18
червень 2010 р.
Вчора
прочитав про те, що націоналісти пошкодили носа пам'ятнику Крупській. Вчора ж
продовжувався суд над Миколою Коханівським та його побратимами, які пошкодили
пам'ятник Леніну на Бесарабці. Минулого року, також у Києві, були пошкоджені пам'ятники Косіору та
Постишеву.
Юридичний бік справи тут простий, як двері: є
відповідний указ Ющенка про демонтаж комуністичної символіки. Більше того,
свого часу ще президент Кравчук видавав
подібний указ. Але коли замість працівників якогось ремонтно-будівельного
управління демонтаж, вірніше його спробу, проводять волонтери-добровольці, то
це вже вважається вандалізмом!
Але Ющенко тільки грав у націоналізм, але
нічого хорошого для своєї нації він не зробив. Тож видавши указ, колишній
президент і сам не збирався його
виконувати, і іншим не давав. Доречі, до слідчого ізолятора перший раз Коханівського запроторили ще при
"нородному президенті".
То ж закономірно виникає питання: в чому сила
такого спротиву кам'яних ідолів? Чому
деякі наші люди готові кістьми лягти, аби лиш комуністичні ідоли лишились на своїх
постаментах? Звісно, справа вже не в комунізмі, якого, як ідеології, практично не існує. Комуністичне керівництво
вже давно обернулося на капіталістів, що сповідують ліберальні цінності, а
рядові комуністи, здебільшого,
пенсіонери, ностальгують за молодістю,
коли все моглося. Ну і нарешті, на фоні вітчизняної
"демократії", хочеться мріяти
про елементарний порядок і основи соціальної справедливості, які при комуняках
таки були. Хоча б як іллюзія.
Вискажу парадоксальну думку про те, що
російський комунізм - то лише одна з форм російського шовінізму. Гадюка скинула
стару шкіру, але лишилась гадюкою. Російська імперія, як кажуть, forever, а
форма - лише прояв суті. Українські москалики не Крупську люблять, вони люблять
своє домінування в Україні. Але прямо вони
того сказати не можуть. Зазвичай,
говорять: "Это же наша история!"
Мені от спало на думку: що сказали б євреї, коли б німці відновили
свастику хоча б на будинках, споруджених за часів ІІІ Рейху або на
адміністративних спорудах, де вона свого часу була? То ж - їх історія!
Я не проти історії, - нехай буде свастика,
нехай будуть Ленін зі Сталіним,
але... в музеї. Бо коли
комуністична символіка знаходиться на площі, серед людей, то це вже те, що сам
Ленін називав "монументальною пропагандою". І завдання цієї
пропаганди - показати українцям, що живуть вони "на нашій, не своїй
землі". І така ж мета у РПЦ, що будує в Україні свої храми з
"луковками". Щоб було, як в "западенськім" анекдоті, приїде москаль і скаже: "Всюду родимую
Русь узнаю!".
І коли якийсь москалик демагогічно заявляє:
"Ну вот снимете вы Ленина и поставите на его место своего Бандеру,
что, лучше жить станет?",
відповідаю: Ні, відразу життя кращим не
буде, але без демонтажу комуністичної символіки і неоколоніалізму, ніколи нам
кращого життя не бачити!
І поки стоять в Україні пам'ятники Леніну і
Крупській, поки сяють на сонці позолочені "луковки" на церквах РПЦ,
збудованих на криваві гроші "братви", годі говорити про якийсь
прогрес, якийсь рух до демократії і таке інше. Наявність комуністичної
символіки - ось неупереджений індикатор,
що однозначно говорить про панування в Україні неоколоніалізму і компрадорської
буржуазії та про упослідженість української нації на її власній землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар