ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ 2016 КИЇВ 2017

Стр. 327

Розділ 7. Стан дотримання соціально-економічних прав людини в Україні

Конституція і закріплені законодавством основи національної безпеки України визначають утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави

Результати парламентського контролю за дотриманням конституційних соціально-економічних прав людини у 2016 році свідчать про подальше погіршення ситуації у цій сфері, обумовлене невідповідністю програм реформ, розпочатих в державі, і заходів з їх реалізації соціальним пріоритетам, правам і гарантіям, визначеним Конституцією України.

Одним із підтверджень такої тенденції є збільшення на 41 % кількості звернень громадян з питань порушення соціально- економічних прав, що надійшли до Уповноваженого у минулому році (5633 тис. звернень). У переважній більшості звернень громадяни наголошують на питаннях:

нереагування органів влади на місцях на факти порушення їхніх прав;

соціальної незахищеності в умовах зростання споживчих цін на продукти харчування, житлово-комунальні послуги;

недоступності медичних послуг, відсутності доступних ліків та медичних товарів;

неможливості поліпшити свої житлові умови, знайти підходящу роботу, повернути кошти, що залишилися на рахунках збанкрутілих банків.

Проведення реформи децентралізації влади розпочалося без визначення реальних фінансових потреб та можливостей місцевих бюджетів забезпечити належне фінансування державних соціальних гарантій, передбачених законодавством для громадян, що зумовило численні порушення їх прав, зокрема на доступне і якісне медичне забезпечення, на освіту, пільговий проїзд та інші соціальні гарантії.

На жаль, Законом України від 21.12.2016 № 1801 "Про Державний бюджет України на 2017 рік" також не враховано потреб місцевих бюджетів на дотації у сферах освіти, медицини, житловій сфері, фінансування компенсацій за пільговий проїзд тощо, що може призвести до закриття закладів охорони здоров’я, освіти, поглиблення кризи у цих сферах та подальшого порушення конституційних прав громадян.

Реформи, спрямовані на створення ринку енергоресурсів в Україні та диверсифікацію джерел їх постачання, відбуваються без впровадження державою ефективних компенсаторних механізмів.

Це призводить до негативних наслідків, оскільки значне підвищення для населення вартості житлово-комунальних послуг стало непосильним тягарем для переважної більшості сімей українців.

Понад 50% відсотків сімей змушені були звернутися за житловими субсидіями, 7677,2 тис. домогосподарств отримали такі субсидії.

В той же час гальмування реальних реформ щодо проведення активної державної політики на ринку праці через запровадження ефективних механізмів створення робочих місць, подальша деградація ринку банківських послуг, "тінізація" зайнятості та заробітних плат викликає сумнів щодо продовження у 2017 році тенденції оздоровлення економіки, на певних ознаках якого наголошували наприкінці 2016 року окремі експерти.

Нереалізація цих реформ унеможливить розвиток підприємництва у легальному секторі економіки, зростання зайнятості населення та реальної заробітної плати, не сприятиме зниженню рівня бідності, а отже забезпеченню основоположного конституційного права людини, закріпленого статтею 48 Конституції України і статтею 11 Міжнародного пакта про економічні, соціальні та культурні права, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Протягом минулого року з боку Уряду не здійснено жодних реальних кроків у розв’язанні кризи системи охорони здоров'я, загальмовано й законодавче врегулювання запровадження загальнообов’язкового медичного страхування як основи реформування у цій сфері.

У 2016 році продовжились системні порушення майнових прав громадян – споживачів фінансових послуг. Зокрема, невирішеними залишились проблеми отримання гарантованого відшкодування за вкладами в банках; незабезпечення прав громадян на збереження та повернення вкладених коштів у кредитні спілки та інші небанківські фінансові установи; неможливості виконання громадянами – позичальниками зобов’язань за кредитними договорами в іноземній валюті у зв’язку із стрімкою девальвацією гривні; проблеми громадян – позичальників, зобов’язання яких забезпечені договорами іпотеки, щодо порушення їх майнових та житлових прав внаслідок звернення банками стягнення на предмет іпотеки без надання можливості досудового врегулювання спору шляхом реструктуризації боргу, а також внаслідок неправомірних дій колекторських і факторингових компаній.

Висновки громадської правозахисної спільноти, оголошені в рамках діалогу з органами влади, організованого в офісі Омбудсмана, і результати проваджень Уповноваженого свідчать також про ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, що поряд з факторами та наслідками військового конфлікту несе реальну загрозу екологічній та техногенній безпеці умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереженню навколишнього природного середовища та раціональному використанню природних ресурсів.

З метою сприяння поновленню порушених соціально-економічних прав людини чи попередження таких порушень у 2016 році Уповноваженим з прав людини внесено 37 актів реагування органам влади, місцевого самоврядування, проведено 163 виїзні перевірки.

На початок 2017 року в державі вдалося частково вирішити або й завершити розв'язання окремих системних проблем, виявлених у ході проваджень Уповноваженого у попередніх та у 2016 роках, стосовно яких вносились відповідні пропозиції Омбудсмена уповноваженим органам виконавчої влади, комітетам Верховної Ради України та наголошувалось у попередніх щорічних доповідях: 

підвищення Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розміру мінімальної зарплати в державі (стаття 8), а також удосконалення структури заробітної плати працівників бюджетної сфери (наголошувалося у попередніх щорічних доповідях), що дозволить поряд із зростанням доходів населення збільшити надходження до бюджетів усіх рівнів, Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (за розрахунками Мінфіну, – близько 14,6 млрд гривень), а відтак і створити підгрунтя для збільшення видатків на соціальний захист.

Водночас підвищення розміру мінімальної заробітної плати без реального зростання економіки, запровадження державою механізмів, стимулюючих розвиток підприємництва, несе реальні ризики неконтрольованого зростання інфляції, ще більшого поглиблення "тінізації" економіки, значних скорочень працівників приватного сектору, особливо середнього і малого бізнесу;

забезпечення соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї (внаслідок внесення Законом України від 21.04.2016 р. № 1339-VIII відповідних змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи");

збільшення з 1 січня 2017 року на рівень мінімальної заробітної плати щомісячної страхової виплати потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, у яких цей розмір був менший за розмір мінімальної заробітної плати у перерахунку на 100 відсотків втрати працездатності (з прийняттям Закону України від 6.12.2016 р. № 1774-VIII ″Про внесення змін до деяких законодавчих актів України″ (пункт 7 Розділу II ″Прикінцеві та перехідні положення″);

звільнення більшості пенсіонерів від оподаткування пенсій (Законом України від 02.06.2016 р. № 1411-VIII внесені зміни до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до яких зменшено граничну межу для оподаткування пенсійних виплат з трьох до десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року);

визначення порядку надання матеріального забезпечення за рахунок коштів соціального страхування категоріям осіб, стосовно яких страхувальником не виконано обов’язків щодо нарахування та виплати матеріального забезпечення за страховими випадками у зв’язку з відсутністю можливості встановлення місцезнаходження цього страхувальника (24.01.2017 р. правлінням Фонду соціального страхування України затверджено Порядок надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, яким запроваджено механізм реалізації права, визначеного для таких категорій застрахованих абзацом третім частини першої статті 30 Закону України ″Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування″);

конкретизації строку розгляду документів місцевими державними адміністраціями для призначення відповідного почесного звання, а також вичерпного переліку документів, які подаються та враховуються при вирішенні питання про присвоєння почесного звання України “Мати-героїня” (Указом Президента України від 2.07.2016 р. № 284 внесено зміни до Положення про почесні звання України, затвердженого Указом Президента України від 29.06.2001 р. № 476). Водночас залишається невирішеним неодноразово порушене Омбудсменом питання виплати одноразової допомоги спадкоємцям у разі смерті матері-героїні;

визначення порядку надання допомоги на поховання особи, яка досягла пенсійного віку та мала право на призначення пенсії, однак за життя таким правом не скористалася (постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 р. № 578 внесені зміни до Порядку надання допомоги на поховання деяких категорій осіб виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 99);

організації поховання померлих підопічних психоневрологічних інтернатних закладів (постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 р. № 957 затверджено Типове положення про психоневрологічний інтернат, в якому врегульовано вищезазначене питання).

Разом із тим на законодавчому рівні продовжується практика прийняття законодавчих актів, які звужують зміст та обсяг існуючих соціальних прав громадян, що обґрунтовується Урядом необхідністю економного та раціонального використання державних коштів.

Характерним прикладом є прийнятий Закон України від 6.12.2016 р. № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким, зокрема, продовжено практику обмеження прав працюючих пенсіонерів на отримання пенсії під час роботи на окремих посадах та заміни встановлених законами умов регулювання тих чи інших правовідносин на визначення їх в ручному режимі Кабінетом Міністрів, що має ознаки порушення конституційного принципу правової визначеності.

Прикладом останнього є внесення змін до статті 8 Закону України ″Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування″, якими передбачено виплату соціальної стипендії в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України. Застереження щодо неконституційності окремих його положень були заздалегідь направлені Уповноваженим до профільного Комітету Верховної Ради України, а також наголошені на його засіданні напередодні голосування.

На жаль, викладені застереження не було взято до уваги. У зв'язку з цим відкрито провадження з метою підготовки конституційного подання Уповноваженого за окремими нормами вищеназваного Закону.

Слід зауважити, що значна кількість актів реагування Уповноваженого про порушення конституційних соціально-економічних прав громадян залишається поза увагою Уряду, про що буде наведено нижче.

7.1. Стан забезпечення права людини на працю та дотримання трудових прав

У 2016 р. до Омбудсмена надійшло 1,5 тис. повідомлень (що на 36% більше ніж у 2015 році) про порушення трудових прав людини. Моніторинг Уповноваженого за зверненнями громадян, державний та громадський контроль за дотриманням законодавства про працю свідчать про прогресуючу тенденцію зниження рівня захищеності людини праці, масові порушення прав людини на працю, належну заробітну плату, інших трудових прав, що гарантовані статтями 43−45 Конституції України, законами України та міжнародними актами.

Протягом останніх років найбільш гострою залишається проблема несвоєчасної виплати заробітної плати. За інформацією Державної служби статистики України, протягом 2016 року обсяг невиплаченої заробітної плати коливався в межах 1849 млн – 2093 млн. грн. і на 1 січня 2017 року становив 1791,1 млн. гривень.

Задолженность по заработной плате (на 1 января, млн. грн.):

На 1 января 2010 года – 1390,8

На 1 января 2011 года – 1139

На 1 января 2012 года – 915,2

На 1 января 2013 года – 830,1

На 1 января 2014 года – 753

На 1 января 2015 года – 1320,1

На 1 января 2016 года – 1880,8

На 1 января 2017 года – 1791.1

Станом на 1 січня 2017р. заборгованість на економічно активних підприємствах склала 1118,2 млн гривень (62,4 % загальної суми боргу). Серед регіонів лідерами по невиплаті заробітної плати другий рік поспіль є Луганська (23 %), Донецька (14,7 %), Харківська (12,9 %), Дніпропетровська (8 %), Київська області (6,8 %).

Результати парламентського контролю Уповноваженого свідчать про неефективне розв’язання з боку держави проблеми зарплатних боргів перед працівниками підприємств, що перебувають у сфері управління центральних та місцевих органів влади, а також акціонерних товариств з державною часткою власності. В лідерах з боргових зобов’язань – підприємства промисловості і транспорту.

Причини виникнення заборгованості на таких підприємствах передусім обумовлені їх неефективним управлінням з боку держави, а також відсутністю належної координації з боку Уряду зусиль міністерств, інших центральних та місцевих органів, спрямованих на щонайшвидше розв’язання проблеми заборгованості із заробітної плати. Так, у 2016 році було проведено лише три розширених засідання Комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, яка є тимчасовим дорадчим органом Уряду, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2005 № 875 для здійснення своїх повноважень з питань, пов'язаних із своєчасною виплатою та погашенням заборгованості із заробітної плати. Така результативність не відповідає не тільки Положенню про названу Комісію (передбачено проведення засідань один раз на два місяці), а й неналежному стану ліквідації боргових зобов’язань перед працівниками у 2016 році.

Також у контексті питання ефективності здійснення управління державними підприємствами слід звернути увагу й на доцільність існування підприємств, які, маючи зарплатні борги, не ведуть господарської діяльності, але обліковуються як економічно-активні внаслідок бездіяльності органів управління.

Слід зазначити, що з часу зняття у 2015 році мораторію на проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю значно посилилась і співпраця Омбудсмена з Державною службою України з питань праці та її територіальними органами. Практично в рамках кожного провадження, яке стосується порушення трудових права працівників, Уповноважений звертається до органів Держпраці для здійснення перевірки підприємств-порушників. На жаль, не кожне таке звернення та вжиті цим органом заходи призводять до поновлення порушених трудових прав працівників. Водночас має місце й позитивний результат діяльності Держпраці у сфері контролю за погашенням заборгованості із виплати заробітної плати.

Залишається невирішеним неодноразово наголошене Омбудсменом у минулорічних доповідях питання необхідності запровадження дієвого механізму погашення зарплатних боргів працівникам підприємств-банкрутів, на які за статистичними даними станом на 1 січня 2017 року припадало 37,6 % (або 672,7млн. грн.) від загальної суми заборгованості.

Одним із запропонованих і дієвих механізмів вирішення цього питання могли стати ратифікація Україною частини ІІІ Конвенції МОП № 173 про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавців і прийняття закону, яким би була впроваджена імплементація положень цієї Конвенції щодо створення відповідної установи-гаранта.

Слід зазначити, що певна позиція Уряду щодо необхідності правового врегулювання цього питання нарешті знайшла відображення в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 517-р. Зокрема, пунктом 5 Плану невідкладних заходів щодо погашення заборгованості із заробітної плати, затвердженого цим розпорядженням, на органи виконавчої влади (Мінсоцполітики, Мінфін, Мін’юст, Державну реєстраційну службу) покладено обов’язок розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України законопроект щодо дотримання вимог найманих працівників у разі неплатоспроможності роботодавця та опрацювати за участю сторін соціального діалогу питання ратифікації частини III Конвенції Міжнародної організації праці № 173 та приєднання до статті 25 Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Залишається лише сподіватися, що задекларовані наміри щодо ратифікації згаданої Конвенції та її імплементації у вітчизняне законодавство, зокрема, шляхом розроблення та прийняття відповідного законопроекту протягом 2017 року будуть втілені у життя.

Згідно з рейтингом Doing Business (рейтинг сприятливості умов ведення бізнесу, щорічне дослідження групи Світового банку) у 2016 році Україна посідала 148 місце серед 169 країн світу за такою категорією як «врегулювання процедури платоспроможності».

При цьому в Україні серед усіх 10 оціночних категорій рейтингу (зокрема, створення бізнесу, оподаткування, кредитування, міжнародна торгівля тощо) найгірший стан справ саме з процедурою неплатоспроможності.

Серед інших обставин, які перешкоджають швидкому погашенню заборгованості із заробітної плати на підприємствах-банкрутах, міжнародними експертами вказується:

значна тривалість та негнучкість процедури банкрутства; наявність судових спорів, пов’язаних з провадженням у справі про банкрутство;

неефективна діяльність арбітражного керуючого; тривала непередача документів від одного арбітражного керуючого іншому;

ненадання ліквідатору вільного доступу на територію і до майна підприємства кредитором/ власником об’єктів, в яких знаходиться майно боржника;

арешт майна;

зупинка виробничої діяльності;

неефективне управління підприємством тощо.

За даними згаданого рейтингу, середня тривалість процедури банкрутства підприємства в Україні складає 2,9 роки (для порівняння: у розвинених країнах – членах Організації Економічного співробітництва та розвитку – 1,7 роки), коефіцієнт повернення коштів кредиторам – 7,5 % (для країн-членів ОЕСР – 73 %), вартість процедури – 42% від вартості майна боржника (для країн-членів ОЕСР – 9,1 %).

Рекомендації:

1. З метою створення сприятливих організаційних умов для ліквідації заборгованості із заробітної плати на економічно активних підприємствах державного сектору економіки, а також їх ефективного управління органами влади потребує кардинального поліпшення робота урядової Комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати.

2. Для вирішення питання виплати працівникам підприємств- банкрутів зарплатних боргів рекомендувати Уряду вжити заходи, спрямовані на:

− прискорення ратифікації Україною частини ІІІ Конвенції МОП № 173 про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавців і внесення до Верховної Ради України законопроекту, яким би було впроваджена імплементація положень цієї Конвенції щодо створення відповідної установи-гаранта;

− удосконалення законодавчого врегулювання процедури банкрутства, запровадження санкцій до власника підприємства за несвоєчасне подання заяви до суду про визнання підприємства (у разі його неплатоспроможності) банкрутом; поліпшення співпраці між органами юстиції та арбітражними керуючими, посилення контролю за діяльністю арбітражних керуючих та ін.

