Переможець мажоритарного округу на Львівщині
Олег Канівець у Верховній Раді дебютант. Однак, попри це, сьогодні він один з
тих парламентарів, котрих найбільше цитують, чиї ініціативи найбільше
обговорюють.
Його законопроекти про графу «національність» у
свідоцтві про народження та паспорті викликали різкий спротив комуністів і
регіоналів і навіть спровокували бурхливу неоднозначну реакцію серед його колег
по фракції «Батьківщина». А головне – стали предметом широкої дискусії в
засобах масової інформації.
Окрім власне законотворчої діяльності Канівець у
Верховній Раді займається й іншою справою, притаманною теперішнім
опозиціонерам, - активно бере участь у блокуванні трибуни і в спорадичних
бійках з регіоналами.
Нині він розповідає «Погляду» про ситуацію в
парламенті, зокрема у середовищі парламентської опозиції, про «тушок» Табалових
і про тиск на мажоритарників.
- Перша сесія нової каденції
Верховної Ради склала двояке враження. З одного боку опозиція, начебто,
продемонструвала зубастість і активність. З іншого – це зовсім не завадило
Партії регіонів провести все, що вони хотіли. З огляду на це, як ви оцінюєте
ефективність дій опозиції?
- Мусимо бути свідомі того, що це лише початок роботи
нової Ради. Мусимо бути свідомі й того, що у Партії регіонів разом із
комуністами та позафракційними є більшість. Тож будемо виходити із тих реалій,
які на сьогодні є.
Опозиція намагається робити все, що може, однак треба
бути чесним і визнати, що наші позиції сьогодні не найкращі. Очікувалося, що ми
зможемо підтягнути на свій бік більше позафракційних, але так, на жаль, не
склалося.
Але я вважаю здобутками те, що питання особистого
голосування депутатів і питання мови виставлені на щит і перебувають на
передовій у Верховній Раді. У цих важливих питаннях опозиції вдалося
консолідувати свої зусилля і, принаймні, поставити їх на порядок денний.
Як воно буде далі, сказати наразі важко… Усі ж чули
провокаційні заяви регіоналів, що вони намагатимуться говорити виключно
російською.
Я згоден, що наразі влада добилася свого. Розумієте,
завадити їм проголосувати в таких умовах просто було не реально. Заблокувати
усіх кнопкодавів, які сидять десь по середині залу, фізично дуже важко.
Практично нереально. Треба хіба перескакувати через ряди і займатися реальним
мордобоєм. Але водночас ми показали регіоналам, що просто так їм їхні рішення
не даватимуться. І в цьому я вже бачу певний позитив.
- Багато хто з прихильників
опозиції сумнівається в перспективі її реального об’єднання. Будьмо відвертими,
Яценюк, Тягнибок, Кличко – типажі доволі різні. У кожного своя ідеологія. У
кожного власні амбіції. Як за таких умов опозиція може бути єдиною?
- Сумно це визнавати, але об’єднання опозиційних
фракцій відбувається лише на одній основі – дружимо проти Януковича. Забери
Януковича і дружба пропаде.
На мою гадку, якщо лідери трьох фракцій – Яценюк,
Кличко і Тягибок перестануть думати про президентські вибори, буде зовсім інша
якість співпраці. Я вважаю, що ефективніше для держави було б, якби вони не
думали, хто кращий, а зійшлися на іншій кандидатурі, яка б задовольнила їх
трьох. Тоді й у парламенті буде реально єдина опозиція.
- Тобто, основна біда, якщо
так можна сказати, у президентських виборах…
- Оце і є головна проблема у президентському таборі.
Менше би думали про них. Більше – про те, як працювати проти нинішнього режиму.
А президентські вибори відкласти в бік і дати собі відповідь, що серед цих
трьох немає кандидата в президенти. Немає!
- От мене дуже цікавить один
момент. У сесійній залі опозиція з владою регулярно тлумляться. Як після того
всього бардаку ви працюєте пліч-о-пліч у комітетах. Є ж і нагальні питання
життєдіяльності країни, які треба вирішувати, незважаючи на політичні симпатії
чи антипатії до своїх колег?
- Як це не парадоксально для когось не звучить, але
присутність мажоритарників у парламенті в цьому контексті є відчутним
позитивом. У будь-якому комітеті, зокрема, у бюджетному, де я працюю – є
достатньо представників конкретних округів. І ми нікуди не дінемося від того,
аби думати про свої території, про свої округа. А думаючи про них, думатимемо й
про Україну загалом.
Бо якщо сперечатися виключно у політичній площині, то
буде протистояння, яке призведе до того, що регіонали з комуністами
протягуватимуть свої рішення, а ми будемо просто для масовки.
