ПОТІШНІ ПОЛКИ ЧИВОКУНЯ

                  або іще трохи про реконструкцію форсування Дніпра

Маріонеткам-марнотратам присвячується.

«Який великий артист гине»

Нерон Клавдій Цезар Август Германік

В УСЬОМУ ВИННІ ПАПЄРЄДНІКІ

   В ніч з 18 на 19 липня 64 року палав Рим. За тиждень з 14 районів міста вигоріли вщент  та перетворилися на попіл - 10. Окрім дерев’яних будівель вогонь знищив навіть кам’яний палац Цезаря. Свідки тих подій підозрювали у навмисному підпалі свого імператора - Нерона.

   Під час «Великої пожежі» Нерон спостерігав за дійством з пагорба на безпечній відстані читаючи власні вірші і граючи на арфі для своїх придворних.

   Яскравими проявами шизофренії цього політика можна вважати також його патологічну ненависть до своєї рідної матері Агріппіни, яку він неодноразово намагався отруїти, але вона встигала приймати антидоти. А також, його намагання її втопити відправивши у подорож на спеціально сконструйованому кораблі-пастці, з якого вона все ж таки спромоглася врятуватися. Але, від долі не втечеш. Врешті-решт, Нерон найняв професійних вбивць, які і довели справу до логічного завершення – вбивства Агріппіни.

   «Він (Нерон) вірив у те, що у співі дорівнює Аполлонові, у перегонах — Геліосові, думав також наслідувати справи Геракла. Оповідали, що вже був приготований лев, якого він мав убити палицею або задушити руками голий на очах глядачів на арені», — оповідає історик Светоній.

   Згодом, Нерон почав виступати публічно, при чому, під час його співу і акторської гри  нікому не дозволялося виходити з театру, навіть справити фізіологічні потреби. Наступного імператора Веспасіана, а за часів свого правління - полководця славних легіонів, Нерон відправив у заслання за те, що той заснув під час його виступу.

    Задля одруження з Поппеєю, Нерон відправив у заслання, а потім велів умертвити свою першу дружину Октавію.

   В подальшому, Поппею він заб’є ногами до смерті за критику щодо його виступу у театрі та сумуючи за нею накаже оскопити дуже схожого на неї парубка, на якому потім одружиться.

   Компенсацією масштабних будівельних проектів таких як «Золотий палац» з величезним парком та водоймою у центрі Рима, а також розгульного життя імператора, слугувала тотальна конфіскація майна у заможної верстви римського суспільства (землі, маєтки, раби), яке успадковувалося Нероном в повній мірі - одноосібно.

   Всі ці фактори і факти призвели до того, що  9 червня 68 року під тиском опозиції Нерон змушений був вкоротити собі віку. За легендою, перед тим як перерізати собі сонну артерію, Нерон промовив: «Який великий артист гине!».

   Чотирнадцятирічне правління цього «великого артиста» звісно ж не можна порівнювати з 1400-та денним правлінням іншого садиста-шизофреніка – Калігули. Ім’я цього імператора й досі ототожнюють з наймасштабнішими оргіями та нечуваними на той час  репресіями сотень тисяч невинних.

   Цей горе-імператор (Калі гула)  для власної реабілітації потребував великих військових перемог. Задля того він повів своє 250 тисячне військо на Британію. Перелякане невідомістю військо відмовилось форсувати Ла-Манш і розлючений імператор наказав їм атакувати море за допомогою катапульт і осадних машин, після чого змусив солдатів збирати мушлі і гальку – своєрідний акт приниження.

   Ще один «великий» імператор-декоратор розважався „війнушками-інсценіровками” влаштовуючи баталії Преображенського і Семенівського потішних полків.  

   На річці Яузі, в околицях села Преображенського, була збудована «потішна фортеця» Пресбург, яку осаджували за всіма правилами військового мистецтва. Сам Петро І проходив всі солдатські чини, починаючи з барабанщика. Потішні були вдягнені в справжні мундири, мали свій потішний двір, комендатуру та казначейство.

     КОЛІЗЕЙ ДЛЯ ІМПЕРАТОРА-РЕЙХФОРМАТОРА

   „Бзікі” попередніх (ПАПЄРЄДНІКОВ) історичних постатей можна зрозуміти. Розваг в той час було набагато менше ніж зараз. Не було занадто  глобалізованого, лібералізованого, „демократичного” світу, фінансових криз, безробіття, телебачення, газет, футболу,  Інтернету, гей-парадів, тому і розважалися, наскільки вистачало фантазії. Війна  була головною розвагою.

   Інша справа – сьогодення. Дивлячись в чесні очі сучасних українських політиків розумієш, що цьогорічні реконструкції форсування Дніпра – це тільки  відзначення ювілею,  данина пам’яті загиблим та відтворення справжніх історичних подій (без викривлень), а ніяк не зайва можливість вкрасти іще трохи грошенят „під шумок”.

   Важко зрозуміти, яка така гостра необхідність змусила дніпропетровську „владу” піднімати у повітря літаки та влаштовувати тест-драйв БТРів часів Вєлікой Атєчєствєнной вАйнЫ. Можливо, відчуття історичної справедливості, гордість за нашу пАбєду,  а можливо змагання в лизоблюдстві.

   Після промови-звернення прізідєнта до ветеранів окупаційною мовою, яке не викликало у присутніх авацій і оптимізму,  йому  запропонували переглянути дійство, яке весь час супроводжувалося коментуванням диктора „голосом Левітана” і, також окупаційною.

   Відпочиваюче у автомобільних корках місто на слух милувалося шикарною канонадою (мЫ за ценой нє постоім).

   „Хліба і видовищ” – головний стримуючий фактор невдоволеного суспільства. Але, теперішня влада робить все до навпаки: собі – видовища і відкати, народу – хліба... хліба не буде. Краще – підняти ціну на газ!

З місця бойових подій з відеохронікою та фотозвітом: Сергій Філіпенко