіма можливими способами. Ізраїль, «сіоністське утворення», яке члени «Хезболли»,
природно, жодним чином не визнають за державу, є «гнобителем гнобителів», як це
висловлено в типово арабській риториці. При цьому вони посилаються на
відбирання землі і вигнання палестинців, але також від «Хезболлах» не вислизає
те, що сіоністи вважають весь західний світ інструментом для досягнення власних
цілей і тому вони стоять за багатьма феноменами пригнічення або ж підсилюють
їх.
Центр гноблення розташований, скажімо так,
безпосередньо перед «парадними дверима» «Хезболли», що не є випадковістю,
оскільки «Хезболла» виникла і розвинулася в ході опору сіоністській окупації
Лівану аж до свого першого тріумфу, коли ізраїльська армія – четверта за силою
армія світу – були вимушена відступати. З цього дня «Хезболлах» пройшла
подальші ступені свого розвитку, які стали проявом служіння меті боротьби з
Ізраїлем. Це також не призвело до кампанії помсти тим християнам, які
підтримували південно-ліванську колабораціоністську армію, натомість партією
провадилась політика об’єднання Лівану, для перетворення ліванського
суспільства на здорове й сильне. Поспішні революційні кроки, дитяча хвороба
ісламізму, які в інших країнах призводили до хаосу та численних бід, не в
інтересах «Хезболли». Вона безкомпромісно бореться проти всіх, хто перетворив
себе в прямих посібників сіонізму, перш за все палестинської адміністрації,
керованої Арафатом, яка відмовилася від мети звільнення всієї Палестини і стала
складовою частиною апарату гноблення.
2.
Ісламська держава і демократія
Іслам є досконалою життєвою системою, яка охоплює
всі сторони життя.
Відповідно Іслам є також і державною
системою, розвиток якої є релігійним обов’язком. Будучи шиїтською організацією,
«Хезболлах» все ж не має перед очима історичного прикладу, за винятком
нинішньої системи Ісламської Республіки Іран.
Першочерговою задачею ісламської держави є
встановлення справедливості.
Звідси походять два фактори, на які
упереджені західні аналітики часто не звертають уваги в достатній мірі, але які
стають зрозумілими з висловлювань і перш за все з діяльності «Хезболли»:
1. Релігійний обов’язок не означає, що
держава може або повинна бути комусь нав’язані. Навпаки: в релігії немає місця
примусу. Це основоположний принцип, на який багато хто не звертав і не звертає
увагу, але який для шиїтів, що протягом століть були жертвами гонінь, носить
категорично обов‘язковий характер. З цієї причини ісламську державу не може
бути засновано проти волі, але тільки відповідно до волі населення.
2. Ісламська держава є найкращою, але не
єдиною формою справедливості. Існують також інші форми правління, які можуть
визнаватися як легітимні, такі, як теперішня в Лівані, в рамках якої «Хезболла»
діє, з метою пропаганди майбутньої державної моделі.
Якщо метою ісламської держави є
справедливість з цього не тільки логічно випливає, що несправедливе
встановлення не можливе, але також, що ісламізація ліванського суспільства не є
першочерговою метою, але має другорядне значення в порівнянні з боротьбою з
найбільшою несправедливістю, втіленням якої є сіоністське утворення. Ліванець,
який не живе за мусульманськими правилами, але присвячує себе боротьбі з
Ізраїлем, робить більший крок у напрямку встановлення справедливості, ніж
побожний шиїт, який присвячує свої дні скурпульозному виконанню приписів
ісламу, і забуває при цьому про боротьбу проти несправедливості, вчиненої
сіонізмом. Природно, метою «Хезболли» є недвозначне поєднання і першого, й
другого, проте «Хезболла» це релігійна політична сила, а не релігійна поліція
(як в Саудівській Аравії чи колишньому талібському Афганістані).
Чому з точки зору прихильників Ісламської
революції демократія поступається моделі ісламської держави в питаннях
справедливості?
