Потрібен був бліц-кріґ. Миттєва, переможна війна. Потрібна
була обом сторонам, і владі, і опозиції. Для влади, завідомо, як вони думали,
виграшні «травневі свята», вилилися в негатив. Напомповані «антифашисти»
переплутали всі карти. Замість тріумфу – отримали ганьбу. Зондеркоманді
«записних солістів» з натугою доводилось відбиватись від справедливих нападок,
як скривджених журналістів, так й опозиції.
За «нанайськими» ігрищами навколо виборів до Київради та
Київського міського голови, якось непомітно підійшли до проміжних виборів 2
червня. 117 позачергових виборчих кампаній по всій Україні. В органи місцевого
самоврядування та міських, сільських голів. Опозиція, чомусь, наголос зробила
на Василькові. Навіть, ніби, узгодила єдиного кандидата. Можна погодитись і з
цим.
Минуло 2-ге червня. Зі 117 виборчих кампаній, у 106 (за
іншими даними – 101) перемогу отримали представники партії влади чи її
висуванці. Не тільки на південному сході, а й у Тернопільських Касперівцях
(зрозуміло чому). Та й решта, т.зв. «безпартійних», особливого оптимізму для
опозиції не становлять. Більше того, у сумнозвісному Алчевську до суду подає
«комуніст», що зайняв 2-ге місце.
Для влади бліц-кріґ вдався на славу. Знову є про що
говорити, підупалим було, навіженим. Чим і скористались. І ще довго будуть
користатись.
Залишається відкритим питання. ЧОМУ ТАК СТАЛОСЬ?
Ми вже втомились повторюватись, пишучи про наше бачення
причин.
По-перше, як би комусь не хотілось, як би там не
«мантрували», які б хороші слова не говорили. Відсутня єдність опозиційних сил.
Ідеологічна, організаційна, та будь-яка!
По-друге, вождистський характер утворень, що входять до
Об’єднаної Опозиції. Якщо для однієї з партій це – природно й логічно, то для
інших, які позиціонують себе, як ліберально-демократичні, таке явище є згубним
і неприроднім.
По-третє, цілковита відсутність плану дій. Притомного й
зрозумілого. В першу чергу для широкого загалу. Інколи виникає таке враження,
що діють навмання, сподіваючись на російське «авось».
Вчетверте, повне нерозуміння того, що акцію «Вставай
Україно!» слід проводити іншими методами й засобами. Походеньки з прапорами –
добра справа, але – недостатня.
Одвічне питання. ЩО РОБИТИ?
Якнайскоріше запустити об’єднавчі процеси. Запустити знизу,
не зважаючи на лемент різномастих місцевих партійних князьків. Слід об’єднувати
не вождів, а партійні організації, якщо ще такі залишились. Об’єднувати
жорстко, викидаючи баласт без жалю.
Де існує боротьба «побратимів» по ОО, розпускати
організації, створюючи на їх місці нові. З обов’язковою перереєстрацією членів
організації. Саме у цьому питанні має домінувати принцип: «Краще менше, але –
краще!». З того, що є сьогодні: ОО + «Свобода» та купа «не приєднаних
самостійників» необхідно зробити через «Об’єднання ліберал-демократів та
націонал-демократів» + «Свобода» та об’єднання націоналістичних організацій
(від «Тризуба» до всіх ОУН)» щось на зразок, назвемо умовно, «Демократи» +
«Націоналісти». Єдиної опозиційної партії створити не вдасться, як би цього не
хотілось. Та й, до речі, непотрібно. Тому що таке примусове об’єднання носитиме
аморфний характер і буде недієздатним. Висловлювання Гурвіца – тому приклад.
Виробити Програму дій, принаймні, першочергових. Чітку і
зрозумілу.
Акцентувати свою роботу в низових ланках. З перемог у
маленьких битвах складається велика звитяга. Приймати участь у всіх проміжних
виборах, незалежно чи це у великих містах, чи у найглухіших селах. І –
перемагати!
Часом видається, що в опозиції повністю відсутня аналітична
служба, а коли й існує (знаю, що існує), то займається всім чим завгодно, крім
аналітики. Превалює «культмасовий сектор» та «масовики-затійники». Їх роль
ніхто не применшує, але, інколи, повинен працювати й мозок!
Олег Мартинюк
Немає коментарів:
Дописати коментар