У 2016 році відбулися певні позитивні зрушення у сфері оплати праці, на необхідності яких наголошувалося Уповноваженим у минулорічних доповідях, зокрема щодо необхідності підвищення рівня мінімальної зарплати, удосконалення структури заробітної плати працівників бюджетних установ та державних службовців.

Так, розмір мінімальної заробітної плати з січня по квітень 2016 року залишався на рівні, що був установлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2015 рік” ще з 1 вересня 2015 року і складав 1378 гривень.

Протягом 2016 року відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” розмір мінімальної заробітної плати збільшувався двічі: з 1 травня – всього на 5,2 % (1450 гривень) і з 1 грудня – на 10, 3% (1600 гривень).

Ситуація, що склалася в державі з мінімальною заробітною платою, яка вже давно втратила свою соціальну функцію – захищати працівників від крайньої бідності, підштовхнула Уряд на вдосконалення підходів до визначення та застосування мінімальної заробітної плати, що забезпечило її підвищення з 1 січня 2017 року в 2 рази.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” мінімальну заробітну плату встановлено в місячному розмірі – 3200 гривень, у погодинному розмірі – 19, 34 гривні.

Довідково: за даними Європейського фонду поліпшення умов життя і праці (European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions), найнижча мінімальна заробітна плата у 2016 році була у громадян нових держав – членів ЄС: Болгарії – близько 214 євро і Румунії – близько 276 євро. А в Україні встановлений з 1 січня 2017 р. розмір мінімальної заробітної плати складає всього 106,6 євро, що вдвічі нижче ніж у Болгарії. Найвища місячна мінімальна заробітна плата в Євросоюзі – у громадян Люксембургу (сягає 1 923 євро), в сусідній з нами Словаччині – 405 євро, у Польщі з 1 січня 2017 вона становить близько 460 євро.

З 1 травня 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році" було підвищено посадові оклади державних службовців – працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів – з одночасною зміною структури заробітної плати цих працівників (зокрема, оклади становили: від 1723 грн. на посаді спеціаліста в районі – до 8 615 грн. на посаді голови районної державної адміністрації; від 2412 грн. на посаді спеціаліста в області – до 10338 грн. на посаді голови обласної державної адміністрації; від 3618 грн. на посаді спеціаліста в державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію всієї України, – до 12061 грн. на посаді керівника державного органу (державного секретаря).

Також згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 288 "Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" з 1 травня 2016 року були збільшені посадові оклади (тарифні ставки) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.

Стр. 328

Зокрема, постановою підвищено посадовий оклад (тарифну ставку) працівника 1 тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткою (ЄТС) на 6,5 відсотка і встановлено у розмірі 1185 гривень. Відповідно до зростання посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду ЄТС та тарифних коефіцієнтів за розрядами ЄТС підвищено посадові оклади всім категоріям працівників окремих галузей бюджетної сфери від 13 до 31%.

Таке підвищення посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників бюджетної сфери здійснено у межах видатків на оплату праці, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік”, а працівників 1–3 тарифних розрядів ЄТС – у тому числі за рахунок виплат, пов’язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій.

Водночас результати моніторингу Уповноваженого засвідчили, що підвищення у 2016 році посадових окладів держслужбовцям і працівникам бюджетної сфери, удосконалення структури їх зарплат на практиці не забезпечувалося необхідним для цього фінансуванням з бюджетів усіх рівнів, що свідчить про певні прорахунки Уряду у визначенні потреби у коштах для реалізації реформи щодо оплати праці в бюджетній сфері.

Порушення прав на зайнятість та працевлаштування

В умовах недостатньо ефективної державної політики у сфері зайнятості, дефіциту якісних робочих місць з гідними умовами праці та належною заробітною платою непоодинокі звернення до Уповноваженого стосувалися порушення прав на зайнятість та працевлаштування.

Законом України "Про зайнятість населення" визначено, що зайнятість населення забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб кожної особи у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Водночас моніторинг Уповноваженого засвідчив, що впродовж всього 2016 року ситуація на ринку праці залишалася напруженою та характеризувалася скороченням зайнятості населення та зростанням безробіття.

За даними Держстату України та Державної служби зайнятості, чисельність зайнятого населення у віці 15–70 років за 9 місяців 2016 року становила 16,3 млн. осіб, а серед осіб працездатного віку – 15,7 млн. осіб, та у порівнянні з 9 місяцями 2015 року скоротилася на 182 тисячі.

Рівень зайнятості знизився з 56,9% до 56,5% (див. графік). Рівень зайнятості серед чоловіків був вищим ніж серед жінок і становив відповідно 61,8% та 51,8%.

Найвищий рівень зайнятості спостерігався у м. Києві (62,5%), Харківській (59,8%) та Дніпропетровській областях (59,1%), а найнижчий – у Донецькій (50,2%), Волинській (51,2%) та Тернопільській (52,5%) областях.

Чисельність безробітних за 9 місяців 2016 року становила майже 1,7 млн. осіб та у порівнянні з відповідним періодом 2015 року зросла на 24,6 тисячі.

Рівень безробіття (за методологією МОП) зріс з 9,0% до 9,2% економічно активного населення, серед осіб працездатного віку він становив 9,6%, у т.ч. серед осіб віком 25–29 років – 11,1%, а серед молоді до 25 років – 22,8% економічно активного населення відповідного віку.

Серед міських мешканців рівень безробіття становив 9,0%, серед сільських – 9,7%, серед чоловіків цей показник становив 10,7%, а серед жінок – 7,6%. Найнижчий рівень безробіття спостерігався у Харківській (6,1%), Одеській (6,5%), Київській (6,7%) областях та місті Києві – (6,4%), а найвищий – у Кіровоградській (12,5%), Полтавській (12,8%), Донецькій (14,0%) та Луганській (16,1%) областях.

Занятое население:

2013 год – 19,3 млн. человек (60,2 %)

2014 год – 18,1 млн. человек (56,6 %)

2015 год – 16,4 млн. человек (56,7%)

9 месяцев 2015 года – 16,5 млн. человек (56,9 %)

9 месяцев 2016 года – 15,3 млн. человек (56,5 %)

Безработное население:

2013 год – 1,510 млн. человек (7,3 %)

2014 год – 1,847 млн. человек (9,3 %)

2015 год – 1,655 млн. человек (9,1%)

9 месяцев 2015 года – 1,638 млн. человек (9 %)

9 месяцев 2016 года – 1,622 млн. человек (9,2 %)

Станом на кінець 2016 року кількість офіційно поданих роботодавцями вакансій становила 36,0 тис. одиниць. Станом на 1 грудня на одну вакансію у середньому по Україні претендували шестеро безробітних.

Разом із тим заявники у зверненнях до Уповноваженого зазначають, що зарплата, яку пропонують роботодавці, залишається низькою, у тому числі для висококваліфікованих працівників. Середній розмір заробітної плати у вакансіях станом на кінець 2016 року становив 3,2 тис. грн., зокрема, у 12% вакансій пропонувалася заробітна плата у мінімальному розмірі (1600 грн.)

Найбільша кількість громадян, які не можуть працевлаштуватися, сконцентрована у Вінницькій, Полтавській, Черкаській, Львівській та Житомирській областях. Загалом по Україні 41% безробітних становлять мешканці сільської місцевості. Серед зареєстрованих шукачів роботи кожен другий має вищу освіту, кожен третій – професійно-технічну, кожен п'ятий – загальну середню освіту.

Серед безробітних 37% становили особи віком від 15 до 29 років, кожний п’ятий безробітний – у віці від 40 до 49 років, кожний четвертий – від 30 до 39 років.

Окреслена ситуація на ринку праці свідчить про те, що чинні механізми державного впливу на ситуацію на ринку праці не відповідають вимогам сьогодення і потребують кардинального перегляду. Такі тенденції на вітчизняному ринку праці спонукають громадян України до пошуку роботи за кордоном.

Нині Україна є однією з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі. За даними Світового банку, Україна посідає п’яте місце у світі серед країн із найбільшою кількістю емігрантів – за кордоном перебувають більше 7 млн. українців, тобто майже 16 % від загальної кількості населення держави. Тому з метою створення умов для реалізації громадянами права на працю необхідно підвищити дієвість політики зайнятості шляхом перебудови системи державного сприяння працевлаштуванню на принципово нових засадах з урахуванням балансу інтересів роботодавців і громадян, які шукають роботу; удосконалити законодавчі механізми щодо стимулювання роботодавців до створення нових продуктивних високотехнологічних робочих місць. На цій проблемі наголошувалось Уповноваженим і в попередніх Доповідях.

Незважаючи на певні позитивні тенденції щодо скорочення кількості зайнятих у неформальному секторі економіки за даними державної статистики, кількість скарг до Уповноваженого людей щодо прийому на роботу без офіційного оформлення трудових відносин та виплати заробітних плат "в конвертах" не зменшилась.

Так, за статистичними даними, кількість зайнятих у неформальному секторі економіки за 9 місяців 2016 р. у порівнянні з відповідним періодом 2015 року скоротилася на 348 тис. осіб та становила 4,0 млн. осіб або 24,6% від загальної кількості зайнятого населення віком 15–70 років (рік тому – 26,4%). Зайнятість у неформальному секторі економіки характеризується повним ігноруванням законодавства про працю та конституційних прав людини, про що свідчать провадження за зверненнями громадян.

Громадяни, зайняті у сфері неформальної та тіньової зайнятості, позбавлені соціальних прав, визначених Конституцією України та Кодексом законів про працю України, зокрема, права на допомогу з тимчасової непрацездатності, оплачувану відпустку, охорону праці, соціальний захист у разі настання нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо, а в майбутньому – на належне пенсійне забезпечення.

Про проблему легалізації трудових відносин та заробітної плати, шляхи її законодавчого та організаційного врегулювання Уповноважений з прав людини зазначала у попередніх щорічних доповідях за 2012‒2015 роки. Рекомендації Вирішення проблеми легалізації зайнятості та заробітної плати на сьогодні має бути пріоритетним напрямом державної політики у сфері праці та зайнятості і можливе, зокрема, шляхом забезпечення ефективного державного контролю за дотриманням законодавства в частині укладення трудових договорів, а також зменшення навантаження на фонд оплати праці з метою стимулювання роботодавців до поетапної детінізації заробітної плати найманих працівників.

Стр. 342

Проблеми незаконного звільнення та поновлення на роботі звільнених працівників

Залишаються актуальними порушені у доповідях за 2012–2015 роки проблеми щодо захисту від незаконного звільнення та поновлення на роботі незаконно звільнених працівників. Заявники повідомляють про непоодинокі випадки ігнорування роботодавцями законодавства про працю, що призводить до незаконних звільнень, а також невиконання ними рішень суду про поновлення на роботі. Така ситуація обумовлена невідповідністю норм законодавства про працю сучасним суспільно-економічним реаліям, міжнародним нормам та стандартам, підриває довіру людей до правосуддя, негативно відбивається на іміджі нашої держави в міжнародних інституціях із захисту прав і свобод людини.

Як засвічує моніторинг проваджень Уповноваженого, значна частина справ щодо незабезпечення права людини на виконання судового рішення про поновлення на роботі затягуються на роки внаслідок (як це часто буває) ліквідації посади або юридичної особи без визначення правонаступника.

Моніторинг Уповноваженого у сфері захисту трудових прав, зокрема за зверненнями творчих працівників закладів культури, виявив проблему правової невизначеності положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури", який набрав чинності 24.02.2016, у частині регулювання трудових відносин професійних творчих працівників шляхом укладення контрактів.

Проаналізувавши названі положення Закону, було виявлено, що вони не відповідають міжнародним нормам та стандартам у сфері трудового права, за якими держава зобов’язана встановлювати таке законодавство, яке б сприяло забезпеченню стабільного рівня зайнятості, а звільнення особи (припинення/непродовження строку дії контракту) було б можливе лише за вагомих і достатніх підстав. У разі ж звільнення без поважних причин особі має гарантуватись право на розгляд справи незалежним органом та компенсацію.

За результатами провадження Уповноваженим до Конституційного Суду України внесено конституційне подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень названого Закону. З огляду на поширеність та актуальність проблеми захисту від незаконного звільнення, вона потребує невідкладного врегулювання на законодавчому рівні.

Необхідно зазначити, що проектом Трудового кодексу, ухваленого Парламентом 05.11.2015 р. у першому читанні, передбачені положення щодо порядку вирішення окреслених проблем. Зокрема, проектом задекларовано, що правове регулювання трудових відносин ґрунтується на принципах верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави; визнання праці вищою соціальною цінністю суспільства, праця не є товаром; презумпції правомірності правової позиції, рішення чи дії працівника, якщо різні нормативно-правові акти припускають неоднозначне трактування його прав чи обов’язків; гарантованого захисту державою працівника від незаконного звільнення; забезпечення судового захисту трудових, соціально- економічних прав, честі та гідності учасників трудових відносин, в тому числі гарантування права на справедливе розв’язання індивідуальних трудових спорів. Передбачено норми, що встановлюють можливість суду, за клопотанням роботодавця і згоди працівника, замість поновлення на роботі прийняти рішення про виплату працівникові компенсації в розмірі, визначеному за домовленістю сторін, але не нижче середньої заробітної плати за 12 місяців.

Крім того, проект Трудового кодексу не передбачає можливості укладання із працівниками контрактів, положення яких звужують та обмежують гарантії трудових прав працівників, порушують основний принцип стабільності трудових правовідносин. Уповноважений неодноразово звертала увагу на необхідності реформування трудового законодавства шляхом розроблення та прийняття нового Трудового кодексу, норми якого б концептуально по- новому визначали механізми правового регулювання трудових відносин між роботодавцем і працівником, відповідали сучасним соціально- економічним реаліям, міжнародним нормам і стандартам. Слід очікувати, що доопрацьований проект Трудового кодексу буде нарешті ухвалений Верховною Радою України і його прийняття дасть можливість зробити ринок праці більш гнучким та адаптованим до сучасних викликів, зокрема інтеграційних прагнень національного ринку праці до європейського рівня, істотно підвищити соціальну захищеність працівників.

Стр. 344

Колективні трудові спори (конфлікти), страйки

Незадовільний стан забезпечення трудових прав працівників спонукає їх до ініціювання колективних трудових спорів (конфліктів), страйків, інших акцій непокори. Так, у 2016 році Національною службою посередництва і примирення (далі – НСПП) було зареєстровано 187 колективних трудових спорів, безпосередніми учасниками яких стали 2,1 млн. працівників та 11466 суб’єктів господарювання. В цих спорах найманими працівниками було висунуто 399 вимог, з яких 282 (70,7%) стосувалися: порушення строків виплати заробітної плати; умов оплати праці, порядку звільнення та працевлаштування; питань охорони та безпеки праці.

Відбулось 4 страйки, пов'язані з частковим або повним припиненням роботи, та 139 акцій соціального протесту. Підвищеним рівнем конфліктогенності відзначались підприємства, установи та організації бюджетної сфери (122 випадки), сфери житлово- комунального господарства (106), будівельної галузі (93), транспорту (78), машинобудівного комплексу (54).

Провадження за зверненнями представників профспілок та громадян засвідчують, що конституційні права щодо захисту трудових прав у працівників окремих видів економічної діяльності обмежені, а надмірно складний механізм застосування права на страйк ускладнює його реалізацію працівниками.

Як свідчить практика, у сучасних реаліях роль страйку як крайнього засобу захисту й боротьби працівників за власні права зростає. В цих умовах важливо, щоб право на страйк в українському законодавстві надавалось з дотриманням положень ратифікованих Україною міжнародних актів у сфері забезпечення права на страйк.

Так, моніторинг Уповноваженого з прав людини засвідчив, що положення статті 18 Закону України “Про транспорт” не відповідають Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” (норми якого мають пріоритет стосовно інших законодавчих актів у відповідній сфері суспільних відносин), пунктам 1 та 5 статті 8 Закону України “Про соціальний діалог в Україні” та статті 7 Закону України “Про колективні договори і угоди”, міжнародним нормам і стандартам у сфері реалізації права працівників на страйк.

Недостатня урегульованість питання реалізації працівниками транспорту конституційного права на страйк фактично унеможливила законний захист їхніх прав, зумовила неоднозначне застосування норм права у цій сфері та становить реальну загрозу, з одного боку, масових порушень трудових прав роботодавцем, з іншого – спонтанних (несподіваних) зривів перевезень, надання транспортних послуг, коли одержувачі цих послуг заздалегідь не мають права на альтернативне їх забезпечення.

Окреслена проблема відображалась у Доповіді за 2012 рік. Разом із тим розроблений робочою групою, створеною Уповноваженим, за участю представників Мінсоцполітики, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Національної служби посередництва і примирення, представницьких органів сторін роботодавців та профспілок, проект Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо  гарантування реалізації конституційного права людини на страйк" так і не було внесено Урядом до Верховної Ради України.

Лише після винесення Європейським судом з прав людини рішення від 2 жовтня 2014 року у справі "Веніамін Тимошенко та інші проти України" у 2016 році Урядом було внесено до Верховної Ради України вищеназваний проект Закону (реєстр. № 4639 від 11.05.2016).

Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) у зв’язку з порушенням права заявників на свободу об'єднання (заявники стверджували, що заборона страйку ґрунтувалась на застарілих положеннях Закону України «Про транспорт», які передбачали безумовну заборону страйків для працівників підприємств–пасажироперевізників).

Визнаючи заборону страйку порушенням, Європейський суд встановив, що така заборона не ґрунтувалася на достатньо точних і передбачуваних законодавчих актах. Слід очікувати, що названий законопроект (№ 4639)_ буде нарешті ухвалений Парламентом, оскільки його прийняття дасть можливість перевести вирішення колективних трудових спорів на підприємствах сфери транспорту у правове русло і дозволить працівникам захищати свої законні права та інтереси методами цивільного протесту.

Також прийняття акта дозволить уникнути підстав для надходження до Європейського суду аналогічних заяв проти України. Водночас слід звернути увагу на те, що порушене питання потребує комплексного врегулювання питання забезпечення гарантованого статтею 44 Конституції України права працюючих на страйк та щодо зняття обмежень у здійсненні права на страйк працівниками окремих галузей економіки та публічної служби, закріплених в низці спеціальних законів. Відповідно до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) право на страйк може бути обмежено лише за умов, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві для захисту прав та свобод інших осіб або захисту національних інтересів, національної безпеки, здоров’я населення або громадської моралі.

При цьому Європейський комітет із соціальних прав зробив висновок, що ситуація в Україні не відповідає відповідним нормам Європейської соціальної хартії (переглянутої) на підставі того, що й державним службовцям відмовлено в праві на страйк.

Наразі в рамках Меморандуму про співпрацю між Уповноваженим з прав людини та Федерацією професійних спілок України доопрацьовуються пропозиції до розробленого ФПУ проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо зняття обмежень права на страйк” з метою забезпечення реалізації гарантованого Конституцією України права працівникам на страйк для захисту своїх трудових та соціально-економічних інтересів.

Питання створення дієвого механізму реалізації конституційного права на страйк в Україні неодноразово було предметом обговорень під час різних публічних заходів, які організовувалися в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за участю представників міжнародних організацій, профспілок, органів державної влади, організацій громадянського суспільства тощо.

З метою вирішення окресленої проблеми Омбудсменом було ініційовано створення громадської платформи “За право на страйк” за участю Офісу Уповноваженого з прав людини, профспілкових, міжнародних та громадських організацій для пошуку реальних механізмів реалізації права на страйк, зокрема закріплення права працівників на проведення нетипових страйкових дій, наприклад “сидячих страйків”, часткової відмови від виконання трудових обов’язків, уповільнення темпу роботи, періодичної зупинки роботи, гарантування права працівників розпочинати страйк під час примирних процедур, а також встановлення заборони на звільнення працівників за участь у незаконних страйках.

Стр. 347

7.2. Стан дотримання конституційних прав людини на соціальний захист

За результатами Саміту ООН, який відбувся 25 вересня 2015 року у Нью-Йорку в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, Україна приєдналась до Цілей Сталого Розвитку на період до 2030 року, однією з головний цілей якої є виконання глобальної програми з ліквідації бідності. У 2016 році до Уповноваженого надійшло понад 3 тис. повідомлень громадян про порушення їхніх прав на соціальний захист та достатній життєвий рівень.

У переважній більшості звернень громадяни висловлюють загальне невдоволення низькими розмірами пенсій і державних допомог, соціальною несправедливістю при їх призначенні, а також неефективним захистом від бідності.

Разом із тим, за даними Мінсоцполітики України, офіційного зростання рівня бідності в Україні не відбулося. Так, за результатами обстеження умов життя домогосподарств моніторинг показників бідності за багатовимірною оцінкою за I півріччя 2016 р. характеризується такими даними:

межа бідності за відносним критерієм (75 % медіанного значення сукупних еквівалентних витрат населення) становила 1412 грн на місяць, що перевищило значення відповідного періоду 2015 року на 241 грн. Рівень бідності за відносним критерієм збільшився на 0,2 в.п. і становив 24,1 % (2015 р. – 24,3 %);

межа бідності за абсолютним критерієм (доходи нижче прожиткового мінімуму) зросла порівняно з попереднім роком і становила 1353 грн (у 2015 р. – 1176 грн). Рівень бідності за абсолютним критерієм знизився на 1,6 в.п. і склав 8,8 % (у 2015 р. – 10,4 %); еквівалентні витрати нижче межі бідності, визначеної ООН для країн Центральної та Східної Європи (вартість добового споживання на рівні 5 доларів США), за I півріччя 2016 р. становили 935 грн (2015 р. – 908 грн). Рівень бідності за цим критерієм склав 1,7 % (2015 р. – 3,7 %).

Порушення права людей на достатній життєвий рівень, інші соціально-економічні права, закріплені Конституцією України, міжнародними договорами, зумовлені, в першу чергу, незабезпеченням державою об’єктивного визначення базового стандарту "прожитковий мінімум", який є одним із важливих показників, що характеризує рівень життя населення та визначає більшість показників соціального блоку бюджету.

За оприлюдненими відповідно до статті 5 Закону України "Про прожитковий мінімум" даними Міністерства соціальної політики України, фактичний розмір прожиткового мінімуму, зокрема у цінах травня/грудня 2016 року, у розрахунку на місяць на одну особу був значно вищим від затвердженого Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” (див. табл. 1).

Табл. 1. Співвідношення розмірів фактичного та затвердженого Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” прожиткового мінімуму

	Травень 2016 р.		Грудень 2016 р.
	за Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік”	фактичний в цінах травня	за Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік”	фактичний в цінах травня
Прожитковий мінімум в середньому на одну особу в місяць	1399	2615	1544	2862
- на одну особу (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб)		2823		3097
для основних соц. і демограф. груп населення:
дітей віком до 6 років	1228	2609	1355	2868
дітей віком від 6 до 18 років	1531	3144	1689	3428
працездатних осіб (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб)		3037		3326
осіб, які втратили працездатність	1130	2220	1247	2436

Водночас реальний розмір прожиткового мінімуму в Україні є набагато вищим, ніж той, що обрахований Мінсоцполітики як фактичний, адже набори продуктів, товарів та послуг, які використовувалися при його визначенні, не змінювалися протягом 15 років.

Відтак, показник прожиткового мінімуму громадян не виконує функцію базового соціального стандарту для визначення достатнього рівня життя громадян, а застосовується виключно як розрахунковий показник для збалансування Державного бюджету України. Це порушує конституційні права мільйонів українських громадян на достатній життєвий рівень та належний соціальний захист.

Слід звернути увагу на штучне затягування розгляду внесених протягом 2016 року до Верховної Ради України законопроектів стосовно підвищення соціальних стандартів. Зокрема законопроекти № 3785 та № 3793, незважаючи на те, що стосувалися підвищення прожиткового мінімуму у 2016 році, у минулому році Верховною Радою України не були розглянуті, а на сьогодні вже втратили актуальність у зв’язку із закінченням бюджетного року.

Крім того, Урядом не вживаються заходи з метою скасування показника “рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум)”, що не є соціальним стандартом, а відтак неправомірно застосовується при визначенні права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та встановлення її розміру, а також права на звільнення від плати за харчування дитини у дошкільних закладах. Водночас, задекларувавши готовність до перегляду (удосконалення) механізмів формування мінімальних державних соціальних стандартів і гарантій, зокрема й прожиткового мінімуму, Уряд здійснив певні кроки у цьому напрямі.

Так, Кабінетом Міністрів України було видано постанову від 11.10.2016 р. №780 “Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення”. Цим рішенням Уряд збільшив обсяги споживання деяких продуктів харчування (крупи, м'ясо, фрукти), а також кількість окремих товарних позицій в наборах непродовольчих товарів (одяг, взуття) та скоротив строки їх використання.

Переглянуто також набори предметів першої потреби, санітарії та ліків, товарів культурно-побутового і господарського призначення, житлово-комунальних послуг і послуг зв'язку.

Водночас окремі пункти споживчого кошика досі не відповідають реаліям сьогодення. З огляду на зазначене має бути продовжена робота уповноважених органів з метою забезпечення максимальної відповідності базового соціального стандарту реальній вартості споживчого кошика та послуг.

Особливої гостроти проблема бідності набула серед непрацездатних осіб, представниками яких є громадяни, які отримують різні види пенсій, у т.ч. по інвалідності, соціальні державні допомоги.

Розмір пенсійних та соціальних виплат, які отримують зазначені особи, в більшості випадків є недостатнім для забезпечення достатнього життєвого рівня, гарантованого статтею 48 Конституції України, зокрема для забезпечення за їх рахунок споживання основних продуктів харчування, житла, одягу та інших продуктів і послуг першої необхідності, а для осіб з інвалідністю – покриття додаткових витрат, пов’язаних з інвалідністю.

За даними Пенсійного фонду України, на обліку в органах Пенсійного фонду України станом на 1.01.2016 р. перебувало 12 296 502 пенсіонерів (без урахування даних АР Крим та м. Севастополя та районів Донецької і Луганської областей, тимчасово непідконтрольних українській владі), середній розмір призначеної пенсії (з цільовою грошовою допомогою) становив 1 669,51 грн.

Станом на 1.01.2017 р. чисельність пенсіонерів зменшилась до 11 938 838 осіб, середній розмір пенсії яких становить 1 828,33 грн. Водночас із загального числа пенсіонерів станом на 1.01.2017 р. пенсію, що є нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, отримували 983 168 осіб, у розмірі 949 грн (у розмірі прожиткового мінімуму на рівні грудня 2013 року) − 171927 осіб.

Стр. 350

Внесені за останні 10 років зміни до пенсійного законодавства призвели до ″зрівнялівки″ пенсійного забезпечення для тих, хто майже все життя здобував його важкою працею, та тих, хто відпрацював мінімальний трудовий стаж і не докладаючи особливих трудових зусиль дочекався пенсійного віку.

Таким чином, існуючий механізм призначення (перерахунку) пенсій є недосконалим та потребує нормативно-правового врегулювання для досягнення справедливого пенсійного забезпечення з урахуванням диференціації розміру пенсій залежно від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, і страхового стажу.

За даними Мінсоцполітики, станом на 1.07.2016 р. 80 824 особам було призначено державну соціальну допомогу особам, які не мають право на пенсію, та інвалідам, з яких 6 542 особам допомога виплачувалася у розмірі меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Уповноважений наголошує на недопустимості здійснення пенсійних виплат та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, у розмірі, що є нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З огляду на це Уповноваженим з прав людини Міністру соціальної політики України та Прем’єр–міністру України Гройсману В.Б. були направлені подання щодо вжиття заходів нормативно-правового характеру для забезпечення конституційних прав громадян на пенсійні виплати та державну соціальну допомогу не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, зокрема шляхом внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. № 265.

Однак пропозиції Уповноваженого залишились без належного реагування з посиланням на відсутність фінансових можливостей Державного бюджету України.

Мінсоцполітики вважає доцільним встановлення мінімальної пенсійної виплати на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, лише жінкам, яким достроково призначено пенсію в порядку та на умовах, передбачених пунктом 72 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Проте необхідних змін до законодавства до цього часу не внесено. Водночас запропонований Урядом спосіб поліпшення матеріального становища зазначеної категорії громадян через отримання ними державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям не може вважатися належною альтернативою, адже ця допомога призначається на сім’ю і при її розрахунку враховується дохід усієї сім’ї, а не лише особи, розмір пенсії якої є нижчим від прожиткового мінімуму.

Відтак, навіть при відносно невисоких доходах інших членів сім’ї родина втратить право на отримання зазначеної допомоги. У зв'язку з цим слід зауважити, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 (справа № 1-42/2011) наголосив, що зміна механізму нарахування соціальних виплат є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, навіть ураховуючи необхідність економного та раціонального використання державних коштів і узгодження дії положень окремих законів України з фінансовими можливостями держави, не можна погодитись із правовим регулюванням, яке призводить до порушення умов визначення граничного розміру пенсійних виплат та державної соціальної допомоги, закріплених статтею 46 Конституції України.

У контексті окресленої вище проблеми Уповноваженим також зверталася увага Мінсоцполітики й на необхідності перегляду норм статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Пропонувалося, зокрема, надати право на отримання пенсії за віком у мінімальному розмірі особам, які отримують таку пенсію на пільгових умовах (зокрема й за Списками № 1 та № 2), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення відповідної пільгової пенсії за вимогами Закону України ″Про пенсійне забезпечення″. Адже чинні норми призводять до необґрунтованого зменшення пенсійного забезпечення цієї категорії громадян. Проте відповідну пропозицію Уповноваженого Міністерством підтримано не було.

Стр. 353

У ході проваджень Уповноваженого з прав людини за відповідними зверненнями громадян виявлено ряд системних проблемних питань у сфері пенсійного забезпечення, зумовлених неправомірною правозастосовною діяльністю органів Пенсійного фонду та Мінсоцполітики, яка не узгоджується з наявною судовою практикою, зокрема щодо:

застосування розміру відсоткового показника заробітної плати

· при перерахунку пенсій державним службовцям на виконання ухвалених на їх користь рішень суду (стосовно перерахунку розміру пенсій з урахуванням усіх складових заробітної плати, з якої були сплачені страхові внески, та які не були враховані при первинному призначенні пенсій);  застосування відсоткового показника пенсії при перерахунку

· пенсій пенсіонерам з числа наукових працівників з урахуванням стажу наукової роботи після призначення пенсії;  застосування при переведенні з пенсії за вислугу років,

· призначеної за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" розміру показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески.

Окреслені вище питання були предметом розгляду Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм права, якими регламентуються ці питання. За результатами розгляду Судом надано відповідні висновки, зокрема у постановах від 8.07.2015 р. у справі № 732/48/15-а, від 06.10.2015 р. у справі № 21-2432а/15 (викладений у цій постанові висновок щодо перерахунку пенсій працівникам прокуратури застосований за аналогією для наукових працівників), від 06.10.2015 р. у справі № 21-2432а/15, в яких норми права застосовуються на користь пенсіонерів.

Ці висновки відповідно до норм частини четвертої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, зокрема й органів Пенсійного фонду України та Мінсоцполітики України.

Водночас зазначеними органами в окреслених вище ситуаціях застосовуються підходи, протилежні сформованій Верховним Судом України практиці, що призводить до порушення прав громадян на належне пенсійне забезпечення.

У контексті зазначеного слід звернути увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" (26 червня 2014 року). У цьому рішенні Європейський суд зауважив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя − наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Змушені констатувати, що внесені Уповноваженим до Мінсоцполітики України та Прем’єр-міністру України Гройсману В.Б. пропозиції щодо врегулювання окреслених вище проблемних питань залишилися без відповідного реагування, чим порушуються основні засади судочинства, закріплені статтями 124 і 129 Конституції України, за якими судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Застосування органами Пенсійного фонду України протилежних наведеній судовій практиці підходів до перерахунку пенсій змушує пенсіонерів звертатися до суду з метою захисту права на належне пенсійне забезпечення, що, в свою чергу, покладає надмірний тягар на судову систему, а також призводить до неефективного використання бюджетних коштів у зв’язку з необхідністю покриття судових витрат і витрат на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями суб’єктів владних повноважень. Крім того, окреслена ситуація створює негативні настрої у суспільстві, підриває довіру до держави та її соціальної політики.

Провадженнями Уповноваженого з прав людини за зверненнями громадян виявлено й інші непоодинокі випадки порушень прав пенсіонерів на належне пенсійне забезпечення, зумовлені неправомірною правозастосовною діяльністю органів Пенсійного фонду та Мінсоцполітики.

Виходячи з позицій Уряду, Мінсоцполітики та Пенсійного фонду України фактично відбувається економія бюджетних коштів за рахунок порушення прав і свобод людини, визначених Конституцією та законодавством України, що є неприпустимим у правовій державі.

У наведених вище випадках Мінсоцполітики, яке відповідно до законодавства має формувати державну соціальну політику (забезпечувати її реалізацію), спрямовану на захист прав та інтересів людини і громадянина, фактично усунулось від забезпечення дотримання відповідних соціальних прав громадян.

Зазначене є свідченням того, що у своїй діяльності Мінсоцполітики України не забезпечує виконання одного із головних принципів діяльності центральних органів виконавчої влади − забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, задекларований у положеннях статті 2 Закону України ″Про центральні органи виконавчої влади″, чим порушує й головні приписи Конституції України стосовно зобов’язань держави перед людиною.

В рамках парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні виявлено також наявність у чинному законодавстві колізійних норм стосовно призначення/перерахунку пенсій, що створює підстави для їх різного застосування у практичній діяльності органів державної влади та судових органів і, як наслідок, порушення права громадян, та негативно позначається на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку.