1. Вже сам прояв панування більшості
передбачає наявність пригнобленої меншості. Ступінь пригноблення буває різною,
але все ж поділ на гнобителів і пригноблених неминуче присутній в демократичній
моделі.
2. Демократичні системи мають тенденцію до
того, що воля більшості насправді виявляється волею, якою маніпулює меншість.
Принцип більшості зазвичай лише приховує панування економічно і соціально
привілейованої еліти.
3. Лібералізм ігнорує підростаюче покоління і
тим більше майбутні покоління. Життя ціною майбутнього народу є
несправедливістю.
Справедливе керівництво не може здійснюватися
іменем народу, під яким мається на увазі тільки меншість живих нині людей,
однак тільки в образі намісництва Бога (халіфах т’аллах), як наголошує основне
твердження Корану. Ісламська держава визнає відмінності в рамках широкого шляху
того, що дозволено ісламом, воно виникає в силу необхідності плюралістичного суспільства
(«Те, що Бог дозволив, не може бути заборонено») в рамках Богом встановленого
порядку, чиї заповіді забезпечують соціальну справедливість і забороняють
несправедливе економічне збагачення (лихварство). Визначення того, що лежить в
рамках Божого закону, знаходиться у віданні служби нагляду вчених-правознавців.
Для правильної оцінки моделі, розробленої
імамом Хомейні, її слід протиставити не тільки західним моделям демократії і
диктатури (наприклад, династії Пехлеві в Персії), але також старим формам
урядування, які існували в монархічних державах ісламського світу перед
колоніальною добою. В ті часи, зазвичай, при дворі султана був радник (візир).
Володар міг дотримуватися його порад чи ні. В будь-якому випадку люди
підпорядковувалися виключно волі монарха (наскільки це фізично можливо). В
моделі ісламської держави люди можуть вільно поводитись, радитись, обирати
представників, поки вони беруть до уваги встановлені в божественному одкровенні
межі. Тут слід дещо зауважити щодо характеру божественного закону. Бог не лише
створив закони природи, він також дав суспільні закони, правила спільного
життя, які він встановив для людей. У Корані – і в законах, відкритих ранніми
пророками – людям відкриваються це знання, задля уможливлення плідного
спільного життя й миру.
Міцність ісламських економічних принципів, в
порівнянні з марксизмом та капіталістичною експлуатацією людей аж до знищення
природних основ життя, легко обґрунтувати в теорії. На практиці це важче,
оскільки кожній спробі, зазвичай, перешкоджають ті, що перебувають на вершині
«капіталістичного харчового ланцюга» (великі пожирають маленьких).
Те, наскільки чудові інші суспільні приписи,
які не в останню чергу передбачають захист сім’ї, захист жінки від сексуальної
експлуатації, турботу про старих, тощо, легко досягаються, коли люди не
поклоняються своїм власним ідолам – комфорту і похоті, але приймають до уваги
благо суспільства. Страх перед експансією мусульманського населення в
розкладену деградацією Європу з її корумпованими демократіями є визнанням
переваги, нехай навіть сьогодні не послідовного застосування коранічних
принципів в мусульманських країнах, чому Європа не може протиставити нічого,
крім як технології знищення та посилення заходів придушення, доки вона не
визнає власного Бога і не сприймає Бога коранічного одкровення.
До речі, закріплення прав участі релігійних
меншин у політиці ісламської держави не тільки допускається, але і є ясно
вираженим приписом Ісламу.
Яка політична діяльність виключається в
ісламській державі? Зокрема така, що спрямована безпосередньо на його знищення.