- До речі, дуже відчувається
лобіювання своїх інтересів, точніше інтересів своїх округів
- Ще рано про це говорити. У нас відбулося наразі
тільки одне засідання – в кінці минулого року. Воно було суто організаційне.
Наступний раз маємо зібратися 6 лютого. Зараз у бюджетному комітеті йде
капітальний ремонт приміщення. Керівництво так вирішило.
- Це той знаменитий ремонт,
затіяний Геллєром?
- Я з цього приводу жартую. Якщо хочемо показати
виконавчій гілці влади, як у нас гарно і тому йдіть до нас – то це добре
(сміється). Але, якщо серйозно, то не бачу аж такої необхідності це робити.
- Дорогий ремонт?
- Виглядає на декілька сотень тисяч гривень. Точно я
не рахував. Але я не роблю з цього проблеми чи, тим більше трагедії, бо вони
облаштовують усе власним коштом. Ну хочуть люди працювати в таких умовах, то
нехай. У нас в країні таке практикується вже давно. Бізнесмени прийшли у владу
і хочуть працювати у звиклих і комфортних умовах.
- Знаменитий унітаз
встановили?
- Я не знаю. Не дивився, але думаю вже встановили
(сміється)
- Давайте від унітазів
перейдемо до комуністів. Вони самостійні у Раді чи працюють на підтанцьовці в
регіоналів?
- Комуністи, звичайно, намагаються грати у свою гру.
Але вони зараз цілком залежні від регіоналів. Вони ж узяли від них, усе, що
хотіли – першого заступника, три комітети, що для них дуже і дуже багато. І
найголовніше – вони отримали фракцію, якої за регламентом не мали би мати. Тому
вони у всіх ключових питаннях наразі підтримують Партію регіонів.
Але я цілком припускаю, що мине якийсь місяць-другий і
вони голосуватимуть так, як їм заманеться. Бо чим ближче до президентських
виборів, тим більше вони змушені будуть загравати зі своїм електоратом.
- Як заступник голови
Лічильної комісії, ви оголосили мало не хрестовий похід проти Табалових.
Постійно піднімаєте це питання перед головою Верховної Ради. Якийсь результат
є?
- Історія з Табаловим ще не завершилася. Я вкотре
звернувся до Рибака. Очікую його відповідь. Якщо її не буде, знову звертатимуся
до засобів масової інформації і говоритиму, що голова Верховної Ради не реагує
на звернення депутатів.
- А як, до речі, з ними
спілкуються? Ручкаються? Розмовляють?
- Ніхто з ними не спілкується. Табалових не було на
засіданнях 10 і 11 січня. Я підозрюю, що вони десь на відпочинку. Важко
сказати, що вони собі думають. Незабаром побачимо. Але я твердо переконаний, що
Табалови повинні приймати присягу особисто з трибуни Верховної Ради. Із
відеоматеріалів, які мені надав апарат Верховної Ради, чітко видно, що під час
виголошення Звягільським присяги їх у залі не має.
- Продовжимо сумну тему
«тушок». Перед виборами ледь не кожного мажоритарника опоненти звинувачували в
тому, що він у парламенті «стушкується». Давайте чесно, вам особисто такі
пропозиції надходили?
- Після 28 жовтня до мене було з десяток дзвінків з
прихованого номера. Я жодного разу не підняв трубку. Знаю, що є така практика
для зав’язання контактів. Телефонують невідомі, пробивають, цікавляться,
рекомендують, входять у довіру. Я просто уникаю таких контактів.
- Найменше в цьому аспекті
пощастило ще одному маджоритарнику із Львівщини – Ярославу Дубневичу. Його у
більшість не нагнули, а тепер у нього серйозні проблеми з бізнесом.
- Ситуація з Дубневичем пов’язана з тим, що він
найбільш вразливий серед депутатів Львівщини через свій розгорнутий і системний
бізнес. І, звичайно, входження у фракцію УДАР для влади було неочікуваним. Вони
сподівалися, що він, як багато небідних людей у Раді, буде позафракційним і
голосуватиме так, як каже Банкова.
Я підтримую Ярослава Дубневича. На ньому влада хоче
показати мажоритарникам, у першу чергу від Львівщини, що ми можемо натиснути і
відпрацювати будь-кого. Показати на найбагатшому депутату із Львівщини. Але
вони не розуміють, що будь-яка дія викликає протидію. Цей тиск тільки згуртує
депутатів від Львівщини у спротиві проти влади. Їхні плани не мають
перспективи.
- Депутати від Львівщини
об’єдналися в однойменну групу. Які ваші пріоритетні завдання?