Зокрема це стосується:  перерахунку пенсій, призначених за спеціальними законами,· зокрема Законами України ″Про державну службу″ та ″Про прокуратуру″ (у зв’язку з підвищенням з 01.12.2015 р. окладів державних службовців та працівників прокуратури за постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. № 1013). Проблема полягає у наступному.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ ″Прикінцеві положення" Закону України від 02.03.2015 р. № 213 ″Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення″ у разі неприйняття до 01.06.2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються за спеціальними законами.

З огляду на зазначені норми законодавства, згідно з позицією Міністерства соціальної політики України та Пенсійного фонду України як органів, що забезпечують формування/реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення, з 01.06.2015 р. пенсії в порядку та на умовах, визначених спеціальними законами, не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.

Разом із тим деякими із спеціальних законів передбачалося/передбачається право осіб, які підпадають під дію цих законів, на призначення та перерахунок пенсії на особливих умовах.

Так, за нормами чинної на грудень 2015 року (підвищення окладів державних службовців) статті 371 Закону України від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ ″Про державну службу″ умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України. Законом України від 14.10.2014р. № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі – Закон № 1697) (стаття 86) передбачено особливі умови пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Зокрема, частиною тринадцятою цієї статті визначено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697 передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Однак у зв’язку з наведеними нормами Закону № 213 не було внесено будь-яких змін ні до Закону № 3723, ні до Закону № 1697. У зв’язку з набранням чинності нормами пункту 5 розділу ІІІ ″Прикінцеві положення″ Закону № 213 не було внесено відповідних змін й до Законів України ″Про службу в органах місцевого самоврядування″, ″Про дипломатичну службу″, Податкового та Митного кодексів України.

До питання перерахунку пенсій держслужбовцям слід зауважити, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. № 1013 виключено пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000р. № 865 “Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії”, яким визначався порядок перерахунку пенсій пенсіонерам з числа державних службовців у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.

Нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України, який би визначив умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, також не прийнято.

Наведена неузгодженість законодавчих актів призвела до застосування різних підходів до оцінки ситуації при винесенні рішень судами за позовами пенсіонерів з числа колишніх державних службовців та працівників прокуратури щодо зобов’язання органів Пенсійного фонду провести перерахунки їх пенсій у зв’язку з підвищенням з 01.12.2015 р. окладів державних службовців за постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. № 1013 і, як наслідок, – винесення судами протилежних рішень.

Рішення, прийняті на користь громадян, серед іншого, аргументуються тим, що положення пункту 5 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону № 213 не можуть бути підставою для відмови у проведенні перерахунку пенсії, оскільки вони стосуються порядку призначення пенсії прокурорам, слідчим, державним службовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії, так як процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Окрім того, неприйняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який би визначав умови та порядок перерахунку призначених пенсій, не може бути підставою для відмови у такому перерахунку.

Прийняті ж на користь органів Пенсійного фонду України рішення ґрунтуються на тому, що з 01.06.2015 р. не здійснюються ні призначення, ні перерахунки пенсій відповідно до спеціального законодавства, оскільки положеннями пункту 5 розділу ІІІ ″Прикінцеві положення″ Закону № 213 скасовано норми, які регулювали питання пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія спеціальних законів.

В окремих випадках суди зазначають про відсутність правових підстав для вчинення дій з перерахунку пенсії, оскільки всупереч ст. 371 Закону України ″Про державну службу″ Кабінетом Міністрів України не визначено порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям.

Уповноважений змушена констатувати вкрай повільне реагування Мінсоцполітики на необхідність розв’язання проблемних питань, за якими керівництву Міністерства у 2016 році (як і в попередніх роках) вносилися акти реагування Уповноваженого з прав людини, спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина на соціальний захист.

Більшість проблемних питань знаходяться на стадії опрацювання Міністерством змін до тих чи інших законодавчих та нормативно-правових актів, які врегульовуватимуть ці питання. Зокрема, невирішеними залишаються наступні проблемні питання:

2) неврегульованість законодавства щодо пенсійного забезпечення осіб, інвалідність яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також порядку призначення і виплати пенсій у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

3) незабезпечення права на отримання автомобіля з ручним керуванням окремими категоріями осіб з інвалідністю, які мають протипоказання до керування автомобілем, шляхом передачі права керування автомобілем іншій особі, яка не є членом сім’ї інваліда, але зареєстрована з ним в одному населеному пункті;

4) підвищення розміру компенсаційних виплат, передбачених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 832 “Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян” та Порядком призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. № 558;

5) необхідність перегляду та приведення у відповідність із нормами міжнародного законодавства механізму захисту повнолітніх осіб з інвалідністю, визнаних у судовому порядку недієздатними.

У зв’язку з цим Уповноваженим з прав людини підтримано запропоновану проектом Закону України “Про опіку та піклування над повнолітніми недієздатними особами та особами, цивільна дієздатність яких обмежена” (реєстр. № 4606 від 06.05.2016 р.) ідею прийняття уніфікованого законодавчого акта, яким би визначалися основні правові, соціальні та організаційні засади й гарантії державної політики у сфері опіки та піклування над повнолітніми недієздатними особами та особами, цивільна дієздатність яких обмежена, а також внесення змін до чинних нормативно-правових актів для забезпечення єдиних підходів до регулювання відповідних правовідносин.

Позитивним, зокрема, є те, що законопроектом передбачено можливість реалізації повнолітніми недієздатними особами прав на врахування їх думки під час прийняття рішень та здійснення дій у їх інтересах і на звернення до суду щодо поновлення дієздатності та звільнення опікуна.

Стр. 361

Протягом 2016 року до Уповноваженого з прав людини надходили численні звернення з питань погіршення соціального захисту громадян, що (крім окреслених вище проблемних питань) було зумовлено:

 скасуванням/обмеженням Законом України від 28.12.2014 р.· №76-VIII ″Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України″ пільг окремим категоріям громадян; 

продовженням Законом України від 24.12.2015 р. № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” дії впроваджених у 2015 році обмежень щодо виплати пенсії працюючим пенсіонерам (крім окремих їх категорій) на певних посадах, у тому числі й особам з інвалідністю III групи.

За інформацією Пенсійного фонду України, за станом на 1.01.2017р. кількість працюючих пенсіонерів становила 2 315 850 осіб, з яких 496 683 одержували пенсії в розмірі 85% від призначених, а 14 589 особам виплата пенсії припинена у зв’язку з тим, що вони працюють на спецпосадах.

Мінсоцполітики України погодилося з пропозицією Уповноваженого в частині необхідності поширення гарантій щодо виплати у повному розмірі пенсій працюючим пенсіонерам, які є особами з інвалідністю III групи. Однак вони не були враховані, свідченням чого є відсутність відповідних норм у Законі України ″Про Державний бюджет України на 2017 рік″.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на те, що питання необхідності здійснення заходів щодо зняття будь-яких обмежень розміру пенсій та інших соціальних виплат особам з інвалідністю та перегляду їх розміру для забезпечення достатнього рівня життя включено до Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2015 р. № 1393-р.

Відтак, залишення відповідних обмежень щодо виплати пенсій особам з інвалідністю III групи у Законі України ″Про Державний бюджет України на 2017 рік″ є свідченням невиконання заходів, передбачених Планом;

впровадженням Законом України від 24.12.2015 р. № 911-VIII  "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмеження пенсії максимальним розміром − 10740 гривень; 

непроведенням щорічного перерахунку пенсій з 1 березня відповідно до частини другої статті 42 Закону України ″Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування″, що мало місце у зв’язку із зупиненням до стабілізації економічної ситуації в державі дії зазначених положень цього Закону Законом України від 27.03.2014 р. №1166-VII ″Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні″; 

внесенням Законом України від 24.12.2015 р. № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” змін до статей 54, 55 Закону України ″Про пенсійне забезпечення″, якими встановлено пенсійний вік для осіб з числа окремих категорій працівників, яким призначаються пенсії за вислугу років (працівників авіації і льотно- випробного складу, працівників освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення, артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів), оскільки раніше вони мали право на пенсію незалежно від віку;

непроведенням перерахунку з 1 березня сум щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (членам їх сімей) внаслідок зупинення положеннями пункту 11 розділу VII ″Прикінцеві та перехідні положення″ Закону України ″Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування″ такого перерахунку до стабілізації фінансово-економічного становища держави та ін.

На необхідності відновлення проведення перерахунків пенсійних/страхових виплат, скасування обмежень виплати пенсій у період роботи на певних посадах, ризиках порушень прав громадян у зв’язку із запроваджень норм, які звужують обсяг існуючих раніше прав, Уповноважений звертав увагу уповноважених органів, зокрема профільних комітетів Верховної Ради України. Однак відповідні зауваження у повній мірі не були враховані.

Особливої гостроти набула проблема погашення заборгованості з пенсійних та інших соціальних виплат за судовими рішеннями як поточних, так і минулих років.

Про природу цієї проблеми, її складність та наслідки Уповноважений з прав людини зазначала у попередніх щорічних доповідях.

Прийнятий для врегулювання окресленої проблеми Закон України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” (набрав чинності 01.01.2013 р.) та підзаконні нормативно-правові акти (зокрема, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, та Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 р. № 440) не забезпечують її розв’язання внаслідок непередбачення необхідних обсягів видатків у Державному бюджеті України на покриття боргових зобов’язань держави.

Так, Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” за бюджетною програмою “Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою” передбачено лише 144,757 млн грн, в той час як фактична потреба є значно вищою.

За інформацією Державної казначейської служби України, станом на січень 2016 року у Казначействі на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504040 “Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою” знаходилося понад 109 тис. рішень на загальну суму понад 1,8 млрд грн.

Протягом 2016 року за цією програмою Казначейством виконано 7168 рішень судів на загальну суму 144 757 500,00 грн. Разом із тим станом на 20.01.2017 р. на виконанні у Казначействі за програмою ще знаходиться 189 870 рішень судів на загальну суму 3 451 105 025, 78 грн.

Не працює й механізм реструктуризації цієї заборгованості, запроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 703. Свідченням цього є відповідна інформація Ощадного банку України про те, що ним не приймалися заяви щодо погашення заборгованості за рахунок коштів та видачі векселів у 2015 р. у зв’язку з відсутністю порядку обміну інформацією та порядку взаємодії між АТ “Ощадбанк” та Державною казначейською службою України при здійсненні передачі фінансових казначейських векселів.

У 2016 році проблема ускладнилась тим, що незважаючи на продовження Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” проведення відповідної реструктуризації, не було визначено порядок її здійснення.

Постанова ж Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 703 не могла бути застосована, оскільки була розроблена на виконання Закону України “Про Державний бюджет України на 2015 рік” та визначала порядок реструктуризації заборгованості за рішеннями судів, виконання яких гарантовано державою, що виникла станом на 01.01.2015 р. За інформацією АТ “Ощадбанк”, з метою врегулювання порушених проблем Державною казначейською службою України було розроблено відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 703, однак Кабінетом Міністрів України ці зміни не було прийнято. Згідно зі статтею 19 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” Кабінету Міністрів України також надано право у встановленому ним порядку реструктуризувати фактичну заборгованість, що виникла станом на 1 січня 2017 року, за рішеннями судів, виконання яких гарантовано державою, а також за рішеннями Європейського суду з прав людини, прийнятими за наслідками розгляду справ проти України, шляхом видачі фінансових казначейських векселів.

З огляду на зазначене Уповноважений з прав людини звертає увагу Уряду на необхідності унормування порядку реструктуризації заборгованості за рішеннями судів, виконання яких гарантовано державою.

У своїх зверненнях до Уповноваженого громадяни висловлюють пропозиції щодо надання їм можливості погашення за рахунок належних їм від державних органів за рішеннями суду грошових коштів (зокрема й шляхом використання фінансових казначейських векселів) заборгованості з оплати житлово-комунальних та інших послуг.

На відповідний запит до Міністерства юстиції України останнім поінформовано про можливість вирішення цього питання шляхом внесення відповідних змін до законодавства. У зв’язку з цим пропонується Уряду опрацювати доцільність внесення до законодавства відповідних змін.

Окремо слід зупинитися також на проблемі забезпечення прав громадян на належне виконання рішень суду щодо пенсійних та соціальних виплат, ухвалених після 01.01.2013 р., які мають зобов’язальний характер, але тривалий час не виконуються боржниками (органами Пенсійного фонду України, органами соціального захисту населення) через відсутність бюджетного фінансування на ці цілі, а також відповідного законодавчого механізму погашення такої заборгованості.

Так, не передбачено механізму погашення заборгованості за такими рішеннями ні Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (оскільки він не поширюється на рішення зобов’язального характеру вчинити певні дії), ні Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 р. № 440 (оскільки він стосується лише рішень судів, ухвалених до 01.01.2013 р).

Також заборгованість за цією категорією судових рішень не може бути погашена й безпосередньо боржниками (органами Пенсійного фонду України, органами соціального захисту населення), оскільки бюджетні кошти їм виділяються лише виключно на проведення поточних пенсійних та соціальних виплат.

Нерозв’язання цієї проблеми зумовлює зростання соціальної напруги серед громадян, на користь яких ухвалені, але не виконуються судові рішення. Відповідні звернення стосовно окресленої вище проблеми з пропозицією щодо вжиття заходів організаційного та нормативно- правового характеру з метою її врегулювання були направлені Прем’єр- міністрові України Гройсману В.Б. Наразі відповідні пропозиції опрацьовуються уповноваженими центральними органами виконавчої влади.

Рекомендації

Врегулювання проблеми погашення наявної заборгованості за судовими рішеннями зобов’язального характеру, ухваленими після 01.01.2013 р. (щодо яких судами відмовлено у зміні способу їх виконання із зобов’язання вчинити певні дії з метою стягнення конкретної суми заборгованості), можливо лише на законодавчому рівні.

При цьому законодавчий акт має передбачати механізм обліку таких рішень, внесення їх до відповідного Реєстру та створення бюджетної програми на забезпечення їх виконання (як це передбачено для рішень про зобов’язання вчинити певні дії, ухвалених до 01.01.2013 р.) або ж у спосіб виділення коштів на виплату такої заборгованості безпосередньо органам Пенсійного фонду України, органам соціального захисту населення (останній спосіб було запропоновано Міністерством юстиції України на відповідний запит Уповноваженого з прав людини).

Стр. 366

Провадження Уповноваженого з прав людини за зверненнями громадян щодо питань призначення житлової субсидії засвідчили низку проблемних питань, наявність яких призводить до порушення прав громадян.

Незважаючи на певні заходи Уряду з удосконалення механізму надання житлових субсидій, Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 р. № 848 (далі – Положення про субсидії) залишається недосконалим.

Зокрема, Положення про субсидії: 

не передбачає належне забезпечення прав на отримання житлової субсидії осіб, які отримують допомогу по догляду за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, або компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги (що потребує внесення змін до пункту 12 Положення про субсидії щодо розрахунку субсидії з урахуванням фактичного розміру отриманої допомоги/компенсації).

У зв’язку з цим внесено подання Прем’єр-міністрові України Гройсману В.Б. “Про забезпечення прав окремих категорій населення на отримання житлової субсидії”. Питання залишається на контролі; 

не визначено, яку саме відповідальність несуть посадові особи органів соціального захисту населення за несвоєчасне призначення субсидії. Внаслідок цього призначення субсидій відбувається через декілька місяців після подання особами до органів соціального захисту населення відповідних заяв та документів;

 не врегульовано питання надання субсидії за місцем фактичного проживання громадянина, що не збігається з адресою його реєстрації, а також громадян, які мають у власності житло, але з різних причин не зареєстровані в ньому.

Неможливість перегляду існуючого порядку призначення житлової субсидії для врегулювання окреслених питань Мінсоцполітики обґрунтовує відсутністю єдиної бази даних отримувачів субсидій, оскільки за таких умов унеможливлюється контроль за цільовим використанням відповідних бюджетних коштів. Така позиція Міністерства у даному питанні є недостатньо обґрунтованою. Більш того, вона засвідчує необхідність врегулювання супутньої (але вкрай важливої) проблеми – запровадження дієвих інструментів для забезпечення контролю за цільовим використанням коштів, що спрямовуються на субсидії;

нормою пункту 4 Положення про субсидії у разі призначення субсидії протиправно зупинено надання пільг окремим категоріям громадян з оплати житлово-комунальних послуг, право на які визначені законами, зокрема, Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про освіту", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про захист рослин", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про охорону дитинства", "Про соціальний захист дітей війни", "Про культуру", Основами законодавства України про охорону здоров’я, Кодексом цивільного захисту України.

Названими законодавчими актами визначено, що зміна порядку їх дії є можливою лише шляхом внесення до них відповідних змін. З цього приводу Уповноваженим направлено відповідне звернення до Прем’єр−міністра України. У відповідь на це звернення надійшла інформація з Мінсоцполітики України про те, що запроваджені зміни не призвели до зменшення рівня соціального захисту осіб, які мають право на пільги з оплати житлово-комунальних послуг і звертаються за субсидією. Це було підтверджено й моніторингом окресленого питання в органах соціального захисту населення (на прикладі конкретних розрахунків призначення субсидій окремим громадянам).

