Замість того щоб зробити адекватні висновки з подій 18
травня, влада і далі стимулює ескалацію силового протистояння
Скандальні події під час «антифашистського» маршу в
Києві 18 травня дискредитували режим Януковича. Після бездіяльності
правоохоронців під час побиття журналістів, а то й сприяння ними провокаціям
під час масових заходів міністр внутрішніх справ і керівник Київського ГУ МВС
України мали б подати у відставку, а міліціонери й даішники, які допустили
пересування броньованої машини в закритій для руху транспорту зоні, звільнені.
Повинен був втрутитися й президент – згідно з Конституцією він є гарантом
дотримання прав і свобод громадян. Партія регіонів мала б публічно вибачитися
за дії людей, яких вона найняла для участі в «антифашистському» мітингу, а не і
далі називати «біле» «чорним», а «чорне» «білим». Тим більше в умовах, коли
всім усе зрозуміло й за бажання та наявності політичної волі можна легко
встановити учасників, причетних і замовників бійки на Михайлівській площі.
«Героїв» не здаємо!
Натомість влада знову обмежилася формальними
ритуальними рухами, які ні до чого не зобов’язують: ГПУ взялася «розслідувати»,
у МВС так само пообіцяли «притягти до відповідальності винуватців». Зважаючи на
те що відповідальність у керівництві силових структур та держави і далі
публічно перекладають на опозицію, жодних адекватних результатів цих
«розслідувань» не буде. Якщо взагалі не спробують (а що пробують, то це
помітно) «повісити» інцидент на Михайлівській площі на опозиціонерів. Ситуація
нагадує театральну виставу, яка склалася з теж відомими на всю країну (завдяки
наявності відеозаписів і численних свідків) фактами «бєспредєла» силовиків у
низці так званих спірних (скандальних) округів під час торішніх парламентських
виборів, починаючи з Черкащини й закінчуючи Миколаївщиною. Тоді, як ми знаємо,
так само було проведено «усі необхідні розслідування» й у результаті винних так
і не знайдено.
Понад те, представники влади не можуть приховати
гордощі за «подвиги антифашистів» та готовність за потреби їх повторити.
Наприклад, голова Донецької ОДА Андрій Шишацький заявив, що жителі області
дадуть відсіч організаторам акції «Вставай, Україно!». Мовляв, «провівши
малоефективні мітинги по Західній і Центральній Україні, зібравши непереконливу
акцію в Києві, вони хочуть підняти Схід України, починаючи з Донецька. Але я
переконаний, що цим доморощеним революціонерам ми дамо відсіч, як це зробили на
центральній площі (вочевидь, малося на увазі в столиці. – Ред.) виявам
неофашизму в політиці».
Відбити бажання до протесту
На тлі бутафорних розслідувань бездіяльності й
діяльності правоохоронців під час подій
18 травня, спускання на гальма «справи Тітушка» (того
суд відпустив під заставу в розмірі 23 тис. грн) і непритягнення до
відповідальності інших учасників «антифашистського» угруповання бойовиків на
Михайлівській площі (адже Тітушко був не один) триває кампанія силового
придушення акцій протесту з порушенням конституційних прав громадян
правоохоронцями і водночас залякування та побиття активістів опозиційних
політичних сил. Причому, судячи з останніх подій, їх уже ідентифікують за
«мовою українських націоналістів», мало не як під час терору головорізів Муравйова
в окупованому більшовиками Києві 1918 року.
25 травня під час акції протесту проти забудови в
міському парку Броварів (ведеться структурами Сергія Федоренка, екс-кандидата в
депутати від влади, відомого як «масажист Азарова») правоохоронці знову були
прикриттям для «спортсменів», які побили активістів та журналістів. Міліція
показово не відреагувала на заклики заарештувати злочинців, натомість забрала у
відділок... двох активістів, які намагалися затримати бойовиків.
Вранці того самого дня в Києві на вул. Гната Юри
жорстоко побили активіста кампанії із захисту столичного Гостинного двору
Євгена Парфьонова (саме він у лютому 2013 року викликав міліцію, коли
розпочалася пожежа в Гостинному дворі). Коли Парфьонов розмовляв із товаришем
по телефону українською мовою, до нього підійшло шестеро «спортсменів» із
запитанням: «Что, афигенный националист?», після чого жорстоко побили – у нього
діагностували дві тріщини в черепі, струс мозку, зламану щелепу, порізану руку,
також хлопець не бачить на ліве око. Тамара Шевчук, ще одна активістка
Гостинного двору, яка відвідала Євгена в лікарні, прийшовши додому, дістала
попередження – на дверях квартири скотчем було приліплено аркуш із написом
«Доиграешся». Інша активістка Онися Гарай біля входу у свою квартиру знайшла
шматок паперу з її персональними даними і партійною належністю.