Для цього нажаль є підстави, викликані серйозними труднощами. Якщо такі рухи не
буде заборонено, то виникатимуть угрупування в оболонці легітимних рухів за
реформи, що призводитимуть до конфліктів, в наслідок чого можуть виникнути
репресії. У цьому полягає трагедія Ісламської Республіки Іран, де реформістські
сили з нібито поміркованою метою, використовуються для повернення Ірану в дореволюційний
стан, коли панувало пригнічення. З’являться люди, які з власної волі зважаться
стати гнобителями, оскільки вони вважають, що вони повинні в більшому масштабі
отримувати вигоду, ніж інші. Але головною проблемою є існування двох великих
держав-гнобителів – США та Ізраїлю, які прагнуть перешкодити кожній спробі
створення системи, заснованої на справедливості – в ісламському світі, в
Німеччині чи деінде,- оскільки вони головним чином отримують вигоду зі системи
світового гноблення і побоюються поширення революції, яка встановить
справедливість. Тому стабільна ісламська система не може бути встановлена, доки
обидва ці гнобителі існують в їх теперішній імперіалістичної формі. Успіх
системи, як Ісламської Республіки Іран, так і «Хезболли», залежать, відтак, не
тільки виключно від встановлення справедливості на їх території. Цю мету вони
не можуть досягти в повному обсязі за даних обставин, оскільки вони повинні
вдаватися до репресій, спрямованих проти підривної діяльності імперіалістів та
сіоністів. Успіх залежить також від того, щоб стійко оборонятись від цих
ворогів.
3.
Між ісламським універсалізмом та
національною ідентичністю.
Сама назва «Хезболла» вже вказує на
універсалістські наміри. Претензія Ісламу бути вселенським посланням, зверненим
до всього людства, становить найважливішу характерну рису «Хезболли», Партії
Бога. Рамки призову для «Хезболлах» охоплюють спільноту всіх правовірних. Вона
висловлює політичну волю правовірних в Лівані, точно так само Ісламська
Республіка Іран становить звершену Ісламську революцію в Ірані.
Цей сам собою зрозумілий факт має два
конкретні наслідки. По-перше, протиставлення панарабізму, який ставить арабську
ідентичність вище волі Бога. По-друге, авангардна роль у веденні спільної
революційної боротьби ісламським співтовариством проти сіоністського гнобителя.
Нижче цього рівня ідентичності лежить
визнання регіональних і національних відмінностей, що само собою зрозуміло,
включає також і не мусульман. Тому «Хезболла» вже давно закликає ліванських
християн відчувати свою приналежність не до Заходу, а до арабського світу, а
відтак припинити співпрацю з сіонізмом, та брати участь в ліванському та
арабському опорі. За словами провідника «Хезболли», партія навіть готова в разі
не сумісності інтересів Лівану та Ірану облаштовувати Ліван поза зв’язком з
іранською моделлю. Для «Хезболли» не існує протиріччя між поняттями «Іслам» і
«нація». Іншими словами: Іслам захищає націю чи нація захищає Іслам. У ролі
захисника нації, «Хезболла» найкраще себе проявила у справі вигнання сіоністських
окупантів з території Лівану, а її члени вважаються хорошими націоналістами в
якості захисників всіх ліванців-мусульман, хоча організація, звісно, не є
націоналістичною, якщо прийняти за основу визначення націоналізму як руху, який
відрізняється глибокою прихильністю до ідеї нації. Це лише помилкова точка зору
західних політичних вчень, які в цьому можуть вбачати протиріччя. Суттю Партії
Бога є захист всіх людських властивостей і зв’язків, які є праведними, до їх
числа належить «визвольний націоналізм» пригноблених народів, і усувати всі ті
прояви людської гордині, що наслідують приклад Ібліса (або шайтана), того
ангела, який не захотів схилитися перед намісником Бога. До партії сатани
(Хізбушайтан) зараховується також «поганий націоналізм» шовінізму й імперіалізму,
крайньою формою якого членами «Хезболли» вважається ізраїльське державне
утворення.
4.
Боротьба проти Заходу та
сіоністської окупації.
