- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

четвер, 4 липня 2013 р.

Кому Фаріон підіграла у Донецьку?


Візит Ірини Фаріон у Донецька 25 червня і по-літньому ледачий медіашум, який цей візит супроводжував, змушують визнати: Партія регіонів дійсно вибрала європейський шлях. Потихеньку регіонали вчаться цивілізованого лукавства, маніпуляціям і десь навіть стратегічного мислення. Ну, принаймні, деякі з них. Виступ бойового цербера «Свободи» у вотчині донецьких вирішило відразу два завдання: контрольно-вимірювальну і пропагандистську. Безсумнівний стратегічний успіх.

Думка про те, що ВО «Свобода», принаймні, у своїй нинішній іпостасі, - це політичний проект Партії регіонів, не нова і не оригінальна. Будь-хто, хто вивчить «свободівську» активність в останні два роки, побачить, що за цими націоналістами не числиться ніяких вагомих і значущих досягнень. Струс повітря, порожні погрози, провокації та хронічний мовний почухуй в запущеній формі - ось все, на що здатні колишні комсомольці і пристосуванці під маскою націоналістів.

Основні завдання «Свободи»: приманювати радикалів і латентних політичних романтиків, з іншого боку - відлякувати людей більш помірних поглядів. Перших «свободівці» пригощають своєрідним смузі-фашизмом. Солоденька ідеологічно-історична тюря з легким присмаком нацизму і пікантними нотками протесту робить борців соловейних, важкими на підйом і реальні дії. Перед носами інших представники «стрижневий української нації» махають жупелами у вигляді Бандери і Шухевича. Опудала неабияк потягати, побиті міллю, але все ще працюють.

Якби метою «свободівців» було отримання реальної влади, їм слід було б, в першу чергу, заручитися підтримкою якомога більшої частини населення країни. Для цього потрібна нова, більш зважена риторика і стриманість. Особливо зараз, коли до парламентських виборів ще далеко, а на президентських радикально налаштовані українці, що підтримують «Свободу», ніяк не зможуть забезпечити необхідну кількість голосів.

Втім, успіху можна було б досягти і без відмови від радикальної позиції. Досить зосередити свою увагу на будь-якій, по-справжньому гострій для України проблемі, і почати її вирішувати в міру сил. Але, на жаль. Те, якою мовою ведуть мовлення з трибуни Верховної Ради, турбує «свободівців» набагато сильніше, ніж стрімке зубожіння населення, епідемія туберкульозу та гепатиту, деградація молоді та ще сотня подібних проблем.

Отже, що ж сталося в Донецьку 25 вигідно? З ранку до актової зали шахти ім. Засядька зігнали близько 600 типових представників місцевого електорату. Вийшла прекрасна контрольна група. Людям пообіцяли зустріч з народним депутатом з фракції ПР і, за сумісництвом, місцевим «годувальником» Юхимом Звягільським. «Спочатку було обговорення робочих питань, а потім Звягільський представив робочим викладача української мови з Львівського університету Ірину Фаріон», - розповів один з учасників «фокус-групи».

Перший час аудиторія не могла зрозуміти, про що щебече дамочка, одночасно схожа на радянську вчительку і блондинисту БДСМ-домінаторшу. Однак поступово зміст слів почав доходити до стомлених життєвої рутиною шахтарських мізків. Піднявся шум. Господарю Звягільському довелося навіть втрутитися і присоромити найбільш недбайливих. Фаріон продовжила розповідь про такі «знакові» для донецького регіону особистості, як Василь Стус і Степан Бандера.

Після зустрічі з шахтарями Фаріон відправилася в готель «Єва». Там її і соратників очікували легкий СПА-масаж від комуністів і презентація книги «Мовна норма: знищення, пошук, віднова». Однак це вже не так цікаво. Краще повернемося до тези про двох вирішених завданнях для Партії регіонів.

На зустрічі з шахтарями електорату наживо показали «пугало», яке в 2015 році буде заганяти виборців в потрібний політичний кут. Зафіксували реакцію «дичини». Проаналізували, наскільки вдало вибрані образ і ідеологічна платформа, відзначили, що потрібно доопрацювати.

Паралельно трохи підбадьорили і полякали людей. Фраза Фаріон «я не хочу і не буду жити без Донецька» в контексті її звичайної поведінки звучить загрозливо. Вона чудово доповнює відбиток істеричною агресії, який залишила Ірина Дмитрівна в душах шахтарів. У місцевих ЗМІ і на форумах вже почали обсмоктувати подробиці візиту «говорить голови» ВО «Свобода».

Цілком можливо, що Фаріон діє, не підозрюючи про свою функцію політичної Страшили. Що вона твердо впевнена в самостійності «Свободи». Але це тільки на руку регіоналам. Її непідробна одержимість і жива невдавана агресія створюють дуже правдоподібну ілюзію. Ілюзію загрози фашизму. У якомусь сенсі Фаріон навіть ефективніше Жириновського. Тому не завжди вдається приховувати свій розум, і тому він не так сильно жахає розсудливих людей. А з очей спікера «Свободи» на співрозмовника дивиться первородний хаос.

Чим ближче будуть президентські вибори, тим жорсткіше, безумніше будуть риторика і витівки «свободівців». Партія регіонів буде подаватись як єдина альтернатива українських неофашистів. Як менше зло, до якого за останні роки вже встигли притерпітися.


Немає коментарів:

Дописати коментар