Українські політики, які борються проти незалежності України

Бажання здати Україну на Схід чи на Захід – це зрада українському народу? Мені здається, що так. Адже за незалежність України свого часу проголосувало більше 90% українців.

Є в нашій державі відомі політики, які вже багато років намагаються поділити владу в Україні з кимось з іноземців. Спочатку нас намагалися віддати Заходу. Згодом, Росії. Тепер знову Заходу. І все це одна, дві, три людини, які заради влади і збагачення готові принижувати Україну. Але робиться все красиво, і так вже більше 15 років.
Нам багато розповідають про погані міжнародні рейтинги України за всіма показниками. Однак, навідавшись до США, де не можна сказати щось найпростіше у публічному місці, розумієш, що свобода слова існує саме в Україні. Подивившись, як у Лондоні чи Парижі гумовими кулями, водометами та слізогінним газом розганяють демонстрації, розумієш, що українська міліція далеко не найгірша.
Але Україна пасе задніх в рейтингах країн за рівнем свободи слова, мітингів, релігійної терпимості і т.д. Як виявляється, причини таких ганебних для українців показників, живуть в Україні. Їх багато, і кожна має ім’я і прізвище.
Є політичні сили в Україні, які постійно пишуть в Європу та США, як тут в нас все погано. Навіщо, запитаєте? Щоб отримати політичну і грошову підтримку. Вже який рік нас звинувачують у фашизмі, але українські «нігери» та євреї вільно вештаються українськими містами та селами. А в цей час у найбільш розвиненій європейській країні Німеччині існують багатотисячні неофашистські об’єднання і майже вільно проходять неофашистські вечірки. Підтвердженням цьому розслідування німецького журналіста, яки він нещодавно виклав у «Ютюбі».
Хто нас оббріхує? Список довгий, але багато прізвищ відомі українцям: Юлія Тимошенко, Григорій Немиря, Арсеній Яценюк, Віктор Ющенко, Юрій Луценко, Олег Рибачук. Всі вони жаліються на кожній зустрічі з іноземними дипломатом чи політиком.

Як приклад, лист Юлії Тимошенко своїм колегам з планом дій. Пункт перший – розпочати міжнародні публічні розслідування дій влади. Акцент, звичайно, на слові «публічні» та «міжнародні».

І Тимошенко байдуже, що Україна за такі речі не отримує кредити, що українців ще більше не будуть поважати в іноземних посольствах і зневажливо поводитись на митницях. 
Таким політикам байдуже на Україну. Вони воліють прийди до влади і розділити її з США, Європою чи Росією. Вони не прагнуть до незалежності. А чи повинні ми прагнути підтримати таких політиків? Здається, відповідь на це питання зрозуміла кожному.

Сергій Поличевський

http://blog.censor.net.ua/posts.phtml?postID=10985