Якщо державні
органи, їх посадові особи, рядові співробітники державних органів застосовують
насильство щодо людей «недержавних» не у відповідності до закону, а у
відповідності зі своїми фобіями і смаками, - то держава скінчилося. Почалася
громадянська війна.
Після
кривавих зіткнень в Києві в інтернеті та інших ЗМІ йде дискусія, хто перший
почав і хто, тому, винен. Питання, хто перший почав, міліція/влада,
протестанти, олігархи або спеціально підготовлені провокатори, які також за
різними версіями організовані або владою, або кимось ще, безумовно, має сенс.
Звичайно ж, провокація насильства або неспровоковане насильство - злочин
(статті в КК є, зараз не про це мова).
Однак чомусь
ніхто з коментаторів не обговорює питання, наскільки взагалі ці зіткнення, або,
якщо хочете, пролиття крові, правомірні/неправомірні в умовах протистояння
всередині українського суспільства? Опубліковані міркування про це мають більш
- менш моралізаторсько-пропагандистський характер в дусі Міністерства правди
Оруелла : «Ми не починали - почали вороги!»
Однак
протистояння і зіткнення всередині одного суспільства принципово відрізняються
як від війни між різними державами, коли за визначенням, кожна людина, яка є
представником іншої воюючої сторони, поки не укладено мир, - є ворогом, так і
від кримінальних розборок, де, щоб знищити конкурентів «у нас на районі», всі
засоби хороші.
Може, хтось і
не замислюється, але, як не дивно на перший погляд це прозвучить, закон
встановлює чіткі правила, як можна придушувати протести всередині суспільства,
в тому числі незаконні і насильницькі. Порушення цих правил/норм законом не
допускається незалежно ні від яких обставин, а якщо таке трапилося, то це
перетворює зіткнення поліції з демонстрантами в громадянську війну.
Що значить кровопролиття з точки зору
закону?
Міліція та
інші органи державного примусу відрізняються від простих громадян тим, що, з
одного боку, у них є найширші права, можливості та технічні засоби для
насильства, якими не можуть законно володіти та користувантися прості громадяни.
Наприклад водомети, гумові палиці і вогнепальна збря. За деяких обставин ці
органи (беркут/не беркут - неважливо) можуть на законних підставах, підкреслюю,
на законних використовувати ці крайні форми насильства - стріляти з
вогнепальної зброї з прямим наміром вбити.
Але це тільки
за деяких, чітко обумовлених у законі обставин. І тільки стосовно абсолютно
певної категорії осіб - тих, хто своїми діями створює загрозу життю інших осіб,
в тому числі і «правоохоронців». Не можна, допустимо, стріляти не в тих, хто
нападає, а в тих, у кого зручніше цілитися.
Точно так
само, коли обговорюється питання про поведінку «Беркута» (і хто там ще з ними
був ) на Майдані Незалежності та Банковій, потрібно розуміти, що хто б і як би
не провокував міліцію (війська чи хто там ще з них був), насильство могло бути
застосоване лише і виключно щодо цих провокаторів або нападників на міліцію та
інших правоохоронців.
Зрозуміло, що
в такій штовханині важко розібратися, хто протягом 5 годин нападав, а хто ні.
Але з моменту, коли напади припинилися, хоча б тому що «Беркут» перейшов у
наступ, і натовп демонстрантів побіг - все, крапка! - Бити вже нікого не можна,
знову-таки, поки хтось не обернувся і не почав знову нападати.
Цим
поліцейська операція відрізняється від звичайної війни, в якій, якщо ворог
втікає, то його добивають і вбивають, доти, доки руки доходять або не дано
наказ зупинитися.
Той, що
тікає, той що стоїть і не чинить жодного опору, а тим більше лежить вже не може
бути об'єктом міліцейської атаки, спрямованої на знищення або виведення з ладу,
навіть, якщо за хвилину до цього він брав участь в нападі.
Його можна
затримати, в тому числі скрутивши і зв'язавши, його можна просто проігнорувати,
якщо він, наскільки можна судити з ситуації, не з числа нападників, але його не
можна бити, топтати, добивати, використати проти нього спецзасоби, волочити по
землі, полювати за ним по всій окрузі і т.д.
Можна, в
момент безпосереднього зіткнення, не розібратися, хто нападає, а хто ні, але не
можна заплутатися в тому, лежить людина чи ні, тікає вона чи стоїть, опустивши
руки. В арсенал допустимих законом дій не входять такі, як удари палицею по
голові або затоптування лежачого. Закон ні під яким приводом не дозволяє бити
жінок, та й кого б то не було, якщо вони не нападають. Все це все не просто
попри закон, а категорично проти закону.
Тому такі дії
міліції, незалежно від того, чи була вона спровокована чи ні - чистісінької
води тяжкий злочин (стаття в КК теж є). Місця для суперечки і навіть просто
обговорення з точки зору закону тут просто немає.
До питання про відповідальність за
кровопролиття
Тепер 14
більш - менш випадкових людей з числа побитих і покалічених затримали.
Здебільшого,
мабуть, тих, хто не встиг втекти і був без розбору побитий беркутівцями. На них
і валять провину за напади в кращих українських традиціях відсутності доказів і
неправосудности.
Мені це все
знайоме по безлічі справ, щодо кримських татар. Таким чином засадили у в'язницю
Даніяла Аметова (вийшов уже, на щастя).
