Увага
найвпливовіших світових видань прикута до подій в Україні. Євромайдан
неодноразово з'являвся на перших шпальтах газет та головних сторінках
інтернет-ЗМІ. iPress.ua підготував добірку останніх публікації світових медій
на українську тему.
Українська міліція атакує протестувальників під носом Ештон
Інтернет-видання EUObserver з посиланням на
свої джерела стверджує, що у ЄС майже ніхто не вірить, що Янукович готовий
підписати угоду про асоціацію у березні наступного року, підтвердження чого
стала спроба розігнати протестувальників на Майдані незалежностів ніч на 11
грудня. Дипломати країн-членів ЄС вважають, що він далі торгується з Москвою та
Брюсселем, випрошуючи в обох сторін побільше грошей, які можуть допомогти йому
перемогти на виборах у 2015 році. "В нього немає ані найменшого наміру
підписувати угоду до виборів", - заявило EUObserver одне поінформоване
джерело.
У середу мав
би відбутися також візит до Брюсселю першого віце-прем’єр-міністра Сергія
Арбузова, який мав приїхати з пропозиціями щодо надання Європейським
Союзом допомоги Україні в обсязі 20
млрд. євро, що мала б допомогти Києву імплементувати угоду. Візит (який так і
не відбувся) мав стати димовою завісою.
"Янукович відправить до Брюсселю весь український Діснейленд, щоб створити
враження, що він готовий підписати угоду про асоціацію, - сказало те саме
джерело. – ЄС, мабуть, буде тягнути час, тому що в нього немає плану Б".
Як Захід програв Україну Путіну
Редактор The Economist Едвард Лукас, автор
кількох книжок про протистояння Заходу із Росією, у коментарі, опублікованому у
The Wall Street Journal Europe 10 грудня, вважає, що Захід може наблизити
Україну до Європи лише якщо чинитиме тиск на Росію. Водночас, Янукович робив
вибір між пропозиціями Європи та Росії та обрав ту, що обіцяла йому владу та
гроші – пропозицію Росії.
Лукас
нарікає, що ЄС виявився неспроможним розпочати інтеграцію своїх східних сусідів
через сміливу спробу режиму Путіна "відбудувати Російську
імперію". Програма "Східне
Партнерство" була провальною від самого початку, оскільки, попри те, що
східні країни-сусіди (Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан,
Білорусь) були дуже різними, до них застосували практично однаковий підхід.
Спільного в них лише три речі: 1) їхня здатність проводити реформи або слабка,
або взагалі нікчемна; 2) ЄС не хоче бачити їх своїми членами; 3) Кремль хоче
бачити їх на своїй орбіті. Результати програми катастрофічні, особливо зважаючи
на підсумки саміту у Вільнюсі.
Журналіст
переконаний, що Росія зробила Віктору Януковичу та Україні пропозицію, від якої
вони не могли відмовитися. Очевидно, що йдеться про кредит для підтримки
української економіки, який не передбачає підвищення цін на газ, як у випадку з
МВФ. Йдеться також про постачання газу за низькою ціною через маловідому
компанію-посередника. Росія використає усі свої величезні медіа-ресурси,
особливо телеканали, які дивляться в Україні, проти демонстрантів та на
підтримку режиму Януковича. В обмін на це Путін отримає зближення України з
Євразійським Митним Союзом.
Звісно, Росія не лише дає обіцянки Януковичу,
але й погрожує йому. Україну вразлива до російських економічних санкцій, деякі
з яких вже діють. Особиста безпека Януковича теж під загрозою.
Вигоди, які може запропонувати ЄС, не
становлять особистого інтересу для Януковича. Зваживши обидві пропозиції, він
обрав ту, що обіцяла йому владу та гроші – пропозицію Кремля. Це рішення
захопило зненацька європейців, адже вони не розуміють таких людей, як Янукович
та їхньої інтерпретації політики. Вони також не розуміють Росії. Вони не знають
того, що Москва, для того щоб почуватися у безпеці, потребує геополітичного
буфера з країн, що є економічно слабкими та політично поступливими.
"Східне Партнерство" могло зробити сусідів Росії економічно сильними
та з політичної точки зору твердими. Тому й вона вирішила зруйнувати цю
програму.
Неспроможність
ЄС проводити правильну політику щодо України є ганебною. Лукас вважає, що доля
України визначає у довгостроковій перспективі майбутнє всього колишнього СРСР.
У випадку, якщо Україна обере євроатлантичну орієнтацію, то режим Путіна та
його сатрапії приречені. Політичний, економічний та культурний успіх великої,
православної, індустріалізованої країни, що колись входила у СРСР, був би
чітким сигналом росіянам, що їхні правителі – крадії, бандити та брехуни – не
роблять їхню країну великою, а навпаки, гальмують її розвиток.
Якщо ж Україна потрапить під російський
контроль, то майбутнє виглядатиме похмурим і небезпечним. На території
колишнього СРСР не лише запанує авторитарний корупційний капіталізм, але й
виникне загроза безпеці самої Європи. НАТО важко захистити Балтійські країни та
Польщу від інтегрованих збройних сил Росії та Білорусі. Якщо до цього альянсу
приєднається Україна, цей головний біль перетвориться на нічний жах Європи.
Лідери
західних країн не пропустили ані шансу, щоб продемонструвати Кремлю, що їх не
варто сприймати серйозно. ЄС ледь пробурмотів, коли Кремль застосував
торговельні санкції проти України, Молдови, Грузії та Литви. Запізніла дипломатична підтримка, яку надала
адміністрація Обами ЄС у відносинах зі східними країнами-сусідами, гідна
похвали. Але вона наголошуэ на ганебному недбальствы у попередні роки.