Той факт, що в нападників є точні дані про активістів,
а для стеження за ними використовується сучасна техніка, змушує задуматися над
тим, що цей терор може здійснюватися за сприяння МВС чи навіть СБУ. До
правоохоронців взагалі виникає багато запитань. Адже коли у квітні цього року
кількох народних депутатів від Партії регіонів протестувальники закидали
сніжками, то міліція впродовж доби встановила мобільні номери всіх, хто був на
місці інциденту, кожного з них викликали на допити. А ось 18 травня їй надали
навіть фото і відео злочинців, але затримувати їх ніхто не поспішав. Така сама
реакція, точніше її відсутність, на факти побиття громадських та опозиційних
активістів. З початку травня вже трапилося понад десяток випадків, коли їх підстерігають біля під’їздів власних
будинків, б’ють, погрожують, натомість органи внутрішніх справ, прокуратура не
помічають очевидної спланованості таких дій. Протягом місяця так і не знайшли
цілі угруповання, які чинять насильство. Це при тому, що, наприклад, Парфьонова
побили біля великого магазину «Сільпо», де багато свідків навіть у нічний час,
які не могли не зауважити групи з шести осіб, і де є камери відеоспостереження.
Врешті, сам Євген стверджує, що його побиття один із нападників знімав на
камеру телефона. За сучасних технологій, якими, коли треба, успішно
користуються правоохоронці, можна було б елементарно вирахувати, чиї мобільні
перебували біля місць злочинів, і провести допити або й упізнання.
Куди штовхають?
У минулі роки було фактично заблоковано будь-які
інституційні можливості протистояти волюнтаризму режиму Януковича: внаслідок
конституційної та судової «реформ» ані парламент, ані судова система більше не
можуть стримувати його. Єдиним інструментом спротиву і водночас способом
вихлопу невдоволення з надсиланням сигналів владі про настрої громадян
залишилася вулиця. Однак тепер регіонали, схоже, спробують заблокувати і цей
канал висловлення суспільного протесту, цілком слушно з наближенням президентських
виборів вважаючи його дедалі небезпечнішим. Дотепер через Верховну Раду
наполегливо протягували закон про мирні зібрання в зручній для себе формі (про
що вже писав Тиждень), а в ЗМІ проводили антимітингові кампанії з допомогою
головних спікерів Партії регіонів (Інни Богословської, Олени Бондаренко та
ін.), які лякають суспільство неминучими «трупами» на опозиційних зібраннях:
«Не пускайте на митинг оппозиции ваших детей. Затем найдете в морге с пробитой
головой». Відтепер, схоже, настала черга рішучих дій: залякування, побиття
громадських та опозиційних активістів, щоб відбити в переносному, а останнім
часом і в прямому сенсі бажання брати участь в акціях протесту.
Можливо, мета полягає в тому, щоб напередодні
президентських перегонів на тлі економічних та соціальних провалів влади
актуалізувати для широких верств громадян цінність гасла про «стабільність,
якою варто дорожити». Щось на кшталт радянського «лишь бы не было войны!».
Утім, в умовах дедалі більшого розчарування у суспільстві ситуацією в країні
(за останніми соціологічними дослідженнями, понад 65% українців абсолютно
незадоволені станом справ) залякування силовою розправою, втручання
правоохоронців у масові заходи на боці провладних бойовиків призводитимуть лише
до радикалізації вуличної опозиції, зростання популярності саме її (а не
поміркованої парламентської) методів боротьби. За результатами опитувань
громадської думки соціологічною лабораторією Академії муніципального
управління, 30% киян готові підтримати акції протесту. Проте найнебезпечніші
наслідки можуть мати факти насильства за мовно-етнічною ознакою, як
у випадку з україномовним Євгеном Парфьоновим, особливо якщо підтвердиться
припущення, що до цього причетні представники влади. Адже реалізація таких
сценаріїв здатна відкрити шлях до громадянського протистояння на кшталт
югославських подій початку 1990-х років.
Немає коментарів:
Дописати коментар