Переможна стратегія опозиції

З настанням осені в політикумі активізувалася дискусія навколо питання, якою має бути стратегія опозиції на президентських виборах 2015 року.

Спрощено можна окреслити дві протилежні лінії: висувати багатьох кандидатів у першому турі і потім консолідуватися навколо того, хто вийде в другий тур, чи домовитись заздалегідь і ще до першого туру висунути єдиного узгодженого кандидата.

В опозиційному політичному просторі домінує перша позиція, яку підтримує і наша багаторічна соратниця Тимошенко.

Протилежну позицію, а саме – принципову необхідність висунення єдиного кандидата від опозиції ще на перший тур відстоює рух "За Третю українську республіку", до ініціаторів якого належать і автори.

Питання надто серйозне і тому вимагає раціональної дискусії і логічних аргументів.

Спробуємо проаналізувати аргументи прихильників "демократичного змагання в першому турі" і навести власні контраргументи.

Зауважимо одразу, що теза єдиного кандидата не заперечується зовсім. Єдиним, на думку ідеологів цього підходу, має стати той, "хто переможе усіх інших в першому турі". Тобто той опозиціонер, який переможе всіх інших опозиціонерів.

Стверджується, що це "чесно, прозоро, демократично", це і всенародний праймеріз.

Відповідаємо: таке було б можливе, навіть необхідне, в демократичній державі, де діє верховенство права і виконуються закони. Автори такого підходу не можуть не усвідомлювати, що в Україні так не є.

Вони не можуть не розуміти, що пропонуючи так зване "демократичне" змагання в першому турі, вони включають механізм взаємопоборювання, а в гіршому випадку – взаємознищення конкуруючих політиків від опозиції.

Українська політична культура, менталітет, традиції не залишають сумнівів, що так воно і буде.

Ніякі журналісти, моральні авторитети, суспільство не зможуть зупинити політиків, коли боротьба набере обертів. Навіть, якщо припустити, що претенденти на булаву дадуть клятву на Біблії, що не будуть воювати один з одним, вони не зможуть проконтролювати свої штаби, фанатичних прихильників, а найголовніше – не зможуть протидіяти провокаціям, які застосує влада.

Чому? Тому, що всі кандидати переконані, якщо у другий тур виходить будь-хто з них, він все одно переможе Януковича. А тому основним ворогом є ті, хто заважає вийти в другий тур.

Крім того, дехто розглядає президентські вибори як добру нагоду підняти рейтинг своєї політичної сили.

Саме тому змушені поставити вимогу висунення єдиного узгодженого кандидата ще в першому турі. Бо єдиний кандидат – це не просто прізвище конкретної людини. Це публічна домовленість, яка включає світоглядні засади, програму дій як змінити країну і склад майбутнього уряду.

Якщо ж опозиція не зможе визначити єдиного кандидата, тоді це зробить суспільство.

Тимошенко цілком правильно каже: "Ключовою стратегією майбутніх вибрів є забезпечення максимальної демобілізації виборців Януковича і гарантування радикальної мобілізації всіх демократичних сил".

Після чого робиться нелогічний висновок, що висунення єдиного кандидата в першому турі зламає цю переможну стратегію і забезпечить обрання Януковича на другий термін.

З цього моменту спробуємо детально розібратися по пунктах.

Почнемо із найбільш очевидного. Тимошенко стверджує, що Ющенко не переміг у другому турі у 2004 році, не через фальсифікації, а тому, що був в першому турі єдиним кандидатом, що дало змогу Януковичу застосувати технологію поділу країни.

Як політики, що в 2004 році безпосередньо працювали в центральному штабі, відповідально заявляємо: якби Ющенко заздалегідь не був визначений як єдиний кандидат, не вдалося б побудувати штаби, мобілізувати людей, здобути 41% в першому турі, що змусило владу піти на фальсифікацію в другому.

І, в кінцевому підсумку, не вийшло б вивести людей на Майдан.

Технологію поділу країни, яку влада почала застосовувати ще задовго до виборів, перемогла ідея "Ющенко – народний президент".

Варто нагадати, що Тимошенко сама агітувала за єдиного кандидата у 2004 році, що, до речі, збільшило її рейтинг із 7% до 40%.

Далі. Ті, хто голосував за Януковича, розчаровані і не збираються ні за кого голосувати. Висуненням єдиного кандидата, ми їх мобілізуємо і даємо можливість владі знову застосувати технологію поділу України.