Разом із тим подальше застосування Урядом такої практики нормативно-правового регулювання з порушенням законів України може призвести до непередбачуваних наслідків та порушення конституційних прав громадян;

з внесенням змін до Положення № 848 стали ще більш· жорсткішими умови призначення субсидії для фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та є платниками єдиного податку, для яких, незалежно від отриманих (неотриманих) доходів, до сукупного доходу за кожний місяць враховується дохід на рівні двох, трьох, чотирьох (залежно від групи (I– III) платника податку) розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Запровадження таких підходів в сукупності з іншими обмеженнями розцінюється цими особами як порушення їх права на зайняття підприємницькою діяльністю.

Також слід зазначити, що чинний порядок надання субсидій не спонукає громадян до економії ресурсів з метою скорочення витрат на житлово-комунальні послуги, адже лише частина визначеної законодавством величини невикористаної суми субсидії на оплату послуг індивідуального опалення (теплопостачання) зараховується виконавцем/виробником як оплата послуг на наступні періоди. Можливим оптимальним варіантом підвищення дієвості та ефективності системи призначення житлових субсидій могло б бути впровадження механізму надання субсидії готівкою. У зверненнях громадян зазначається про доцільність запровадження саме такого механізму.

Стр. 368

Упродовж минулого року до Омбудсмена надходили непоодинокі скарги громадян на відмови підприємств та організацій, які здійснюють діяльність з обслуговування житлового фонду, у видачі необхідних для призначення окремих видів державних соціальних допомог, субсидії тощо довідок про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб з причини наявності у громадянина заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.

На переконання Уповноваженого (відповідна позиція підтримана й Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України), відмова у видачі відповідної довідки з підстав наявності такої заборгованості законодавством не передбачена, відтак є незаконною.

У ході проваджень за деякими зверненнями встановлено, що наведені дії були зумовлені відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування про видачу таких довідок лише після погашення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009, в якому Суд зауважив, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Рекомендації

 Омбудсмен звертає увагу керівників органів місцевого самоврядування на недопустимості прийняття подібних рішень та необхідності (у разі наявності) їх скасування, а також вжиття заходів реагування відповідно до наданих повноважень з метою недопущення необґрунтованої відмови підприємствами та організаціями, які здійснюють діяльність з обслуговування житлового фонду, у видачі громадянам довідок про склад сім’ї (зокрема шляхом надання рекомендацій відповідним підприємствам та організаціям стосовно необхідності забезпечення видачі таких довідок, у т.ч. й у разі наявності у громадянина заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг).

Стр. 369

У 2016 році ще більш ускладнилась проблема забезпечення прав громадян, які мають встановлені законодавством пільги на проїзд у транспорті загального користування, оскільки в Законі України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” не були передбачені відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію перевізникам коштів за перевезення пільгових категорій громадян, водночас їх не було віднесено й до видатків місцевих бюджетів. Наближення фінансування послуг до рівня, де вони надаються, Уряд проголошував одним із ключових завдань в умовах поглиблення децентралізації влади та розширення повноважень органів місцевого самоврядування.

Однак, як свідчать результати моніторингу та провадження Уповноваженого за зверненнями громадян, на даному етапі самостійно віднайти кошти на зазначені цілі не всі місцеві бюджети мають можливість. Результати моніторингу зазначеного питання в окремих регіонах (м. Запоріжжя, м. Київ, м. Чернівці, м. Умань, м. Вознесенськ), а також провадження за зверненнями громадян засвідчили, що з метою уникнення соціальної напруги серед пільгової категорії населення ця проблема більшістю органів місцевого самоврядування вирішувалася шляхом виділення коштів на ці цілі з місцевих бюджетів.

Разом із тим підходи до розв’язання окресленої проблеми органами місцевого самоврядування також були різними, що пояснюється, перш за все, різними можливостями місцевих бюджетів.

Деякі органи місцевого самоврядування вирішили зазначену проблему, але шляхом встановлення обмежень щодо пільгового проїзду. Зокрема, у ході провадження за зверненням особи з інвалідністю Анатолія Є. з м. Охтирки встановлено, що перевізники надають послугу перевезення на пільгових умовах лише у робочі дні, у вихідні ж дні громадяни не можуть скористатися своїм правом на пільговий проїзд.

Наведені дії автоперевізників зумовлені відповідним рішенням Охтирської міської ради та укладенням Управлінням соціального захисту населення міської ради із перевізниками договору на пільгові перевезення без обмежень лише у робочі дні.

У контексті зазначеного слід зауважити, що жодним із положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” не передбачено право органу місцевого самоврядування обмежувати вже встановлені законами України та актами Кабінету Міністрів України права та пільги громадян. Відтак Уповноважений пропонує органам місцевого самоврядування, які прийняли такі рішення, їх скасувати.

Пропозиції Уповноваженого з прав людини щодо подолання Верховною Радою України вето глави держави стосовно Закону, прийнятого за законопроектом № 4024 від 04.02.2016 р., спрямованого на врегулювання цієї проблеми, були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, однак вони не були підтримані. Відповідно ж до внесених Законом України від 20.12.2016 р. № 1789- VIII змін до Бюджетного кодексу України з 1 січня 2017 року компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян покладено на видатки місцевих бюджетів.

Стр. 373

Проблемні питання захисту соціально-економічних та гуманітарних прав окремих категорій громадян, що потребують законодавчого врегулювання

В рамках парламентського контролю за додержанням прав і свобод громадян в Україні особлива увага приділяється дотриманню прав осіб з інвалідністю.

Слід зазначити, що Урядом вживаються окремі заходи з метою вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людей с інвалідністю, вирішення системних проблем у зазначеній сфері та приведення законодавства України до європейських стандартів. Однак станом на сьогодні немає підстав стверджувати про суттєве поліпшення ситуації у зазначеній сфері.

Зокрема актуальною залишається проблема забезпечення можливості безперешкодного отримання особами з інвалідністю реабілітаційних послуг за місцем проживання відповідно до індивідуальної програми реабілітації (санаторно-курортного лікування, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, медикаментозного лікування тощо) та забезпечення цих осіб спецавтотранспортом, що пов’язано, насамперед, з відсутністю відповідного фінансування на ці цілі.

За даними Мінсоцполітики, у 2016 році відповідно до Закону України ″Про Державний бюджет України на 2016 рік″ особам з інвалідністю було видано 595,5 тис. одиниць технічних та інших засобів реабілітації (у 2015 р. – 605,8 тис. од.). Кошти ж на придбання автомобілів з державного бюджету взагалі не виділялися.

Протягом 2016 року органами соціального захисту населення забезпечено санаторно-курортним лікуванням 29 064 осіб з інвалідністю, що складає лише ¼ від річної потреби (у 2015 році – 27 394 осіб/18,2% від потреби).

Розглядаючи питання забезпечення санаторно-курортними путівками пільгових категорій громадян, які мають на них право, крім низького рівня забезпеченості санаторно-курортними путівками, слід звернути увагу й на неналежний розмір компенсації за санаторно-курортні путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Передбачений чинним законодавством розмір компенсації самостійного санаторно-курортного лікування не відшкодовує у повній мірі фактичну вартість лікування, а відтак і не забезпечує належної реалізації права особи тієї чи іншої пільгової категорії на безоплатне санаторно-курортне лікування.

У 2016 році до Омбудсмена надходили непоодинокі звернення осіб з інвалідністю щодо їх дискримінації у зв’язку з незабезпеченням належної доступності до об’єктів фізичного оточення, у тому числі й транспортної та будівельної інфраструктури.

В рамках одного із проваджень Уповноваженого, зокрема, встановлено, що на сьогоднішній день у підприємств-перевізників міста Одеси є в наявності лише 40 автобусів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими можливостями, які обслуговують 27 міських найбільш популярних маршрутів. За поясненнями міської влади, міськими підприємствами-перевізниками здійснюється поетапна заміна рухомого складу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, що працює на міській маршрутній ліній.

Водночас фінансове становище перевізників, зумовлене загальною економічною ситуацією в Україні, не дозволяє провести необхідні заходи в повному обсязі. Однією із причин, які дозволяють перевізникам уникати обов’язку стосовно забезпечення безперешкодного доступу цієї категорії громадян до транспортних послуг, є недосконалість норм Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3.12.2008 р. № 1081, якими встановлено вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, що включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

У відповідь на звернення Уповноваженого до Мінінфраструктури України щодо необхідності перегляду норм зазначеного Порядку останнім поінформовано про початок проведення консультацій стосовно зазначеного питання з метою подальшого розроблення і внесення відповідних змін до названого Порядку та інших нормативно- правових актів. Провадження триває.

В рамках провадження Уповноваженого за зверненням особи з інвалідністю з м. Дніпра проведено моніторинг залізничного вокзалу Київ-Пасажирський з порушених у зверненні питань доступності вокзалу для осіб з інвалідністю у складі представників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства інфраструктури, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Національної асамблеї інвалідів України та ПАТ “Українська залізниця”.

У ході моніторингу встановлено, що упродовж останніх двох років ПАТ “Українська залізниця” вжито ряд заходів, спрямованих на забезпечення доступності вокзалу станції Київ-Пасажирський.

Разом із тим однією з основних проблем залишається відсутність фізичної можливості осіб інвалідністю, що користуються інвалідними візками, потрапити на територію Південного вокзалу з Центрального вокзалу. Наявний же ескалатор не може розглядатися як елемент доступності для людей в кріслах колісних.

Відтак окреслена проблема потребує пошуку шляхів її розв’язання. Пересування осіб з інвалідністю також ускладнюється відсутністю підйомників для маломобільних груп населення зі сторони Південного вокзалу столиці та станції метро ″Вокзальна″. У ході моніторингу також встановлено, що запроваджена на вокзалі система оповіщення про необхідність надання допомоги та супроводу особі з інвалідністю (на підставі телеграм або завчасних повідомлень по телефону) не у повній мірі гарантує отримання цією особою своєчасної відповідної допомоги та залежить від багатьох факторів. Відтак керівництву ПАТ “Українська залізниця” направлені пропозиції щодо врегулювання питання можливості замовлення маломобільними громадянами послуги із супроводу на стадії купівлі квитка з відповідним автоматизованим інформуванням причетних служб, що забезпечують надання зазначених послуг. На жаль, відповідні пропозиції залишилися без належного реагування, обґрунтовуючи тим, що існуюча на сьогодні система оповіщення є дієвою та достатньою, а випадок із заявником, який свідчив про зворотне, є поодиноким.

Провадження за зверненнями громадян засвідчили, що основним фактором, який унеможливлює дотримання прав людей з інвалідністю на безперешкодний доступ до об’єктів будівельної інфраструктури, є неможливість переобладнання вже збудованих об’єктів та невпровадження державою відповідальності та ефективного механізму контролю за дотриманням державних будівельних норм і правил при будівництві нових.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України, яка відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 р. № 294, здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час провадження містобудівної діяльності, на жаль, є на сьогодні малоефективною у вирішенні порушених питань, у зв’язку з відсутністю належної відповідальності власників і забудовників будівельних об’єктів.

Рекомендації

Для забезпечення дотримання прав людей з інвалідністю на безперешкодний доступ до об’єктів будівельної інфраструктури назріла нагальна необхідність законодавчого врегулювання запровадження більш ефективного механізму контролю за дотриманням державних будівельних норм і правил при будівництві нових об’єктів.

Під час проваджень Уповноваженого встановлені порушення в сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що потребують законодавчого врегулювання, зокрема:

1) порушення права на пенсійне забезпечення зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” громадян, які проживали (працювали) на територіях зон як посиленого радіологічного контролю, так і гарантованого добровільного відселення, проте періоди проживання (роботи) в кожній з цих зон окремо є недостатніми для набуття права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 цього Закону.

У своїх зверненнях громадяни зазначають, що вони не мають необхідної кількості років проживання, зокрема у зоні посиленого радіологічного контролю, для набуття права на пенсію зі зниженням пенсійного віку. Однак в період, якого їм не вистачає для набуття права на пільгову пенсію, вони проживали в зоні гарантованого добровільного відселення, яка є більш радіоактивно забрудненою територією порівняно із зоною посиленого радіологічного контролю.

За таких обставин зазначені громадяни несправедливо позбавляються права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Вбачаючи врегулювання зазначеної проблеми шляхом законодавчого запровадження можливості зарахування до періоду постійного проживання (роботи) людини на менш радіоактивно забрудненій території періоду проживання (роботи) на більш забрудненій місцевості, до Мінсоцполітики України направлено відповідне звернення.

Проте відповідні пропозиції Уповноваженого залишилися без належного реагування Міністерства з посиланням на те, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно працювали або постійно проживали у зонах посиленого радіологічного контролю або гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. При цьому пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою. Така позиція Мінсоцполітики, на переконання Уповноваженого, не є обґрунтованою;

2) позбавлення права громадян, які проживали на території посиленого радіоекологічного контролю і яким встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015 р., на отримання статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І.

Згідно з позицією Мінсоцполітики з цього питання у разі, коли медико-соціальною експертною комісією причинний зв'язок інвалідності з катастрофою на ЧАЕС особам встановлено після 01.01.2015 р., тобто після набуття чинності Законом України від 28.12.2014 р. № 76-VІІІ “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, правові підстави для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, та видачі відповідного посвідчення відсутні.

Стр. 377

На звернення щодо законодавчого розв’язання порушеної проблеми Міністерством поінформовано, що вона буде врегульована у разі прийняття Верховною Радою України як закону зареєстрованого законопроекту № 2093 від 10.02.2015 р. “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щодо соціального захисту осіб, які постійно проживали або постійно працювали чи постійно навчалися на території, яка до 01.01.2015 р. була віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років. 17.03.2016 р. зазначений Закон було прийнято Верховною Радою України та направлено на підпис Президенту України, але главою держави до Закону було застосовано право вето, яке парламентом не було подолано, а тому Закон вважається відхиленим. Відтак окреслена вище проблема залишається актуальною та такою, що потребує законодавчого врегулювання;

3) порушення, пов’язані із незабезпеченням справедливих умов пенсійного забезпечення усіх категорій осіб з інвалідністю з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Приводом для відкриття провадження стали звернення громадських організацій зумовлені, серед іншого, розробленням Мінсоцполітики проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 р. № 656 і від 23 листопада 2011 р. № 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якими поліпшуються умови пенсійного забезпечення лише пенсіонерів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

 У таких діях Міністерства громадські організації вбачають прояви дискримінації, зокрема відносно осіб з інвалідністю з числа евакуйованих із зони відчуження та осіб, які мають інвалідність з дитинства. У контексті зазначеного слід звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004 (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини), де Суд зауважив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 р. № 3- рп/2012 визначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.

Рекомендації При здійсненні законопроектної роботи Уряду та Мінсоцполітики слід дотримуватися принципів справедливого і неупереджено розподілу фінансових можливостей держави, зокрема й між категоріями осіб з інвалідністю з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Результати проваджень Уповноваженого засвідчили також наявність проблем й у сфері соціального захисту бездомних осіб, зокрема пов’язаних з:  недостатньою розгалуженістю мережі спеціалізованих соціальних установ, закладів соціального обслуговування та соціального захисту для бездомних осіб та забезпечення прав цих громадян за відсутності за місцем їх фактичного проживання спеціалізованих закладів для бездомних.

Відповідною мережею охоплено переважно обласні центри та великі міста України. За інформацією Міністерства соціальної політики України, станом на 1 січня 2016 року в Україні діяли 103 заклади для бездомних осіб, у тому числі 95 центрів обліку, в яких створено 1,5 тис. ліжко-місць. Водночас на реєстраційному обліку перебуває близько 34 тис. громадян (за результатами моніторингу громадських організацій фактична кількість бездомних в Україні є значно вищою).

Відтак забезпечити всіх осіб, які належать до категорії бездомних, місцем проживання у спеціалізованих соціальних установах/закладах органи місцевого самоврядування не мають можливості.

У зв’язку з цим є необхідним розширення мережі спеціалізованих соціальних установ, закладів соціального обслуговування та соціального захисту для бездомних осіб з метою покриття фактичної потреби бездомних осіб у таких закладах;  порушенням прав бездомних осіб, які не проживають у відповідних спеціалізованих установах для таких осіб, на реєстрацію місця проживання.

Проблема виникла внаслідок внесення Законом України від 10.12.2015 р. № 888-VIII змін до статті 61 Закону України ″Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні″, за якими реєстрація місця проживання бездомної особи є можливою виключно за умови безпосереднього її проживання у відповідних спеціалізованих закладах та установах. Відтак бездомні особи, які не проживають у відповідних спеціалізованих установах, позбавлені можливості реалізації своїх соціальних та інших прав, адже практично всі законодавчі та нормативно-правові акти, зокрема ті, що регламентують надання пенсій, інших соціальних виплат чи допомог, передбачають призначення їх відповідними органами за місцем проживання громадян, а підтвердженням останнього є його реєстрація.