Таким же
чином намагалися засадити Вільдана Аедінова (теж уже на волі ).
Так засудили
в 2004 році 5 молодих кримських татар за побоїще у барі «Коттон» у Сімферополі,
в якому вони не брали участі (один з них в той момент сам просто лежав на
операційному столі, що не завадило українському суду визнати його активним
учасником бійки).
Таким самим
чином ще в 1992 році пробувади скалічити долі 24 кримським татаринам в
Червоному Раю під Алуштою, і тільки штурм Верховної Ради Криму тисячами
кримських татар врятував цих людей від гіршого.
Все це нам
знайоме десятиліттями у вигляді звичайної/повсякденною політики української
держави по відношенню до кримських татар. Якщо тут і є щось шокуюче, то тільки
для тих, хто думав, що з кримськими татарами так можна, а з українцями так не
можна. Виявилося, що якщо дуже хочеться, то можна. Це шокує тих, кому до
кримських татар ніколи не було справи, це їм здалося дивним, що так можна
поводитися з українськими студентами.
Наведення правопорядку або громадянська
війна?
Зрозуміло, в
жилах кожної людини, включаючи поліцейського чи солдата, тече справжня кров, і
йому так само боляче, коли б'ють, ріжуть або палять вогнем. Однак це специфічна
професія, яка в самій суті своїй передбачає згоду на ризик, на можливість
отримання травми або навіть втрату життя при захисті закону і прав громадян. У
цьому суть їхньої роботи і сенс їх присяги. Якщо людина з цим не згодна, то
вона повинна перекваліфіковуватися на водія, співака чи пекаря, а не залишатися
в так званих правоохоронних органах.
У зв'язку із
цим калічення людей на Площі Незалежності чи на Банковій - це не просто
перевищення меж повноважень. Це широкомасштабний і тяжкий злочин, з
використанням свого службового становища і технічних можливостей, які надані
державою і законом, а в кінцевому рахунку – суспільством, цим «правоохоронцям».
У них не було не тільки «юридичного», а й морального права застосовувати
насильство до тих, хто безпосередньо на них не нападав, або після закінчення,
якщо хочете, такого нападу.
Палиця,
рифлені черевики, щити, газ та ін. даються їм в руки не для того, щоб відводити
душу, топчучи тих, хто їм попався.
Той, хто в
державних органах діє з огляду на помсту чи політичної ненависті - вже сам по
собі злочинець.
Безглузді
аргументи, на кшталт «погарячкували» або «перегнули палицю», повинні
кваліфікуватися як пособництво цьому злочину у формі допомоги у приховуванні
злочину.
Якщо нерви не
витримують і ти, будучи беркутівцем або міліціонером, кидаєшся не на тих, хто
нападає або чинить опір, а на тих, хто начебто теж з того боку, - ти злочинець
йгірший, ніж той, хто до цього нападав на тебе.
А вже якщо ти
просто добиваєш нездатного чинити опір, чого там було понад усяку міру, так
твої безпосередні співслуживці і командири повинні негайно тебе роззброїти,
затримати, взяти під варту і передати правосуддю. Як би не так!..
Тому
посилання на те, що хтось провокував, для виправдання найжорстокішого
насильства проти цивільних, які не брали участі в цих провокаціях, або чия
участь не доведена, або після того як напади припинилися (якщо хочете - були
спацифіковані) просто недоречне.
У дискусії я
зіткнувся з аргументом, на зразок того, що «держава завжди і скрізь вдавалася
до цього... »
Історичні
відсилання тут абсолютно ні до чого. Україна за Конституцією відрізняється і
від Римської імперії, і від гітлерівської Німеччини і від більшості держав в
історії, де це робилося завжди і скрізь... До пори, до часу робилося. Але
відповідно до Конституції України та Кримінального Кодексу України така
поведінка як рядових міліціонерів, так і їх командирів - тяжкий злочин. Серед
обставин, що виключають кримінальну відповідальність у подібному випадку, немає
того, що «держава завжди і скрізь чинила саме так».
За законом в
Україні ніхто так чинити не міг і, відповідно, всі, хто до цього причетний,
повинні бути встановлені і притягнуті до відповідальності відповідно до їх
особистої вини.
Якщо державні
органи, їх посадові особи, рядові співробітники державних органів застосовують
насильство щодо «недержавних» людей не у відповідності до закону, а у
відповідності зі своїми фобіями і смаками, - то держава скінчилося, - почалася
громадянська війна. Але тоді вже і з тих, хто нападає на «правоохоронців», з
правової або моральної точки зору осуджувати не можна.
З цього
моменту включаються зовсім інші правові норми - правила і звичаї війни та
міжнародного гуманітарного права, хоча і на них, як на те пішло, в ненависті і
жадобі вбивства, не дуже й звертають увагу. Як показує історія, хтось, зрештою,
перемагає, іноді уряд, іноді повстанці. А потім той, хто, зрештою, переможе,
той і «пояснює» пост-фактум всьому світу в дипломатичних байках і майбутнім
поколінням у шкільних підручниках, що саме він діяв «законно» і що правда з
самого початку була по його стороні, а не на стороні цих огидних переможених.
Україна вже піднесла ногу, щоб ступити на цей шлях.
Надир
Бекіров, президент Міжнародної громадської організації «Фонд досліджень і
підтримки корінних народів Криму».
Немає коментарів:
Дописати коментар