Україна між м'якою агресією Кремля і політичною вигодою Брюсселя

Світова преса продовжує стежити за перебігом подій у Східній Європі та взаєминами Росії з Україною. Аналітики і журналісти оцінюють дії президента Росії Володимира Путіна та шанси України на підписання Угоди про асоціацію.

М’яка сила агресивного типу

 Едвард Лукас, журналіст The Economist, у тижневику European Voice висловлює думку, що Росія зазнає поразки, якщо занадто агресивно затягуватиме своїх сусідів до Митного Союзу і перешкоджатиме їм зблизитися з ЄС.

 На думку Лукаса, цього разу Росія повторює свою помилку, яку вона вже зробила у 1990-х роках, коли спробувала заблокувати вступ трьох балтійських держав до НАТО, попри те, що у самому альянсі їхнє членство у ньому вважали спочатку досить віддаленою перспективою.

Коли Росія спробувала зупинити процес їхнього вступу до НАТО, це викликало тривогу та відчуття крайньої необхідності у захисті в країн-кандидатів, і тодішні держави-члени відчули моральний обов’язок надати членство країнам, яким воно настільки очевидно було потрібне.

 "Як на дзюдоїста, Путін видається жахливо незграбним", - жартує Лукас.

Зараз Росія намагається опанувати своє найближче оточення та перешкодити колишнім радянським республікам – країнам Східного Партнерства – зробити вільний вибір між членством у Митному Союзі та тісними зв’язками з ЄС, який пропонує їм вільну торгівлю, політичну асоціацію, і, "можливо, у майбутньому", членство.

 Погрози на адресу країн, що мають намір підписати угоди з ЄС, можливо, й матимуть наслідки у короткостроковому періоді. Але вони точно не сприятимуть формуванню репутації Росії як мирної, відповідальної регіональної потуги.

"Навіть найтупіший пострадянський лідер (тут спадає на думку Віктор Янукович, Президент України) може побачити позицію Кремля: у вас є свобода вибору, але лише тоді, коли ви обираєте нас" - зауважує британський журналіст.

Натомість, ЄС може й дратувати; він буває бюрократичним, неефективним, зверхнім, повільним та пронизаним подвійними стандартами. Проте, він не залякує своїх сусідів. Країни, які йому не подобаються, приймають численні делегації з Брюсселя й отримують критичні доповіді, написані складним професійним жаргоном. Їм не загрожують підтримувані Брюсселем сепаратистські рухи, енергетичні санкції або войовничі атаки на "державному телебаченні ЄС".

Політика Росії щодо країн-сусідів матиме значний вплив і на сам ЄС. Багатьом миролюбним людям у Європі огидна сама ідея того, що ЄС може брати участь у геополітичному змаганні з Кремлем. Вони стверджують, що європейська політика сусідства повинна бути грою з позитивною сумою, і поглиблення торгівлі, розвиток інфраструктури та тісніша інтеграція підуть на користь усім. Ця ідея зворушлива. Але агресивна поведінка Кремля змушує навіть найлагідніших бюрократів у Брюсселі змінити свій світогляд. Вони може й вважають, що політика сили не відповідає нинішньому часу та є ганебною. Але коли хтось застосовує її до сусідів ЄС, то вже не можна вважати, що вона зникла або є марною.

Блокада, погрози та тиск. Москва відрізає Схід від ЄС

 Росія чинить дедалі сильніший тиск на країни Східного Партнерства, щоб перешкодити їхньому зближенню з ЄС – пише Gazeta Wyborcza. Як вважає депутат Європарламенту Яцек Саріуш-Вольскі, цей тиск консолідує ЄС і завдяки ньому усі країни-члени зрозуміли гру Москви.

 Можливе зближення України із Заходом шляхом підписання угоди про асоціацію на саміті Східного Партнерства у листопаді у Вільнюсі – це зараз найболючіша точка у відносинах ЄС з Росією. Якщо угода буде підписана, то завдяки цьому буде юридично заблокована можливість вступу України до Митного Союзу, що його розвиває Кремль.

У серпні Україна вже зіткнулася з погрозами на свою адресу. Тим часом брюсельські експерти побоюються, що черговим кроком Кремля після блокування українського експорту може стати ускладнення трудової міграції до Росії, що сильно зашкодило б пересічним українцям. Один дипломат з країни-члена ЄС висловлює думку, що після підписання угоди на Київ чекає "дуже важка зима", адже Росія може знову перекрити Україні газ.

Дипломати з Польщі та Німеччини, з якими розмовляли журналісти Gazety Wyborczej, кажуть: "Те, що ми прочитали у серпні у київському тижневику "Дзеркало тижня" нас шокувало. Росія збирається використати проти угоди з ЄС лояльні до себе українські ЗМІ, Церкву. Вона планує також вдарити по інтересах прихильних до ЄС українських олігархів". Вони визнають, що в людей Заходу розмах цього плану Кремля не вкладається у голові.

Проти дій Москви рішуче запротестував тиждень тому Європарламент у резолюції, автором якої був Яцек Саріуш-Вольскі. Втім, образ всього ЄС, що мобілізується на підтримку України та Східного Партнерства, є хибним. Першу скрипку у ньому грають держави-члени, а не брюсельська бюрократія. З ними не все просто: відсутність їхньої згоди вже давно блокує прискорення візової лібералізації для України чи Молдови. А для багатьох громадян це доказ того, що Східне Партнерство – це програма без реального впливу на їхнє життя.

 Частина держав-членів ЄС воліє також цього всього не бачити або просто не має бажання сперечатися з Росією на пострадянському просторі. Коли у комюніке червневого саміту G8 з’явилися вирази задоволення "інтеграції Росії з деякими країнами регіону", Путін відразу оголосив, що це похвала G8 на адресу Митного Союзу.

 Навіть Швеція, що разом з Польщею вигадала Східне Партнерство, відкидає бачення геополітичної суперечки з Росією. В угодах країн Партнерства з ЄС вона бачить елементи тактики батога та пряника задля демократизації, встановлення верховенства права і проведення економічних реформ.

Це бачення досить сильно відрізняється від польського та литовського, у якому негайне підписання угоди з Києвом нав’язало б українцям бажані реформи. У Вільнюсі чи Варшаві проблем з геополітичним мислення ні в кого немає. Брюссель перед сезоном відпусток у серпні конфіденційно просив литовців утриматися від публічних заяв, що ув’язнення Юлії Тимошенко не є перешкодою у підписанні угоди з Україною, адже це послаблює позицію ЄС на переговорах.

На звільненні Тимошенко сильно наполягає Ангела Меркель. Європейські політики перераховують різні мотиви – від особистих (обіцянка Меркель домогтися звільнення Тимошенко, дана її доньці) до більш правдоподібного небажання розтринькувати політичний капітал ЄС через "винагороджування" угодою Януковича, коли він тримає свого опонента за ґратами.

Частини польських та німецьких дипломатів переконує, що звільнення Тимошенко не є категоричною умовою підписання угоди. Але Саріуш-Вольскі каже, що вона є символом, і лише тому повинна бути звільнена.

 Українські дипломати нарікали у розмові з журналістами, що "попри загострення риторики щодо Москви, Берлін не змінив своєї політики, і ентузіазм щодо Києва залишається слабким". Дійсно, ані Німеччина, ані Франція не заявили ясно, що погодяться на підписання угоди з Україною, якщо остання проведе перед самітом обіцяні реформи, зокрема реформу прокуратури, та звільнить Тимошенко. Саріуш-Вольскі вважає, що така позиція Берліна є формою тиску, щоб Київ виконав свої обіцянки.

http://ipress.ua/articles/ukraina_mizh_myakoyu_agresiieyu_kremlya_i_politychnoyu_vygodoyu_bryusselya_28538.html