Запровадження таких умов реєстрації місця проживання бездомних осіб за обставин, коли держава не в змозі забезпечити всіх їх місцем проживання у спеціалізованих соціальних установах/закладах, а також за відсутності таких закладів у більшості населених пунктах України, вважаємо неприпустимим.

Внесені до Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зміни викликали обурення й серед громадських організацій, зокрема у зв’язку з тим, що таким чином обмежується надане статтею 1 Закону України “Про соціальні послуги” та частиною другою статті 7 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей” право створювати відповідні заклади для бездомних.

З огляду на викладене Уповноважений звертає увагу на необхідності перегляду згаданих законодавчих змін з метою запобігання руйнації системи обліку бездомних осіб та системи реінтеграції бездомних в цілому.

На необхідності внесення змін до чинних норм статті 61 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” щодо усунення умови про проживання бездомної особи у спеціалізованому закладі як підстави для проведення реєстрації місця проживання наголошувалось у зверненні Уповноваженого з прав людини до Прем’єр-міністра України Гройсмана В.Б., а також у зверненнях до Мінсоцполітики України.

Ці пропозиції Уповноваженого з прав людини знайшли своє відображення у внесеному до Верховної Ради України законопроекті № 3833 від 28.01.2016 р., який 18.01.2017 р. прийнято в першому читанні;  законодавчою неврегульованістю проблеми реєстрації місця проживання осіб, які не належать до категорії бездомних у розумінні Закону України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей”, але не мають власного житла, проживають в орендованих приміщеннях, у знайомих, родичів, друзів тощо та не мають реєстрації місця проживання.

Відповідні пропозиції вносилися Уповноваженим до Мінсоцполітики України, однак були залишені без відповідного реагування.

Згідно з позицією названого Міністерства, зазначена категорія осіб належить до групи ризику щодо втрати житла або права на його використання, а тому на них не поширюється правовий режим захисту прав бездомних осіб, визначений Законом України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей”.

Відтак, поширення права користування послугами закладів для бездомних осіб на зазначену категорію осіб порушуватиме основні завдання роботи з бездомними особами. Разом із тим шляхів розв’язання проблеми реєстрації місця проживання такої категорії громадян, а відтак і забезпечення їх інших конституційних прав, реалізація яких пов’язана з реєстрацією місяця проживання, не запропоновано.

У зв’язку з цим слід звернути увагу Уряду та народних депутатів України як суб’єктів законодавчої ініціативи на необхідності законодавчого врегулювання питання реєстрації місця проживання й зазначеної категорії осіб.

Пропозиції:

1)   внести зміни до законодавства, зокрема, щодо:

− удосконалення механізму визначення прожиткового мінімуму та його підвищення, а також вилучення застосовуваного при призначенні соціальних допомог показника ″рівень забезпечення прожиткового мінімуму″;

− підвищення розміру компенсаційних виплат особам, які надають послуги з догляду відповідним категоріям осіб;

− перегляду існуючого механізму призначення (перерахунку) пенсій з метою недопущення різниці між розмірами пенсій, призначених у різні роки, та забезпечення належної диференціації розміру пенсій залежно від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, і страхового стажу;

− здійснення пенсійних виплат та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, у розмірі не нижчому ніж прожитковий мінімум, встановлений законом; − гарантування законодавством мінімального розміру пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для осіб, які отримують пенсію за віком на пільгових умовах (зокрема й за Списками № 1 та № 2), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення такої пенсії;

 − відновлення проведення перерахунків пенсійних/страхових виплат, скасування обмежень виплати пенсій у період роботи на певних посадах;

− пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон;

− щодо пенсійного забезпечення осіб, інвалідність яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також порядку призначення і виплати пенсій у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

− надання військовим пенсіонерам права отримання пенсії через банківські установи за їх вибором;

 − усунення існуючих законодавчих неузгодженостей та прогалин щодо порядку перерахунку пенсій, призначених за спеціальними законами;

− забезпечення права громадян, які проживали на території посиленого радіоекологічного контролю і яким встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015 р., на отримання статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І;

− розв’язання проблеми пільгового проїзду;

− врегулювання наведених у доповіді проблемних питань надання житлової субсидії;

− забезпечення прав громадян на належне виконання рішень суду щодо пенсійних та соціальних виплат, ухвалених після 01.01.2013 р., які мають зобов’язальний характер;

− унормування порядку реструктуризації заборгованості за рішеннями судів, виконання яких гарантовано державою; − врегулювання питання виплати заборгованості за рішеннями судів спадкоємцям осіб, на користь яких були винесені відповідні судові рішення;

− забезпечення прав бездомних осіб, які не проживають у відповідних спеціалізованих установах для таких осіб, на реєстрацію місця проживання;

− забезпечення соціального захисту одного з батьків дитини, який не отримує пенсію у зв’язку із втратою годувальника (через відсутність необхідного страхового стажу), у випадку визнання другого з батьків у встановленому порядку безвісно відсутнім;

− забезпечення права на забезпечення автомобілем з ручним керуванням окремих категорій осіб з інвалідністю, які мають протипоказання до керування автомобілем, шляхом передачі права керування автомобілем іншій особі, яка не є членом сім’ї інваліда, але зареєстрована з ним в одному населеному пункті;

− перегляду та приведенню у відповідність із нормами міжнародного законодавства механізму захисту повнолітніх осіб з інвалідністю, визнаних у судовому порядку недієздатними;

− скасування обов’язкової сплати автостанційного збору для пільгових категорій громадян;

2) уповноваженим органам державної виконавчої влади

вжити заходи з метою забезпечення права пенсіонерів із числа зазначених у доповіді категорій на належне пенсійне забезпечення шляхом перегляду практики застосування законодавства та приведення її у відповідність з існуючою судовою практикою, у т.ч. й висновків Верховного Суду України;

органам місцевого самоврядування:

вжити заходи з метою недопущення необґрунтованої відмови підприємствами та організаціями, які здійснюють діяльність з обслуговування житлового фонду, у видачі громадянам довідок про склад сім’ї з підстав наявності у громадянина заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг; скасувати рішення, які обмежують встановлені законами України та актами Кабінету Міністрів України права громадян, зокрема на пільговий проїзд без обмежень.

Стр. 386

7.3. Стан дотримання прав громадян на охорону здоров’я

Результати парламентського контролю Уповноваженого, численні звернення громадян зі скаргами про неможливість своєчасно отримати доступні медичні послуги, ліки та медичні засоби, право на безоплатність яких гарантовано законодавством, свідчать про повну руйнацію та глибоку кризу медичної галузі, що несе реальну загрозу життю людей, яким потрібна медична допомога.

Незважаючи на те, що Уповноваженим у минулорічній доповіді наголошувалось Уряду на необхідності вжиття невідкладних заходів законодавчого та організаційного характеру, спрямованих на проведення реальної реформи системи охорони здоров’я, результативних кроків з боку Міністерства охорони здоров’я за 2016 рік, на жаль, зроблено не було.

Керівництвом Міністерства охорони здоров’я фактично ігноруються й вимоги Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2016 року № 1099, Стратегії сталого розвитку "Україна-2020", затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, щодо невідкладного і кардинального реформування системи охорони здоров'я, спрямованого на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав, зокрема за рахунок: запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та добровільного страхування; забезпечення конкуренції на ринку лікарських засобів, прозорості механізмів їх закупівлі за державні кошти, у тому числі шляхом здійснення закупівель через міжнародні організації.

Тривала нездатність керівництва МОЗ України організувати роботу з виконання основної функції цього Міністерства щодо формування та реалізації політики у сфері охорони здоров’я створила умови для системних порушень прав громадян на охорону здоров’я у 2016 році, дестабілізації роботи державних спеціалізованих закладів охорони здоров’я та академічних наукових установ, зокрема:

- не забезпечено своєчасного та у повному обсязі здійснення у 2016 році закупівлі за державні кошти лікарських засобів та медичних виробів на виконання державних цільових програм і комплексних заходів програмного характеру.

Відповідно до Конституції України охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально- економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Водночас у зв’язку з низьким рівнем життя населення, невідповідністю соціальних та пенсійних виплат реальному прожитковому мінімуму громадян, питання державних гарантій щодо пільгового та безоплатного забезпечення лікарськими засобами окремих соціально незахищених верств населення набуває особливої актуальності.

Закон України від 19.03.2015 р. № 269-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення своєчасного доступу пацієнтів до необхідних лікарських засобів і медичних виробів шляхом здійснення державних закупівель із залученням спеціалізованих організацій, які здійснюють закупівлі)", який набрав чинності 25.04.2015 р., запровадив окрему процедуру закупівлі лікарських засобів за бюджетні кошти через міжнародні закупівельні організації (зокрема, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, Програма розвитку ООН (ПРООН) та британська королівська агенція Crown Agents).

Цим організаціям було перераховано авансом у 2015 році кошти на забезпечення ліками за 12 державними програмами на загальну суму понад 2,197 млрд. грн. за напрямами: дитяча та доросла онкологія, дитячі та дорослі гепатити, дитяча гемофілія, туберкульоз, орфанні захворювання, імунопрофілактика та антиретровірусна терапія.

Однак майже півроку знадобилося Уряду та Міністерству охорони здоров’я для розроблення і затвердження відповідних нормативно-правових актів з метою проведення роботи щодо закупівлі лікарських засобів, медичних виробів та пов’язаних з цим послуг із залученням спеціалізованих організацій, які здійснюють закупівлі.

Проведений моніторинг засвідчив, що на початок червня 2016 року поставки препаратів за договорами 2015 року виконано на 37,5% від запланованого обсягу. Крім того, спеціалізовані організації зіштовхнулися з проблемами при розмитненні закуплених ліків, що негативно позначилось на дотриманні строків поставки препаратів у регіони. Водночас, за повідомленнями з регіонів, деякі поставлені лікарські засоби мали обмежений термін придатності, що створювало певні ризики у їх використанні.

На сайті Міністерства охорони здоров’я станом на 31.10.2016 р. було розміщено інформацію про те, що в Україну поставлено 91,87% лікарських засобів та медичних виробів, закуплених через міжнародні організації за кошти державного бюджету 2015 року. Ситуація по міжнародних організаціях була такою: ПРООН - 98,98%; UNICEF - 72,07%; Crown Agents - 94,50%.

Стурбованість викликає надана Міністерством охорони здоров’я України інформація про те, що за кошти 2016 року в рамках бюджетної програми за КПКВК 2301400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" на початок 2017 року закуплено та поставлено на склади лікарські засоби та медичні вироби тільки за чотирма окремими напрямами із 20, зокрема: для громадян, які страждають на мукополісахаридоз – на 76,7% від обсягів видатків Державного бюджету України у 2016 році, затверджених паспортом бюджетної програми; хворобу Гоше – на 54,9%, резистентну форму ювенільного ревматоїдного артриту – на 30,6%, для антиретровірусної терапії дорослих, підлітків і дітей – на 59,1%.

У цьому зв’язку Омбудсмен наголошує на безумовному дотриманні прав та інтересів пацієнтів, а також на врахуванні встановлених термінів закупівель, можливостей та досвіду міжнародних організацій у сфері закупівель лікарських засобів та медичних виробів, що дозволяє використовувати бюджетні кошти прозоро й ефективно, та забезпечувати якісне лікування пацієнтів в Україні. Питання доступу пацієнтів до найбільш ефективних, якісних та безпечних лікарських засобів залишається на контролі Уповноваженого з прав людини;

-   не забезпечено право громадян, які мають рідкісні (орфанні) захворювання, на отримання життєво необхідних лікарських засобів.

Численні скарги до Уповноваженого від громадян із Запорізької, Миколаївської, Харківської, Черкаської, Чернівецької областей та м. Києва свідчать, що діти, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, не забезпечуються в повному обсязі необхідними для лікування лікарськими засобами та харчовими продуктами і батьки змушені купувати їх за власні кошти, а вартість препаратів є надто високою.

Так, здійснювалося провадження за зверненням керівника проекту "Допомога хворим на муковісцидоз" благодійного фонду "Щаслива дитина" Ольги В. із м. Запоріжжя у справі щодо забезпечення прав хворих на муковісцидоз на доступне й ефективне медичне обслуговування.

У зверненні заявниця повідомляла про критичну ситуацію в області щодо забезпечення 43 дітей, хворих на муковісцидоз, життєво необхідними лікарськими засобами. На запит Уповноваженого керівництвом Запорізької обласної державної адміністрації поінформовано про затвердження плану заходів щодо забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, мешканців області, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами і створення відповідної комісії для прийняття рішень про необхідність призначення, відміни, перерозподілу лікарських засобів та відповідних харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, що закуповуються за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі гуманітарної допомоги. Додатково надана інформація про виділення коштів з місцевих бюджетів на лікування хворих на муковісцидоз та їх використання для закупівлі лікарського засобу "Креон" та інших лікарських засобів для амбулаторного лікування таких хворих.

Також повідомлено, що у м. Запоріжжі та м. Мелітополі затверджено місцеві програми для забезпечення дітей, хворих на муковісцидоз, лікарськими засобами.

Про проблеми безоплатного забезпечення необхідними лікарськими засобами дітей, хворих на первинні імунодефіцити, повідомила Уповноваженому керівник громадської організації "Рідкісні імунні захворювання" Галина П. У рамках відкритого провадження у цій справі вжито низку заходів, внаслідок яких керівництвом Міністерства охорони здоров’я України затверджено номенклатуру лікарських засобів за напрямом "Централізована закупівля лікарських засобів для лікування дітей, хворих на первинні (вродженні) імунодефіцити" для проведення централізованих закупівель на виконання бюджетної програми КПКВК 2301400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру".

Крім того, представників зазначеної громадської організації включено до складу постійної робочої групи МОЗ України з питань профільного супроводу централізованої закупівлі лікарських засобів для дітей, хворих на первинні (вродженні) імунодефіцити.

Завдяки заходам, вжитим Уповноваженим за зверненнями дев’яти мешканців м. Києва щодо захисту прав їх дітей, хворих на фенілкетонурію, на безоплатну та якісну медичну допомогу, лише в грудні 2016 року вдалося вирішити питання забезпечення таких дітей продуктами лікувального харчування в повному обсязі.

 Вживалися також заходи за зверненнями громадян із Харківської області, які хворіють на хворобу Шарко-Марі-Тута, щодо включення зазначеного захворювання до Переліку рідкісних (орфанних) захворювань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27.10.2014 р. № 778. Провадження у цій справі триває з огляду на інформацію Міністерства охорони здоров’я України про те, що питання опрацьовується головними позаштатними спеціалістами МОЗ України зі спеціальностей "Неврологія" та "Генетика медична" з метою внесення хвороби Шарко-Марі-Тута до зазначеного Переліку та планування в подальшому відповідного фінансового забезпечення лікування вказаного захворювання.

Про неможливість отримати відповідне безкоштовне лікування в Україні хворим на такі рідкісні захворювання, як ахондроплазія, гіпохондроплазія, остеогенез, нейрофіброматоз та синдром Ретта, повідомила Уповноваженому голова громадської організації "Всеукраїнська організація кришталевих людей" Любов П.

Провадження у цій справі триває, оскільки керівництвом Міністерства охорони здоров’я України надано інформацію про те, що зважаючи на відсутність специфічного медикаментозного лікування вищезазначених захворювань, орієнтовні розрахунки на 2017 рік до бюджетної програми КПКВК 2301400 “Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру” за цими напрямами не подавались.

Протягом двох останніх років проблемні питання неналежного фінансування заходів державної програми для забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання порушує перед Уповноваженим голова громадської спілки "Орфанні захворювання України" Тетяна К.

У цьому зв’язку слід зазначити, що Омбудсмен підтримує пропозицію громадських організацій щодо належного інформування громадян, зокрема батьків хворих дітей, про реальне фінансування державою закупівлі лікарських засобів та необхідних харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, про що неодноразово наголошувалося у відповідних запитах керівництву Міністерства охорони здоров’я України.

 Зважаючи на це, МОЗ України було надано інформацію, що протягом березня–червня 2016 року за участю громадськості підготовлено номенклатуру лікарських засобів та медичних виробів для громадян, які страждають на орфанні захворювання, та відповідними наказами затверджено цю номенклатуру, а також положення про Експертно-технічну групу МОЗ України з питань супроводу закупівель лікарських засобів та медичних виробів у 2016 році.

 З огляду на те, що станом на серпень 2016 року лише збиралися заявки зі структурних підрозділів охорони здоров’я обласних та Київської міської державних адміністрацій, питання залишалося на контролі до вирішення. Завдяки спільним зусиллям громадських і правозахисних організацій, батьківської громадськості та офісу Омбудсмена, за участі Міністерства охорони здоров’я України було нарешті ухвалено законодавчі та нормативні акти, якими визначено поняття "орфанне захворювання", удосконалено та приведено у відповідність із європейськими нормами реєстр орфанних захворювань (налічує 171 нозологію), передбачено безоплатне пожиттєве забезпечення лікування орфанних хворих, утворено Центр орфанних захворювань на базі НДСЛ "Охматдит", що контактує з аналогічними центрами в інших країнах світу.

