Необхідність у існуванні цієї
заяви з’явилася через те, що у «націоналістичних» колах почало з’являтися все
більше і більше маячні про нас. Даною заявою ми не тільки прощаємося з
гітлеризмом, але й зі всіма буржуазними виявами націоналізму, так само як і зі
всіма фетишистами з так званого націонал-соціалістичного руху.
Гітлеризм у 1933-1945 рр.,
неухильно вів Німеччину до катастрофи 1945 року, наслідки якої ми ніяк не
можемо подолати.
Після того як Захід нав’язав
Німеччині Версальський диктат у 1919 році, поряд із КПН (Комуністичною партією
Німеччини), НСДАП (Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, НСНРП)
також стала націонал-революційною силою, що протистояла Версалю. Хоча в НСДАП
були достойні революціонери, вони всі, з часом, покинули «рух» (Отто Штрассер,
Вальтер Стеннес, Грегор Штрассер та інші), тому що НСДАП все більше
перетворювалася на буржуазну партію Гітлера. Хоча, наприклад, Ернст Нікіш без
сумніву розумів, що ворогом є буржуазний капіталізм Заходу, а не російський
більшовизм. НСДАП вже тоді робила кроки назустріч Заходу. В результаті, після
того як гітлеризм затвердився при влади, а останні революціонери, які зібралися
довкола Рьома, без якого Гітлер ніколи б не прийшов до влади, були вбиті,
гітлеризм намагався потоваришувати з Англією у найганебніший спосіб. Навіть після того, як Заходу за допомогою
своєї пасербиці Польщі вдалося втягнути Гітлера, немов хлопчиська, у війну,
Гітлер з невеличкою клікою довкола себе намагався помиритися із Заходом. Після
пакту з Росією, нашвидкоруч підписаного у 1939 році, та ж країна була атакована
22 червня 1941 року, мабуть, це найбільш нещасливий день у нашій історії. Ця
«Східна кампанія» принесла невимовні страждання німецькому й російському
народам. Обидві нації на тій війні пожертвували елітою своєї молоді. Захід
відповів Гітлеру на всі його загравання масовим знищенням німецького населення
під час бомбардувань. У всьому цьому винний Адольф Гітлер, який як лідер,
головнокомандувач та рейхсканцлер одноосібно несе відповідальність за такий
поворот подій.
Можливо, варто сказати ще декілька
слів стосовно історичного націонал-соціалізму, який ми не вважаємо за синонім
гітлеризму. У націонал-соціалізму були хороші й правильні починання, наприклад
у соціальній, родинній, молодіжній і культурній політиці. Завдяки визначним
здібностям свого вождя, гітлеризму частково вдалося реалізувати ці хороші
ініціативи. Саме тому захоплений народ не опирався наступній сваволі
гітлеризму. Яким правим був Ернст Нікіш, коли пророчив у 1932 році, що
врешті-решт, буде могила, в якій зникне післявоєнне покоління молодих німців, у
яке Нікіш так сильно вірив, через те, що демагог знав, як цілковито зламати їх
німецьку волю до спротиву.
«Тоді залишиться виснажений,
спустошений, розчарований народ, люди, які втратять всіляку надію, і у своїй
втомі поставлять під сумнів сенс всього майбутнього німецького опору. А
Версальський порядок стане жорсткішим, ніж був будь-коли.» (Ернст Нікіш.
«Гітлер – злий фатум Німеччини»)
Для нас було потрясінням, коли ми
дізналися, що «крайньо-праві» все більше й більше скочуються до культу Гітлера,
котрий лише тим відрізняється від інших сект чи релігій, що вони не приносять у
жертву тварин та не спалюють пахощі. Якщо хтось сьогодні все ще вважає, що
Адольф Гітлер – наш фюрер та рейхсканцлер, то ми можемо лише порадити цій
людині не називати всю цю нереалістичну нісенітницю політикою, а замість цього
знайти якесь церковне об’єднання, в якому можна замінити реліквії та
поклонятися їм – замість Ісуса Христа, Хреста, Біблії, і т.д. Адольфу Гітлеру,
Свастиці й «Моїй боротьбі» («Mein Kampf»).