Мова, мабуть, іде про те, що висуненням багатьох кандидатів у першому турі, ми присипляємо пильність Януковича і розслабляємо його прихильників. Звучить непереконливо. Влада за будь-яких обставин буде мобілізовувати всі свої ресурси і досипати голоси.

По-іншому вони не вміють. Єдиним запобіжником тут є тільки організація тотального контролю за підрахунком голосів, а це набагато краще робити, коли є один кандидат і єдиний штаб.

Крім того, при наявності єдиного кандидата наша електоральна мобілізація буде вищою за їхню. На це чітко вказує соціологія.

А традиційна технологія поділу країни не зможе бути застосована хоча б тому, що підписання угоди у Вільнюсі взагалі змінить позиціонування як Януковича, так і опозиції.

Висунення багатьох кандидатів дасть можливість застосувати децентралізовану всепроникаючу (додамо від себе – партизанську) тактику з відсутністю єдиної мішені, по якій можна вдарити.

З історії та власного досвіду знаємо – в українських умовах партизанська тактика завжди програвала регулярній армії. Повторимо: при такому підході боротьба буде вестися не проти Януковича і корупції, а за те, щоб довести виборцю "кращість" свого кандидата. Удар кулаком по противнику завжди сильніший, ніж удар розчепіреною рукою.

Визначення одного кандидата приведе до того, що 10-15% розчарованих виборців не прийдуть голосувати, не побачивши свого кандидата в бюлетені.

По-перше, якщо опозиційні вожді домовляються і публічно пояснюють це виборцям, вони закликають людей підтримати їхню домовленість. Якщо люди вірять вождям, вони повинні повірити і їхньому заклику.

По-друге, сам факт відповідної домовленості є колосальним мобілізуючим чинником.

По-третє, розчарування наступить не там, де каже Тимошенко, а тоді, коли, за її версією, в другому турі кандидат, який вийде проти Януковича, не дорахується тих самих 10-15% голосів через взаємне поборювання опозиційних сил в першому турі. І так вже було у 2010.

Тимошенко каже, що в разі висунення одного кандидата, повноцінно працюватиме тільки штаб цього кандидата а два інші будуть лише імітувати роботу. Наша логіка полягає в тому, що визначення єдиного кандидата передбачає формування спільного центрального і регіональних штабів за певним алгоритмом.

Це аксіома. І такі інтегральні штаби точно доберуться в агітації і захисті результатів виборів до останнього села.

А коли не буде одного кандидата, не буде і одного штабу. Більше того, їх не буде і три, а набагато більше, що тільки посилить хаос і дезінтеграцію опозиційних сил.

Єдиного кандидата можуть зняти, отруїти, вбити.

А що заважає "зняти, отруїти, вбити" трьох чи десятьох?

Навпаки, з єдиним кандидатом це важче зробити, бо тоді влада ризикує потрапити в міжнародну ізоляцію і викликати народний вибух.

Яку б тактику не обрала опозиція, влада швидко вирахує того, хто для неї становить головну небезпеку. Тому наявність чи відсутність єдиного кандидата не є запобіжником проти названих небезпек.

Єдиним запобіжником є моральна і організаційна готовність людей захищати свого кандидата до останнього.

На останок хочемо сказати найголовніше. Демобілізація прихильників Януковича, мобілізація своїх прихильників – це не стратегія, а тактика.

Багато кандидатів в президенти від опозиції чи один кандидат – це лише інструмент досягнення мети. А найближчою метою є усунення головної перешкоди на шляху інтеграції України в Європу, якою Янукович і його "Сім’я" буде у 2015 році.

Висуваючи на обговорення громадськості ідею єдиного кандидата вже в першому турі, виходимо з переконання, що це гарантія безкровної зміни влади.

Чому? Для безкровної перемоги альтернативного до Януковича кандидата, його перевага ще ДО ВИБОРІВ має бути очевидною для людей, чиновників і правоохоронних органів.

Тоді всі накази правлячого режиму, в тому числі і незаконні, будуть тихо саботуватися. Подібна ситуація може скластися тільки у випадку наявності єдиного кандидата, рейтинг якого на старті буде не менше як 30%.

Кажуть, що може вийти так, що в другому турі у Януковича виграє будь-хто. Так може скластися. Проте в цьому випадку перевага опозиційного кандидата буде незначною і це може спровокувати владу на кривавий сценарій.

Пропонований вище шлях дає набагато кращу можливість зберегти країну, громадянський мир, змінити владу і відкрити дорогу до модернізації України на європейських цивілізаційних засадах.

Тарас Стецьків, Володимир Філенко, для УП