У 2016 році вперше фінансування лікування орфанних хворих з державного бюджету забезпечено на 100% згідно з Національним планом дій з реалізації Конвенції ООН про права дитини за нозологічними одиницями: хвороба Гоше, первинні (вроджені) імунодефіцити, муковісцидоз, фенілкетонурія, гіпофізарний нанізм/нанізм різного походження, мукополісахаридоз, ювенільний ревматоїдний артрит.

Крім того, запроваджено нові бюджетні програми за напрямами: "Бульозний епідермоліз" та "Легенева артеріальна гіпертензія". Незважаючи на певну позитивну динаміку у сфері вдосконалення законодавства, низка питань залишається невирішеними, зокрема:

-   не створено реєстр орфанних хворих (реальних даних щодо загальної кількості хворих на рідкісні захворювання в Україні не існує, за епідеміологічними даними їх приблизно 6% від загальної кількості населення); 

-   не вирішується питання забезпечення лікуванням орфанних хворих із числа дорослого населення; 

-   не враховуються індивідуальні потреби пацієнтів при здійсненні закупівель необхідних лікарських засобів та харчових сумішей; 

-   несвоєчасне проведення держзакупівель лікарських засобів та харчових сумішей для таких пацієнтів призводить до переривання лікування та тяжких наслідків для їх здоров’я. 2 грудня 2016 року в офісі Омбудсмена спільно з громадською спілкою "Орфанні захворювання України", Всеукраїнськими громадськими організаціями, які об’єднують осіб з інвалідністю, хворих на мукополісахаридоз та хворобу Гоше, було проведено круглий стіл на тему: "Гармонізація українського законодавства в галузі рідкісних захворювань з правом Європейського Союзу. Проблеми та шляхи вирішення доступу до лікування дорослих пацієнтів з рідкісними (орфанними) захворюваннями в Україні".

У роботі круглого столу взяли участь представники Міністерства охорони здоров’я України, керівники асоціацій пацієнтів, експерти з України, Іспанії, Німеччини, Угорщини, Сербії та Італії.

Учасники круглого столу детально зупинились на проблемних питаннях додержання законодавства України, впровадження заходів для ефективного лікування та моніторингу пацієнтів з рідкісними захворюваннями, стану забезпечення хворих необхідними лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання.

За результатами роботи відповідні рекомендації щодо вирішення проблемних питань забезпечення конституційних прав і державних гарантій осіб з рідкісними захворюваннями, зокрема розроблення Національної програми, що включатиме питання діагностики, селективного скринінгу, надання медичної і медико- соціальної допомоги хворим, підготовки кваліфікованих фахівців з діагностики та лікування рідкісних захворювань, направлено до Міністерства охорони здоров’я України. Питання перебуває на контролі;

Стр. 392

вкрай гострою залишається проблема забезпечення прав людей, які мають онкологічні захворювання, на охорону здоров’я, належну медичну допомогу, а також реабілітаційні послуги.

Відомо, що однією із причин високої смертності населення нашої країни є злоякісні новоутворення, що зумовлено, серед іншого, складною соціальною та екологічною ситуацією, пов’язаною з аварією на Чорнобильській атомній електростанції.

Онкологічні захворювання є причиною 15% смертей українців і поступаються за цим показником лише серцево-судинним захворюванням.

Статистичні дані свідчать, що лише 56% таких хворих в Україні мають п’ятирічну виживаність, тоді як у країнах Європи вона в середньому сягає близько 80%, а у США – 90%.

Питома вага онкології як причини смерті в працездатному віці становить 14% у чоловіків і 29% –у жінок. За даними Національного канцер-реєстру України, на онкологічному обліку перебуває більше одного мільйона хворих.

Інформація Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України засвідчує, що значною є захворюваність дітей на онкопатологію ‒ становить 13,2 на 100 тис. дитячого населення віком від 0 до 17 років включно. Щорічно реєструється понад 1 тис. нових випадків онкологічних захворювань у дітей.

На сьогодні правові засади профілактики, діагностики та лікування раку врегульовані Законами України "Основи законодавства про охорону здоров’я", "Про лікарські засоби", "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" та деякими іншими нормативними актами. Діяла також Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 р.

 Однак ці законодавчі акти не передбачають вирішення питання системного надання допомоги людині, якій діагностували онкологічне захворювання: від діагностики, лікування – до реабілітації. Згідно з інформаційними матеріалами, підготовленими МОЗ України, в рамках Загальнодержавної програми жодне із майже 50 завдань та заходів не було виконано стовідсотково через недофінансування. Протягом семи років (з 2009 по 2016 роки) частково фінансувалися лише заходи щодо медикаментозного забезпечення онкологічних хворих, кошти ж на капітальні видатки (у т.ч. на обладнання) не передбачалися.

Питанням виконання зазначеної Загальнодержавної програми, а також актуальним питанням профілактики та раннього виявлення онкологічних захворювань в Україні було присвячено засідання круглого столу в Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (09.12.2016 р.), учасники якого наголошували на проблемах раннього виявлення онкологічної патології, що є одним із найважливіших факторів подолання проблеми. На засіданні також констатувалося, що концепції нової державної програми у цій сфері Міністерством охорони здоров’я України не затверджено. З метою розв’язання згаданих проблемних питань, а також тих, які пов’язані із державними закупівлями необхідних лікарських засобів для онкологічних хворих, обмеженістю доступу пацієнтів до ліків, Уповноважений пропонує профільному Комітету Верховної Ради України спільно з Міністерством охорони здоров’я України об’єднати зусилля для їх вирішення.

Про проблеми, з якими стикаються громадяни з онкологічними захворюваннями, вони повідомляють Уповноваженому у своїх зверненнях. І головною з них є високовартісність відповідного лікування, що робить його недоступним для населення з незначними доходами. Непоодинокими є випадки, коли людина відмовляється свідомо від лікування раку, аби не наражати своїх рідних та близьких на фінансову скруту.

З проханням допомогти вирішити питання лікування дороговартісними лікарськими засобами звернулася до Омбудсмена жителька м. Чорноморська Одеської області Ольга П., якій у квітні 2016 року було встановлено діагноз – гострий монобластний лейкоз. Відповідно до встановленого діагнозу їй організовано стаціонарне лікування в Одеській обласній клінічній лікарні, на яке жінка витратила всі сімейні заощадження, а також кошти, виділені їй органами місцевого самоврядування.

В рамках триваючого провадження Департаментом охорони здоров’я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації було поінформовано, що хвора забезпечується відповідним лікуванням, водночас питання виділення їй матеріальної допомоги для проведення дороговартісної операції ускладнюється, оскільки фінансовий ресурс обласної цільової програми соціальної підтримки населення на 2016‒2017 роки "Захист і Турбота", у рамках якої надавалась матеріальна допомога малозабезпеченим верствам населення, станом на 1 квітня 2016 року вичерпано. З’ясувавши, що Одеською обласною радою Ользі П. було відмовлено у наданні матеріальної допомоги, до Одеської обласної державної адміністрації було направлено запит Уповноваженого з метою контролю за станом надання заявниці належної медичної допомоги.

Також до Уповноваженого звернулася Наталія М., жителька м. Одеси, яка повідомляла, що 25.08.2016 в Одеському обласному онкологічному диспансері їй було проведено оперативне втручання з приводу злоякісного новоутворення молочної залози. Однак при організації амбулаторного хіміотерапевтичного лікування в диспансері їй безпідставно відмовлено у безоплатному забезпеченні необхідними дороговартісними лікарськими засобами, оплатити які вона самостійно не в змозі. Також авторка звернення зауважувала, що восени вона самостійно оплатила чотири курси хіміотерапії, незважаючи на те, що необхідний їй лікарський засіб має надаватися безкоштовно за бюджетною програмою КПКВК 231400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру". У зв’язку з цим до Одеської обласної державної адміністрації направлено запит, а регіональному представництву Уповноваженого з прав людини в Одеській області скеровано відповідне доручення щодо перевірки питання забезпечення пацієнтів зазначеного закладу охорони здоров’я необхідними лікарськими засобами.

З огляду на наявні проблеми забезпечення прав людей, які мають онкологічні захворювання, на охорону здоров’я, належну медичну допомогу, а також реабілітаційні послуги Уповноважений наголошує на необхідності невідкладного розроблення і затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями, передбачивши необхідні обсяги фінансування на реалізацію її заходів у державному бюджеті;  

не дотримуються права громадян, які хворіють на цукровий діабет, на вчасне отримання гарантованих державою необхідних ліків.

Так, з метою вирішення питань, які порушували у своїх зверненнях громадяни Харківської області, щодо неналежного забезпечення їх препаратами інсуліну, відповідні запити направлялися до Міністерства охорони здоров’я України та Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації.

За результатами здійснюваних проваджень було встановлено, що станом на 21.03.2016 на виконання бюджетної програми "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" Харківська область отримала лікарських засобів та виробів медичного призначення менше 30% від загального обсягу квоти, передбаченої регіону на 2015 рік.

При цьому в рамках реалізації комплексної обласної програми "Здоров’я Слобожанщини" на 2015 - 2016 роки цільові видатки на лікування хворих на цукровий та нецукровий діабет були розподілені між місцевими бюджетами адміністративно-територіальних одиниць області. Однак непропорційно доведений помісячний план асигнувань медичної субвенції призвів до затримки в оплаті препаратів інсуліну та десмопресину у січні ‒ березні 2016 року, що обумовило соціальну напругу серед хворих на діабет та їх рідних. За запитом Уповноваженого з прав людини Департаментом охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації проведено відповідні перевірки та повідомлено, що хворих, зокрема і тих, які зверталися до Уповноваженого з прав людини, забезпечено препаратами інсуліну в повному обсязі.

Рекомендації: Ураховуючи результати проваджень у сфері дотримання законодавчих гарантій забезпечення лікарськими засобами окремих категорій громадян, Уповноважений наголошує на безумовному виконанні вимог законодавства та пропонує вжити відповідні заходи щодо:

збільшення видатків на закупівлю лікарських засобів та виробів медичного призначення, необхідних для забезпечення профілактики і лікування хвороб, які є визначальними у формуванні загальної структури захворюваності та смертності населення України; 

нормативно-правового врегулювання питання відшкодування вартості лікарських засобів хворим для лікування вищезазначених хвороб; 

впровадження європейської практики при оподаткуванні медичних виробів; 

створення сприятливих умов для поліпшення забезпечення закладів охорони здоров’я та громадян доступними лікарськими засобами та медичними виробами в межах гарантованого обсягу медичної допомоги;

організаційно-структурна перебудова наявної мережі закладів охорони здоров’я, зокрема і у зв’язку з реформуванням галузевих медичних закладів, формуванням об’єднаних територіальних громад в системі охорони здоров’я, проводиться без належного організаційного та методичного забезпечення й контролю, що позбавило можливості в отриманні спеціалізованої медичної допомоги значну частину пацієнтів, які її потребують.

До Уповноваженого з прав людини у серпні 2016 року звернулися працівники державного закладу "Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров’я України" щодо незгоди з прийнятим рішенням стосовно забезпечення фінансування 32 закладів охорони здоров’я, які знаходяться у сфері управління Міністерства охорони здоров’я України, за рахунок власних коштів місцевих бюджетів.

У зверненні повідомлялося, що згідно з рекомендаціями, наданими Міністерством фінансів України, при розподілі граничних показників видатків на надання кредитів загального фонду державного бюджету на 2017 рік та індикаторів прогнозних показників обсягів видатків і надання кредитів державного бюджету на 2018–2019 роки на охорону здоров’я необхідно врахувати, що функціонування 32 закладів охорони здоров’я, які на даний час знаходяться у сфері управління МОЗ України, має бути забезпечено за рахунок місцевих бюджетів.

Зазначені заходи працівники Диспансеру розцінили як намір знищити заклад, який надає кваліфіковану медичну допомогу малозабезпеченим верствам населення, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з усіх регіонів України. З 2014 року фахівці закладу надають необхідну допомогу дітям воїнів АТО, які загинули або перебувають в зоні бойових дій.

З огляду на гостроту порушеного питання Уповноважений скерувала відповідний акт реагування Прем’єр-міністру України Гройсману В.Б. з проханням вжити всі можливі заходи для належного функціонування зазначених закладів охорони здоров’я з метою забезпечення прав громадян на отримання доступної та якісної медичної допомоги відповідно до чинного законодавства.

Позиція Уповноваженого була доведена також до народних депутатів Украї ни на засіданнях комітетів Верховної Ради України. Згідно з рішенням, прийнятим на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я 21.09.2016, було запропоновано збільшити видатки на охорону здоров’я до рекомендованих ВООЗ обсягів та внести до проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" зміни щодо вилучення з переліку закладів охорони здоров’я, які передаються на фінансування з місцевих бюджетів, 27 державних закладів та установ, зокрема й Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров’я України. Завдяки наведеним зусиллям фінансування зазначених державних закладів та установ у 2017 році здійснюється із державного бюджету;

як і в попередні роки, не забезпечуються права та законні інтереси осіб з інвалідністю на охорону здоров’я та реабілітацію.

Так, до Уповноваженого з прав людини звернулася Юлія К., яка переїхала у м. Дніпро із зони проведення антитерористичної операції, з проханням допомогти вирішити питання проведення операції з трансплантації печінки. Завдяки наполегливості Омбудсмена комісією Міністерства охорони здоров’я України з питань направлення на лікування за кордон 25.05.2016 р. розглянуто питання взяття Юлії К. на облік хворих, що потребують лікування за кордоном, а 20.10.2016 р. прийнято рішення щодо направлення громадянки на лікування в м. Гомель (Білорусь) та оплати цього лікування.

На стадії вирішення перебуває питання організації ефективного лікування Світлани К., з Івано-Франківської області, у якої через хворобу мотонейрона БАС повністю відсутні численні неврологічні рефлекси, здатність до пересування та самообслуговування, виражена м’язова гіпотрофія, порушені ковтання та мова. Молода жінка протягом трьох останніх років проживала в Київській області, за медичною допомогою до жодного лікувального закладу не зверталася. В рамках відкритого Уповноваженим провадження за зверненням Світлани К. її обстежено на дому комісією фахівців, організовано стаціонарне лікування у відділенні судинної неврології обласної клінічної лікарні, складено нову індивідуальну програму реабілітації, організовано соціально-побутовий патронаж хворої, вилучено та передано медичну документацію головному позаштатному спеціалісту Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації з неврології для проведення експертної оцінки та розгляду питання про доцільність підготовки документів на спеціальну комісію МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон. Питання залишається на контролі.

Позитивно вирішено також питання, викладене у запиті народного депутата України, в інтересах Олександра Н. з Малинського району Житомирської області, щодо організації йому необхідного лікування, встановлення групи інвалідності відповідно до стану здоров’я та призначення пенсії.

Не залишається поза увагою Уповноваженого й проблема захисту прав громадян на встановлення групи інвалідності.

Так, за зверненням Катерини І., яка проживає у Запорізькій області, було відкрито провадження Уповноваженого з прав людини у справі щодо забезпечення її права на встановлення групи інвалідності. У своєму зверненні заявниця зазначала, що їй відмовлено у встановленні групи інвалідності при досягненні 18-річного віку. Лише після втручання Уповноваженого порушене заявницею питання було вирішено позитивно і за висновком нейроофтальмологічної медико- соціальної експертної комісії заявниці встановлено III групу інвалідності по зору з дитинства безстроково.

До Уповноваженого також надійшло звернення громадянки Філіпіни А., яка мешкає в місті Житомирі, щодо забезпечення права її чоловіка на об’єктивний розгляд питання встановлення групи інвалідності. Заявниця зазначала, що її чоловіку, який має статус ліквідатора аварії на ЧАЕС, унаслідок загострення хронічних захворювань, були проведені оперативні втручання, зокрема ампутована нижня кінцівка. Рішенням медико-соціальної експертної комісії чоловіку було встановлено ІІ групу інвалідності, з чим вони були не згодні та наполягали на повторному огляді. Завдяки втручанню Уповноваженого з прав людини хворий був оглянутий на дому спеціалістами Житомирської обласної медико- соціальної експертної комісії № 1 та у грудні 2016 року йому встановлено І «Б» група інвалідності безстроково.

Упродовж трьох років триває моніторинг Уповноваженого з питань дотримання прав стомованих хворих. Про природу цієї проблеми, її наслідки Уповноваженим зазначалося у попередніх Щорічних доповідях. З метою розв’язання системної проблеми недотримання вимог законодавства в частині виконання програми реабілітації осіб з інвалідністю ‒ стомованих хворих щодо забезпечення їх засобами догляду за стомою (калоприймачами) відповідні запити Уповноваженого неодноразово направлялись до центральних і місцевих органів виконавчої влади. Крім того, на зволікання у вирішенні проблемних питань щодо забезпечення стомованих хворих засобами догляду за стомою Омбудсмен неодноразово звертала увагу у відповідних поданнях до Міністра охорони здоров’я Украї ни та Прем’єр- Міністра України. Як і в минулі роки, питання забезпечення стомованих хворих засобами догляду за стомою залишається проблемним в багатьох областях України.

