Я живу в Нью-Йорку, за тисячі
кілометрів від України, живу все своє життя.
У середині минулого століття
лихоліття війни закинуло моїх батьків до Америки, я народився вже тут, але
завжди почував себе українцем і мене завжди хвилювала доля України.
Один-два рази на рік я відвідую
Україну, до того ж інтернет дає можливість тримати руку на пульсі всіх подій. Я
радію успіхами та переймаюсь невдачами України.
Нещодавно я подивився альманах
“молодих” українських режисерів «Україно, гудбай!» та «Мудаки. Арабески» - і це
вразило мене. Що це? Невігластво, епатаж або намагання здивувати, заявити про
себе за будь-яку ціну?
Ось, наприклад, одна зі сцен
альманаху “Україно, гудбай”: дорогою йде молода жінка у пальті, назустріч їй
чоловік, теж у пальті. Наближаючись до жінки, чоловік розкриває пальто, під
яким немає нічого, тільки його голе тіло. Трохи пізніше ми бачимо ще одну пару,
так само подібно прямують чоловік і жінка у пальтах. Тут жінка розкриває своє
пальто та демонструє своє голе тіло.
Або ще з фільму “Підручник для
мудаків”: уроки української літератури для 8-го класу. Це фільм-сатира, але
яка! Портрети класиків української літератури — Івана Франка, Бориса Грінченка,
Тараса Шевченка, Лесі Українки. На тлі пісні про Україну Франку, Грінченку і
Шевченку домальовується чоловічий статевий орган, а Лесі - жіночий.
Нема сумніву, що «Україно, гудбай»
та «Мудаки. Арабески» - це спрямована акція українофобів, антиукраїнська
порнографія, мета якої - спаплюжити культуру України та її світом визнаних
представників. Таке враження, що в українському кіно не було ні «Тіней забутих
предків», ні «Кам’яного хреста», ні «Білого птаха з чорною відзнакою», ні
«Вавілону ХХ». Не було Довженка, Савченка, Параджанова, Іллєнка, Осики,
Миколайчука.
Хто ж відповідає за ці так звані
створіння - «Україно, гудбай!» та «Мудаки. Арабески», за цей непотріб?
В Україні є Державне агентство з
питань кіно, яке очолює пані Катерина Копилова. Коли з соціальних мереж я
довідався про стан справ цієї агенції, то мені багато що стало зрозумілим.
Спеціалісти, тобто фахівці цієї індустрії, окреслили цей стан так:
“...теперішня влада призначила на посаду голови Державного агентства з питань
кіно невігласку в кінематографічних справах, авантюристку Катерину Копилову,
яка хоча кінематограф і фінансує, але називати це кінематографом дуже важко. Це
не кінематограф, а дурне викидання грошей на вітер, яке до того ж дає
можливість нечесним людям гріти на цьому руки”.
От, наприклад, Копилова вклала
13,4 млн. гривень у вже готовий російський фільм “У суботу”. Опісля стало
відомо, що продюсер із російського боку одержав лише 3 млн. гривень. Навіть
Рахункова палата України визнала, що спільне виробництво цього фільму не
відповідає вимогам Європейської конвенції про спільне кінематографічне
виробництво, а Державна фінансова інспекція встановила, що було порушення, яке
завдало збитків державному бюджету на 12,4 млн. СБУ розпочала кримінальну
справу, але Копилова з незрозумілих причин залишилась на своїй посаді. Як це
розцінювати? Як вибіркове правосуддя?
Аномалії інколи трапляються у
фінансуванні проектів із державного бюджету. Це трапляється навіть у найбільш
розвинутих і демократичних державах. У такому випадку відповідальні особи,
тобто ті, які виділили фінанси, мають отримати роз'яснення, а коли воно
неадекватне, або, ще гірше, вказує на порушення норм законодавства, чиновники
мають піти, в деяких випадках проти них порушуються кримінальні справи.
У сучасній Україні такі порушення
відбуваються часто з огляду на брак практичного втілення законів або
корумпованості всіх гілок влади. Тому передовим завданням для того, щоб Україна
стала нормальною державою, є слідкувати за цим, не допускати зловживання та
карати чиновників. Серйозна настанова по цьому важлива тепер, коли Україна
стоїть за декілька кроків від асоціації з ЄС.
У державній кіноіндустрії, а
зокрема в Агентстві з питань кіно при Міністерстві культури такого роду
аномалія перейшла межі навіть екстремального недбальства, а то і зловживання.
То куди ж ідуть державні кошти? І що з цього приводу думає міністр культури пан
Новохатько, якому все це, очевидно, добре відомо? Бо стан справ не змінюється,
а славетна в минулому Національна кіностудія імені Довженка, яка сьогодні
паралізована відсутністю фінансування, майже припинила свою діяльність.
Ситуація, що склалась в
українському кіно, компрометує владу і кидає ще раз тінь на Президента, бо
гуманітарні проблеми не менш важливі, ніж проблеми економічні. Неможливо однією
ногою, кульгаючи, йти до Європи, а другою поринати в багно корупції та
бездуховності.
Аскольд Лозинський
Немає коментарів:
Дописати коментар