- У першу чергу це справедливий розподіл бюджетного фінансування
по територіях. Якщо на Львівщині живе, скажімо, утричі менше людей, ніж на
Донеччині, то ми ще можемо погодитися, що бюджетні субвенції Донеччині будуть
утричі більші. Але ж у жодному разі не в десятки разів.
Найголовніше, коли ми заявили, що ми відстоюватимемо
спільно інтереси всієї Львівщини, а в перспективі, ще й Тернопільщини та
Івано-Франківщини. А не кожен окремо тягнутиме ковдру на себе, на свій округ.
Наступне – місцеве самоврядування та його права.
Сьогодні мало того, що органи місцевого самоврядування залишені без
фінансування, вони ще й мають серйозні проблеми у плані взаємовідносин із
виконавчою гілкою влади. І тут є ще одне широке поле діяльності для депутатів,
у першу чергу із Львівщини. Потрібно, щоб ми показали приклад для всієї
України, як органи місцевого самоврядування повинні використовувати свої
повноваження а депутати ВР їх підтримувати.
- А чи недоцільно було
запросити у групу «Львівщина» Ганну Герман? Все таки у неї є більше можливостей
провести в потрібних кабінетах те чи інше рішення, аніж у депутатів від
опозиції.
- Я розумію, що це про провокаційне питання. Справді,
дехто вважає, що можна було б використати входження Ганни Герман в перший
кабінет, аби вона випросила чи вимолила якісь преференції для Львівщини.
Але вона себе просто дискредитувала як політик. Герман
сьогодні не має особистої позиції. Все, що вона коментує чи говорить – виключно
на догоду президенту. Тому який сенс, аби вона використовувала весь наш
колектив тільки для одного глядача. Нема доцільності. Якби ми бачили, що вона
має свою позицію, я би погодився, що Герман треба було долучити до групи
«Львівщина». А її позиція – це позиція президента.
- Свого часу ви прогнозували
«Погляду», що 30 січня на вимогу опозиції таки відбудеться сесія по Юлії Тимошенко.
Але Рибак її так і не призначив. Не очікували такого цинізму?
- Створено небезпечний прецедент – на вимогу більш як
150 депутатів не скликано позачергову сесію парламенту. Це вперше в історії
України.
Рибак категорично відмовився підписувати вказане
розпорядження, мотивуючи тим, що нардеп Лук’янов звернувся до МВС із заявою, що
група депутатів, які поставили підписи під заявою про проведення сесії,
знаходяться за кордоном і поки МВС не дасть відповідь з цього приводу, він не
проведе позачергової сесії. Хоча Рибак визнав, що він хотів підписати
розпорядження ще 25 січня.
Насправді ми бачимо, що воля Банкової для спікера
сьогодні є визначально. І, очевидно, заради неї він може піти на порушення
Конституції України, Закону «Про регламент» та повне нехтування прав опозиції.
- А в опозиції був розбір
польотів після провального голосування по декриміналізації статей, за якими
ув’язнено Тимошенко?
- Був. Трохи був. Не треба було тоді це питання
піднімати на сесії 11 січня. Навіть не всі депутати з нашої фракції були
присутні. Багато було на відпочинку. Це, звичайно, не вирішувало питання в
принципі, бо ми б не набрали необхідних голосів, але… Скажемо так, була ідея
групи депутатів якимось чином підтримати Юлю Володимирівну, яка перед тим, 8
січня, оголосила акцію громадянської непокори. Але воно не дало того
результату, на який розраховували.
- У вас був власний план, як
допомогти Юлії Тимошенко, який, наскільки мені відомо, ваші колеги по опозиції
не підтримали…
- Як на мене, реальна можливість допомогти Тимошенко –
відправити її на лікування за кордон. Це міг би зробити Президент. Але він
цього робити не хоче. Я не говорю зараз про амністію чи звільнення. Я говорю
про порятунок життя людини. Бо перебування Тимошенко у цій залізничній лікарні
створює небезпеку, що ми просто можемо її втратити. А відповідати за це буде
тільки головний лікар.
Сесія Верховна Рада мала би розглянути звернення глав
церков і моральних авторитетів, як от учасники групи «1 грудня» до Януковича з
проханням випустити Тимошенко на лікування за кордон.
Наступним кроком Верховної Ради мало би бути прийняття
постанови, в якій звернутися до президента і вимагати перевезення Тимошенко на
лікування за кордон. Я б хотів подивитися, як би за це голосували регіонали з
комуністами. Чи змогли б вони відмовити главам церков? Навіть, якби не
підтримали – це все одно була б публічна перемога опозиції. А регіонали б ще
більше впали в очах громадськості як нелюди, що позбавляють людину права на
нормальне лікування.
Немає коментарів:
Дописати коментар