У своїх запитах до центральних і місцевих органів виконавчої влади Уповноважений постійно наголошує, що відповідно до статті 23 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" особа з інвалідністю бере участь у виборі конкретних технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, реабілітаційних послуг і санаторно-курортного лікування тощо в межах індивідуальної програми реабілітації. Фінансування реабілітаційних заходів індивідуальної програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на цю мету, та інших джерел. Відповідно до Порядку забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними та іншими засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1301, саме територіальні органи управління охорони здоров’я повинні вживати відповідні заходи, спрямовані на забезпечення осіб з інвалідністю – стомованих хворих медичними засобами догляду та реабілітації.

Однак за результатами проваджень Уповноваженого за численними скаргами громадян із Житомирської, Запорізької, Київської, Івано-Франківської, Сумської, Черкаської областей та м. Києва встановлено, що питання не вирішується через недостатність фінансування з місцевих бюджетів, тому стомовані хворі зовсім не забезпечуються засобами догляду та реабілітації (калоприймачами) або отримують їх лише частково, що унеможливлює адаптацію людей з інвалідністю до нового способу життя. Моніторинг Уповноваженого засвідчив, що зволікають із вирішенням цього питання у Запорізькій, Київській, Луганській областях та м. Києві, в місцевих бюджетах яких на 2014 та 2015 роки взагалі не було передбачено кошти на забезпечення людей з інвалідністю засобами догляду за стомою (колоприймачами).

Водночас слід зазначити, що в рамках здійснюваного провадження Уповноваженого керівництво Київської міської державної адміністрації поінформувало про те, що у 2016 році на виконання окремих заходів міської цільової програми "Здоров’я киян" на 2012 – 2016 роки виділено кошти для забезпечення пацієнтів засобами догляду за стомою (калоприймачами) та проводиться процедура конкурсних торгів на закупівлю відповідних засобів реабілітації. Позитивно вирішуються питання забезпечення стомованих хворих доступним медичним обслуговуванням, зокрема засобами догляду за стомою (калоприймачами), і в Черкаській області.

Рекомендації

Уповноважений з прав людини звертає увагу Міністерства охорони здоров’я України на:

необхідності активізації роботи щодо розроблення механізму реалізації Порядку забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними та іншими засобами;  ведення належного обліку стомованих хворих;

  визначення норми потреби в необхідних засобах на одну особу в місяць; 

необхідності розроблення основних напрямів реабілітації таких хворих.

Слід звернути увагу й на наявну проблему фінансування наукових установ НАМН України, про яку Омбудсмену повідомив президент Національної академії медичних наук України Цимбалюк В.І., висловивши обурення щодо пропозиції Міністерства фінансів України скоротити фінансування Національної академії медичних наук України (далі – НАМН України) у 2017 рік на 80%, що фактично може призвести до загибелі пацієнтів, які не зможуть своєчасно отримати високотехнологічну та спеціалізовану, зокрема й хірургічну, медичну допомогу.

У зверненні увага акцентувалась на тому, що зниження обсягів фінансування унеможливить оплату праці майже 15 тисяч співробітників НАМН України, особливо науковців, що спричинить чергове скорочення чисельності працівників і призведе до порушення їх трудових прав. А це, в свою чергу, обмежить можливості громадян в отриманні якісних медичних послуг, оскільки на базі клінічних інститутів Академії з 1993 року надається спеціалізована високотехнологічна медична допомога дорослому і дитячому населенню України.

Стурбованість викликало і те, що при прийнятті таких рішень не враховувалося, що з 2014 року в НАМН України створено госпітальну академічну базу, яка є IV рівнем надання медичної допомоги пораненим в зоні АТО, причому лікування пацієнтів проводиться за рахунок бюджетних коштів або коштів волонтерів. Проведений моніторинг засвідчив, що у ході розгляду проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" члени Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я висловили критичні зауваження таким невиваженим рішенням та запропонували профінансувати НАМН України не менше як на 4 млрд. грн. Однак, за інформацією Академії, у 2017 році на потреби клінічних підрозділів наукових установ Національної академії медичних наук України в державному бюджеті передбачено 998,6 млн. грн., що на 98,7 млн. менше, ніж у 2016 році. Це лише 23,6% від потреби підвідомчих установ, яких у структурі Академії 36 одиниць.

Враховуючи наявність істотних проблем щодо фінансування наукових установ НАМН України та надання громадянам високоспеціалізованої допомоги в таких установах, у Верховній Раді України 27.01.2017 р. за № 5723 зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до Додатка № 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (щодо фінансового забезпечення Державної установи "Національний Інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" та Державної установи "Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова" Національної академії медичних наук України)".

У пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що недостатні обсяги бюджетного фінансування Державної установи «Національний Інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» змушують адміністрацію повністю зупинити планову госпіталізацію пацієнтів, а співробітників відправити у вимушену відпустку, або навіть скорочувати посади, що порушує чинне законодавство. Проектом Закону пропонується загалом збільшити на 708 402,5 тис грн. бюджетні видатки на потреби цих провідних установ. Розв’язання цієї проблеми перебуває на контролі Уповноваженого.

Особливої гостроти набувають питання, пов’язані із впровадженням адміністративної реформи, реорганізацією закладів охорони здоров’я, неналежним фінансуванням окремих відділень, їх ліквідацією. Результати проваджень Уповноваженого з прав людини за зверненнями мешканців Вінницької, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Львівської, Луганської областей та м. Києва, працівників окремих лікарень свідчать, що під час проведення організаційно- структурної перебудови наявної мережі медичних закладів не враховуються реальні потреби населення відповідної адміністративно- територіальної одиниці у конкретних видах медичної допомоги та медичних послуг, виникають ризики звуження прав громадян на отримання доступної та якісної медичної допомоги.

Передача коштів медичної субвенції у розпорядження громад найнижчого рівня об’єктивно обмежує право громадянина на вибір лікувального закладу, що є порушенням статті 24 Конституції України, практично унеможливлює ефективне функціонування контрактної моделі стосунків між замовником і надавачем медичної допомоги, а відтак призводить до зниження якості медичного обслуговування. Це створює ризики для здоров’я населення, а отже, суперечить статті 3 Конституції України, якою здоров’я і життя людини визначені як найвища цінність.

З цих питань до Уповноваженого з прав людини зверталась також президент ВГО "Українська асоціація сімейної медицини" Лариса М., яка зазначала, що передача об'єднаним сільським громадам, територіальним громадам міст незалежно від чисельності їх населення повноважень щодо здійснення видатків на фінансування, зокрема медичної допомоги, ставить під загрозу якість надання медичних послуг, оскільки об'єднані територіальні громади у сільській місцевості і у малих містах інституційно неспроможні здійснювати функції компетентного замовника медичної допомоги та контролювати якість її надання.

В рамках відкритого Уповноваженим провадження встановлено, що заходами, які здійснюються на виконання Закону України від 05.02.2015 р. № 157-VIII "Про добровільне об’єднання територіальних громад", чітко не визначена процедура реорганізації мережі закладів охорони здоров’я в умовах здійснення реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади.

У зв’язку з переходом територіальних громад, утворених згідно із зазначеним Законом, на прямі міжбюджетні відносини з державного бюджету, система охорони здоров’я отримала значний ризик ще більшої подальшої фрагментації ресурсів з усіма пов’язаними з цим наслідками, що можуть спричинити не лише погіршення управління фінансовими ресурсами галузі, але і подальше зниження ефективності системи, звуження прав громадян на отримання належної медичної допомоги.

У зв’язку з цим Уповноваженим у запиті до Віце-прем’єр-міністра України – Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України Зубка Г.Г. було наголошено, що процеси децентралізації та медичного реформування мають бути узгодженими, оскільки від цього залежить забезпечення конституційних прав як медичних працівників, так і пацієнтів. Розгляд порушених Уповноваженим питань було доручено уповноваженим центральним органам виконавчої влади.

За результатами розгляду звернення Омбудсмена надійшла інформація від Міністерства охорони здоров’я, згідно з якою для вирішення проблемних питань щодо функціонування закладів охорони здоров’я первинного рівня в об’єднаних територіальних громадах МОЗ України за участю Мінрегіону та інших заінтересованих сторін підготовлено наказ МОЗ України від 29.07.2016 р. № 801, яким затверджено Положення про центр первинної медичної (медико- санітарної) допомоги та положень про його підрозділи, що надає можливість об’єднаним територіальним громадам гнучкого вибору форми організації надання первинної медичної допомоги населенню.

До Уповноваженого надходять численні звернення громадян, представників громадських організацій, місцевих громад та депутатів різних рівнів, в яких висловлюється занепокоєння у зв’язку із розпочатим процесом формування госпітальних округів, що здійснюється на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 932.

 Зазначеною постановою Уряду обласним державним адміністраціям доручено сформувати межі госпітальних округів з метою оптимізації надання медичних послуг населенню. Однак процес створення госпітальних округів відбувається без урахування інтересів громад, що викликає соціальну напругу в територіальних громадах.

Так, відкрито провадження Уповноваженого за зверненням народного депутата України, до якого звернувся голова Всеукраїнської громадської організації "Бахтале Рома" щодо збереження Виноградівської районної лікарні та необхідності створення госпітального округу з центром у м. Виноградів Закарпатської області. Ураховуючи, що розроблення пропозицій щодо переліку та складу госпітальних округів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 932 покладено на обласні державні адміністрації, відповідний запит стосовно плану створення госпітальних округів у Закарпатській області направлено до обласної державної адміністрації. Крім того, Уповноважений також звернулася до Міністерства охорони здоров’я України щодо здійснення належного контролю за реалізацією зазначеної постанови Уряду.

Проведений моніторинг засвідчив, що з метою оптимізації вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги для своєчасного доступу населення до послуг вторинної медичної допомоги належної якості, оптимізації ресурсів закладів охорони здоров’я, постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 932 затверджено Порядок створення госпітальних округів. Незважаючи на те, що керівництвом Мінрегіону, яке є відповідальним за реформу децентралізації влади, спільно з керівництвом Міністерства охорони здоров’я, керівниками територіальних органів охорони здоров’я та керівниками об’єднаних територіальних громад 15.04.2016 р. було обговорено концепцію здійснення децентралізації в сфері охорони здоров’я, впровадження схваленої дорожньої карти стримується. Міністерством охорони здоров’я України не виконується доручення, що міститься в постанові Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 932, щодо затвердження примірного положення про госпітальний округ, не узагальнено пропозиції щодо переліку та складу госпітальних округів, наданих обласними державними адміністраціями.

Також невирішеним залишається питання щодо внесення змін до Бюджетного кодексу України в частині фінансування програм надання вторинної медичної допомоги та до Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров’я" в частині управління госпітальними округами. Ураховуючи викладене, Уповноважений звертає увагу Уряду та органів виконавчої влади на необхідності неухильного дотримання вимог законодавства щодо обов’язкового врахування пропозицій громадськості при вирішенні окресленого вище питання.

Викликає занепокоєння прийняття місцевими органами влади необґрунтованих рішень про закриття спеціалізованих закладів охорони здоров’я, що порушує право окремої категорії хворих на отримання належної медичної допомоги.

Так, за ініціативою Уповноваженого здійснювалось провадження щодо забезпечення права мешканців Вінницької області на належне та своєчасне медичне обслуговування та права працівників комунального закладу "Вінницький обласний протитуберкульозний диспансер № 2" на працю у зв’язку з прийнятим 15.07.2016 р. на дев’ятій сесії сьомого скликання Вінницької обласної ради рішенням № 166 "Про припинення шляхом ліквідації комунального закладу "Вінницький обласний протитуберкульозний диспансер № 2". Проведений моніторинг засвідчив, що зазначене рішення було прийнято всупереч нормам статті 49 Конституції України та вимогам частини третьої статті 16 Закону України "Основ законодавства України про охорону здоров’я", якими заборонено скорочення існуючої мережі закладів охорони здоров’я.

Незважаючи на правову позицію Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, Міністерства охорони здоров’я України щодо питання ліквідації комунального закладу "Вінницький обласний протитуберкульозний диспансер № 2", викладену у відповідних листах керівництву Вінницької обласної ради, Вінницької обласної державної адміністрації у червні 2016 року, відповідне рішення було прийнято та проводилась процедура ліквідації вказаного закладу охорони здоров’я.

За запитом Уповноваженого голова Вінницької обласної державної адміністрації Коровій В.В. надав інформацію про те, що реорганізація протитуберкульозної служби м. Вінниці полягає у ліквідації Диспансеру як самостійної юридичної особи та створенні фтизіатричного диспансерного відділення у складі одного з лікувально-профілактичних закладів вторинного рівня м. Вінниці із штатом, що відповідає потребі міста та фактичному навантаженню на посаду. Така реорганізація, як стверджувалося, дала змогу привести бюджетне фінансування у відповідність із Бюджетним кодексом України, Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" та вимог Міністерства охорони здоров’я України; зберегти амбулаторну протитуберкульозну допомогу населенню м. Вінниці; зменшити фінансові витрати на утримання достатньо потужного майнового комплексу.

Затверджено новий штатний розклад Вінницької міської клінічної лікарні № 1, в якому створено фтизіатричне відділення. Жителям м. Вінниці в засобах масової інформації повідомлено про ліквідацію комунального закладу "Вінницький обласний протитуберкульозний диспансер № 2" як самостійної юридичної особи та створення фтизіатричного відділення Вінницької міської клінічної лікарні № 1, а також про умови праці у закладі охорони здоров’я та передачу відповідної медичної документації.

Як убачається з інформації, наданої обласною державною адміністрацією, питання подальшої трудової діяльності лікарів, середніх та молодших медичних працівників, працівників адміністративної й господарської частин зазначеного диспансеру вирішено шляхом працевлаштування більшості з них у Вінницькій міській клінічній лікарні № 1 та Вінницькому обласному спеціалізованому територіальному медичному об’єднанні "Фтизіатрія".

Враховуючи результати вищезазначеного провадження, Уповноважений наголошує на необхідності особливої уваги до проблеми функціонування закладів охорони здоров’я в умовах реформування, оскільки від цього залежить збереження і відновлення здоров’я населення. При прийнятті рішень щодо їх організаційно-структурної перебудови слід зважати на те, що у нинішніх кризових економічних умовах деякі соціально вразливі верстви населення можуть бути позбавлені доступу до безоплатної медичної допомоги, а платні послуги для них будуть недоступними.

Пропозиції:

1. Вжити невідкладні заходи щодо затвердження Концепції та Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні, розроблення яких передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. № 847-р "Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", а також детального плану їх практичної реалізації.

2. Прискорити прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне медичне соціальне страхування в Україні» та забезпечити його реалізацію.

3. В процесі організаційно-структурної перебудови наявної мережі медичних закладів, зокрема і у зв’язку з формуванням об’єднаних територіальних громад, забезпечити безперебійну роботу реорганізованих закладів охорони здоров’я.

4. Розробити та затвердити Загальнодержавну програму боротьби з онкологічними захворюваннями.

5. Для вирішення проблемних питань забезпечення прав і державних гарантій громадян з рідкісними (орфанними) захворюваннями розробити Національну програму, що включатиме питання діагностики, селективного скринінгу, надання медичної і медико-соціальної допомоги таким хворим, підготовки кваліфікованих фахівців з діагностики та лікування рідкісних захворювань; створити реєстр орфанних хворих; вжити заходи для вирішення питання забезпечення лікуванням орфанних хворих із числа дорослого населення.

6. Забезпечити вчасне проведення державних закупівель лікарських засобів та виробів медичного призначення, зокрема і через міжнародні закупівельні організації, підвищити рівень прозорості та відкритості здійснення таких закупівель.

7. Вжити заходи щодо: збільшення видатків на закупівлю лікарських засобів та виробів медичного призначення, необхідних для забезпечення профілактики і лікування хвороб, які є визначальними у формуванні загальної структури захворюваності та смертності населення України, впровадження відшкодування вартості лікарських засобів хворим для лікування таких хвороб; створення сприятливих умов для поліпшення забезпечення закладів охорони здоров’я та громадян доступними лікарськими засобами та медичними виробами в межах гарантованого обсягу медичної допомоги.

 8. Забезпечити розроблення плану заходів стосовно приведення критеріїв встановлення інвалідності та порядку отримання реабілітаційних засобів і послуг людьми з інвалідністю у відповідність із Міжнародною класифікацією функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я.

Стр. 406

7.4. Стан забезпечення екологічних та житлово-комунальних прав людини

Матеріали по темі:

О состоянии прав и свобод человека и гражданина в Украине

ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ 2016 КИЇВ 2017

ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ 2016 КИЇВ 2017

ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ 2016 КИЇВ 2017

ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ 2016 КИЇВ 2017