«Заволодів ними сатана і примусив їх забути спогади про
Аллага. Вони – партія сатани. О, так, воістину, партія сатани, вони – ті, що
зазнають втрат!» (58.19)
Що принципово відрізняє боротьбу проти Заходу
від боротьби проти інших гнобителів, від боротьби проти таких ворогів ісламу,
як християнські хрестоносці, фанатики хіндутви або боротьби з фальшивими
халіфами за панування в ісламському світі? Всі ці вороги справедливого порядку
є відхиленням від ідеального зразка встановленого Богом намісництва. У випадку
Заходу, тамтешні набагато менш легітимні, ніж нинішній жалюгідний порядок в
державах ісламського світу. Вони виникають з людської жадібності й пихи чи
засліплення вірою в брехливих ідолів. Те, що є нове в західній загрозі, так це
чистий матеріалізм. Мова йде не тільки про конфліктну ситуацію у сфері
політики, а й про «культуру» (оскільки заперечення всякої культурності є ще
крайнім випадком культури,) заперечення всіх високих цінностей, втоптування в
багно всього піднесеного, перетворення всіх благ на чистий товар, з єдиною
метою вивільнення низинних інстинктів. Це і є партія сатани, радикальне
заперечення всіх божественних вимог. Західна сучасність є нині втіленням у
світовому масштабі матеріалістичного руху, який відмовляється від сповідання
божественних принципів, і затавровує кожну таку спробу як фундаменталістську,
відсталу, середньовічну і варварську. Слід прочитати книги живе в нью-йоркської
єврейки Оріани Фаллачі, щоб зрозуміти ненависть, яку відчувають стосовно
правовірних прихильники матеріалістичного погляду на життя. Легко побачити, що
ця ненависть, незважаючи на поверхневий християнський зовнішній лиск Заходу,
поширилася б на будь-яку іншу релігію, яка б наважилася протистояти західному
бульдозеру, що змітає всі цінності. Тільки ті, хто дозволяють собі вступити у
велику угоду і не загрожують капіталістичному базису, можуть внести свій вклад
у мобілізацію проти ворога – Ісламу.
Пропаганда матеріалістичного способу життя,
пов’язаного з необмеженим споживанням і розпустою, який має передумову у
вигляді пригнічення й експлуатації більшої частини планети, через засоби
масової інформації та індустрію поп-культури йде пліч-о-пліч з
пропагандистською та фінансовою підтримкою сіонізму. Також левова частка
прибутку концернів, які живуть за рахунок самогубного споживацького божевілля,
як і прибутки, здобуті в рамках фінансової спекуляції, течуть в ті ж самі руки.
Тому «Хезболла» вважає невипадковим, що найбільш гнобительською державою Заходу
є саме сіоністське утворення, боротьба з яким з її точки зору є найвищим
обов’язком кожного мусульманина і кожної людини, яка любить справедливість.
Боротьба «Хезболли» спрямована проти
сіоністів та прихильників західної матеріалістичної «культури», яка через своє
мозаїчне походження настільки розмита, що вона перетворюється в свою
протилежність. Держави, які дотримувалися матеріалістичної ідеології Карла
Маркса, були переможені, і хоча він клав в основу прагнення до соціальної
справедливості, іслам ще краще висловлює ці прагнення. Матеріалістичний ворог в
образі Заходу і його форпосту в окупованій сіоністами Палестині наступають
дедалі сильніше. Його поразка є не тільки прагненням мусульманського світу, але
стала б благом для пригноблених Заходу, чия душа до нині залишається окупованою
територією.
«Ти не знайдеш людей, котрі вірять в Аллага і котрі в
останній день любили б тих, хто противиться Аллагові та його посланцеві, нехай
то будуть їх батьки, сини, брати чи родичі. В серцях оцих написав Аллаг віру і
підкріпив духом від Нього і введе їх в сади, де внизу течуть ріки,- що були
вони там вічними мешканцями. Аллаг радіє ними, і вони радіють Аллагові. Це –
партія Аллага. О так, воістину, партія Аллага – вони щасливі»(Коран, 58,22)
Пауль Баден
Переклад з російського перекладу Андрія
Іґнатьєва
Немає коментарів:
Дописати коментар