Як вважає
Едвард Лукас, найкращий спосіб, у який Європа та США можуть допомогти Україні –
це зайняти жорсткішу позиції щодо Росії. ЄС повинен відмовити Росії у
скасування віз для власників службових паспортів. ЄС та США повинні заблокувати
заявку Росії на вступ до Організації економічного співробітництва та розвитку.
ЄС повинен посилити увагу до поведінки "Газпрому" на європейському
газовому ринку та суворо покарати його за порушення антимонопольного
законодавства. Іншими словами, слід продемонструвати Путіну, що "його
ліцензія на відстріл у країнах-сусідах Росії тепер скасована".
Революція на Євромайдані
Йонас Ґретц, дослідник з Центру безпекових
студій Федерального технологічного інституту у Цюриху (Швейцарія), пише у
статті в американському часописі Foreign Affairs, що для протестувальників ЄС є
останньою надією на кращий уряд у їхній країні та захист громадянських прав.
Ґретц зауважує, що президент України Віктор
Янукович має проблеми у відносинах, як з Росією, так і з ЄС. Доволі довго він
намагався маневрувати між ними та отримати якомога кращі пропозиції для
укладення угоди з кожною зі сторін. Проте, тепер його руки зв’язані Росією та
масовим невдоволенням його рішеннями в Україні. Скрутне економічне становище
змушує Януковича якомога швидше укласти угоду з Росією про надання фінансової
допомоги, але якщо він погодиться вступити до Митного Союзу, як цього вимагає
Путін, це лише додасть палива до вогнища революції. Путіна, своєю чергою, не
турбує внутрішня стабільність в Україні, і він не вважає Януковича особливо
добрим партнером. Тому малоймовірно, що він пошкодує Януковича та прийме його
аргумент, що протести є перешкодою на шляху до вступу України до Митного Союзу.
Путін радше дасть йому пораду та виконавців для того, щоб придушити протести,
намагаючись водночас делегітимізувати їх як розпалені зовнішніми силами. Путін
понад усе побоюється, що цей рух протесту може перекинутися на Росію.
Схоже, що
Янукович ще неготовий задовольнити вимоги Росії, а тому Путін може вирішити
скинути його, підтримуючи іншого лідера, який не видаватиметься таким страшним
демоном для революціонерів, як Янукович, але все одно виконуватиме примхи
Путіна.
Олігархи
радше виграють від протестів. Розлючені люди на вулицях виконують роль важеля
впливу на Януковича, сім’я якого не раз посягала на бізнес олігархів. Якщо
Янукович не зможе задовольнити їхні вимоги, вони, можливо, і надалі
підтримуватимуть протести (насамперед, через їхнє висвітлення у своїх медіа).
Німецький
аналітик тішиться, що некомпетентність українського керівництва допомогла
українському громадянському суспільству зробити великий крок уперед "після
років дезорганізації та неефективного
опору". Малоймовірно, що революціонери розійдуться до того, як уряд
погодиться на переговори. На жаль, він поки що не бачить ознак того, що
Янукович готовий їх розпочати.
Кремль, на думку Йонаса Ґретца, за останні
кілька тижнів здобув значний вплив на політичну еліту України, але не на країну
загалом. Події в Україні можуть підштовхнути Путіна до закручування гайок у
Росії. Першою ознакою цього є нові звинувачення проти Михайла Ходорковського.
Росія, як і Україна колись також стане демократією
Збігнєв Бжезінський в авторській колонці
газети британської "The Financial Times" пише про український
Євромайдан, як поштовх до епохальних і невідворотних змін не лише в Україні,
але й Росії.
"Так чи інакше, події на Україні є
історично незворотними і епохальними в плані геополітичних трансформацій .
Швидше раніше, ніж пізніше, Україна по-справжньому стане частиною демократичної
Європи. Швидше пізніше, ніж раніше, але Росія піде за нею, якщо не
самоізолюється і не перетвориться на застійний імперіалістичний релікт", -
пише колишній радник президента США з питань національної безпеки.
"Спонтанний
сплеск виразного українського патріотизму, викликаний брехливістю розбещеного
керівництва, яке лише збагачується і готове шукати захисту у Москви, говорить
про те, що прагнення до національної незалежності стає домінантною політичною
реальністю. Це особливо помітно серед молодих українців, які вже не відчувають
себе трохи інший в мовному та історичному плані, а все ж частиною "матушки
Росії", - наголошує Бжезінський.
"Однак мовні відмінності зберігаються, і
деякі регіони України відчувають більш тісний зв'язок з Росією. Але вражає те,
що навіть деякі найбільш активні прихильники євроінтеграції лише недавно стали
вважати українську мову своїм власним. Двадцять років незалежності, двадцять
років гордості, яка посилюється за знову відкриту українську історію, а також
свідчення того, які економічні вигоди західні сусіди України отримали від
зв'язків з Європою - все це створює новий світогляд. Це не антиросійське
світогляд, але в ньому стверджується власне українська історична самобутність,
а також невід'ємна культурна приналежність України до Європи в цілому", -
вважає професор.
Саме з огляду на це, зближення України та
Європи невідворотне.
"Ось чому Україна так чи інакше буде
невідворотно зближуватися з Європою. Дивує те, що навіть у сусідній Білорусії,
якою править авторитарний режим Лукашенка, починає з'являтися така ж західна
орієнтація. Обидві ці країни керуються не ворожим ставленням до Росії, але
кожна з них усвідомлює, що її незалежність і культурна ідентичність все
активніше вказують їм шлях на Захід", - резюмує Бжезінський.
Немає коментарів:
Дописати коментар