Це, перш за все, заклик до молодих
товаришів, які все ще знаходяться у пошуку, не підкорятися догмі гітлеризму, а
критично піддати його сумнівам, як це зробили ми – ті, хто одного разу вже
потрапили у пастку цієї обмеженості.
Так само як і гітлеризм ми
цілковито засуджуємо буржуазний націоналізм, який знову заграє з буржуазним
Заходом, або ж навіть відверто закликає до союзу з ним. Ми можемо бути тільки
щасливими, що існує стіна, яка розділяє Німеччину, тому що ця стіна гарантує,
що все ще існують 17 мільйонів здорових німців у східній частині нашої країни,
в той час як в нашій частині (на Заході) люди вимирають і духовно і емоційно.
До цих двох збочень націоналізму
можна додати третє – «націонал-соціалістичний» фетишизм, пов’язаний з
одностроями. Ми не бажаємо надаремно витрачати бодай якийсь час, обговорюючи
це, тому що до кожного, хто прагне віднайти силу у фетиші через бажання до особистого
задоволення, або ж через нестачу індивідуальності , не можна ставитися серйозно
з політичної точки зору.
Таким чином, можемо відзначити те,
що ці три дегенеративних різновиди націоналізму більше шкодять справжній
справі, антиімперіалістичній визвольній боротьбі, аніж служать їй. Ми не
сумніваємося, що у цьому русі присутні деякі позитивні революційні сили, але це
не змінює нашого фундаментального його заперечення. Ми не маємо на меті
повернути колесо часу назад і знову побудувати державу гітлерівського зразка.
Замість цього ми воліємо вести визвольну боротьбу, що гарантує виживання нашого
народу. У цій боротьбі проти американізму ми вітаємо кожного, хто, як і ми,
зрозумів, що ми маємо можливість лише тоді, коли активна молодь, яка є і у
лівих, і у правих колах, постане над догмами й об’єднається у визвольній
боротьбі. Природно, ми також щиро вітаємо закордонних антиімперіалістів, що
мешкають у ФРН, які бажають боротися разом з нами.
Врешті-решт, ми також хотіли би
підкреслити, що ми не є ні «правими», ані «лівими», і ми не бажаємо зробити з
Німеччини ні черговий американський штат, ані ще одну совєтську республіку. Ми
не розглядаємо систему, яка підходить Росії, в якості прийнятної для нашої
країни. Але ми, у жодному разі не недооцінюємо антибуржуазну й
антикапіталістичну силу більшовизму, і хочемо, щоб нейтральна Німеччина жила у
мирі й дружбі з Совєтською Росією.
У даній заяві ми намагалися бути
об’єктивними й безпристрасними, хоча це не завжди було легко, враховуючи нашу
безмежну зневагу до більшості правих.
В такому дусі – вперед до
антиімперіалістичної визвольної боротьби!
Вальтер Кексель та Одфрід Гепп
30 червня 1982 року
Примітка.
Вищезазначені слова, які ви щойно
прочитали, були написані не кабінетним інтелектуалом, і не прихильником «цивілізованої
політичної боротьби в рамках закону». Цей маніфест є єдиним коли-небудь
опублікованим програмовим документом бойової групи німецьких
націонал-соціалістів. Одфрід Гепп на початку 1980-их рр. саме вчиняв вибухи на
американських військових базах. Його життю присвячено книги та документальні
фільми. Військово-спортивна група Гоффманна, вишкільні табори палестинців у
Лівані, напади на американські військові бази, пограбування банків, життя в
НДР, співпраця з Фронтом визволення Палестини тощо. Хіба що Гепп у підсумку
зрадив правилам хорошого тону для завзятого бойовика – покаявся у скоєному і
«рішуче став на шлях виправлення». Але у 1982році, коли був написаний даний
маніфест, до цього було ще дуже далеко…
Переклав Борисфен з російського перекладу “Національної
революційної альтернативи”.
Немає коментарів:
Дописати коментар