Електорат – це прошарок суспільства, «свідомість» якого реанімується напередодні виборів. Посилаючись на нього (електорат) можна вдало маніпулювати думкою і уподобанням суспільства в цілому. Зазвичай, між виборами. електорат цікавиться питанням кількості борщу у власній тарілці, а також питанням: «шо-пачьом».
Під час виборів електорат компенсує нестачу кілокалорій локшиною, яку політики удосталь просушують на його вухах. А «свідомий» вибір електорат робить у відповідності до наявності і кількості гречки та олії.
Ближче до будь-яких виборів з електоратом відбуваються дивні трансформації – він починає усвідомлювати власну значимість і уявляти, що саме його голос є вирішальним. У електорату з’являються власні і неодмінно «правильні» політичні уподобання і кожен з них стає «активним» в своєму оточенні агітатором.
Агітатор – це хронічно хворий на політикофілію представник електорату. Агітатор з піною біля рота доводить іншим представникам електорату доцільність вибору тільки свого, «правильного» кандидата. Це згодом після виборів хвороба відступить і він опускатиме свої очі та відвертатиметься (наче вас не помічає) щоб не виправдовуватись і не визнавати своєї омани, а зараз, його очі випромінюють надмірність та перевагу – поруч не стій. Але, якщо вам все ж таки і вдасться його десь затиснути в темному куті, «відмазка» буде шаблонною, стандартною, залізобетонною: «мій кандидат на той момент був меншим злом ніж інші». Це буде потім, а зараз, використовуються інші шаблони: «він пообіцяв», «а, що твій зробить?», «цей вже накрав, більше красти не буде», «він – наша людина!» і, саме переконливе – «він (кандидат) просто красивий дядько».
2004-й рік. Країна поділена політиками та політтехнологами на два радикально протилежні табори – помаранчевий і біло-блакитний. На роботі підходить до мене начальник і питає: «Сергію, а чому твоя автівка єдина у дворі без будь-яких ознак політичних уподобань?» (всі інші машини були прикрашені відповідною символікою). Зазвичай, я намагаюся уникати політичних дебатів на роботі, а особливо з керівництвом. Але в цьому випадку неможливо було не відповісти на поставлене запитання в першу чергу з поваги до начальника, а в другу – іще раз в голос сказати, за кого я їх всіх вважаю і що я про них всіх думаю. Отже, відповідь була такою: «Обидва кольори (помаранчевий і блакитний) не личать добропорядній людині. Помаранчевий – це кольори засуджених до страти в США, а також він ототожнюється з Нідерландами – вотчиною гей-парадів. Блакитний (голубой – рос.) – кольори тих, хто приймає участь в зазначених вище парадах. Різниця між ними полягає в тому, що одні - активні, а інші – пасивні. Але, є дещо одне, що їх всіх об’єднує - всі вони П*Д*Р*С*, отже жодному свій голос не віддам!!! За П*Д*Р*С*В – не голосую!».
Плине час, який в чергове переконує мене в моїй правоті.
Сергій Філіпенко
P.S. Наївний той, хто сідає грати з шулером крапленою колодою карт і сподівається виграти.
Доти, поки ми всі будемо обирати «Менше зло», ця система процвітатиме і міцнішатиме. «Менше зло», дедалі призводить до більшої крові – доведено другим Майданом в Україні.
ДНІПРОПЕТРОВСЬК: ПАСИВНИЙ АГІТАТОР)))
Немає коментарів:
Дописати коментар