Український виборець вже давно зрозумів, що змінювати
потрібно не тільки ті «прокладки», які стоять при владі...
Нещодавно я мав щастя споглядати пропечатані в газеті
світлі лики керівників нашого місцевого осередку партії влади. У них там
сталося щось подібне звітно-виборних зборів, підсумками яких вони вирішили
порадувати своїх виборців у кращих традиціях совкового агітпропу. Дивно, якщо
врахувати що прес-секретарем, який писав всю цю ахінею, у них там працює досить
молода журналістка. Але справа не в цьому. Справа в тому, що я мало не
захлинувся чаєм, побачивши ці, пардон, пики. Оскільки про їх володарів я досить
багато чув.
Перший - керівник великого казенного підприємства,
весь прибуток якого чомусь отримують деякі акціонери. Знаєте, з чого він
починав? Це був найбільш безглуздий молодий спеціаліст, якому не наважувалися
доручити жодної самостійної справи. Він взагалі не розбирався в технології та
обладнанні. Зате був великим бабієм і дуже майстерним, пардон, жополизом. Умів
догодити і начальству, і колегам жіночої статі. На тому і піднявся. До речі,
його більш талановиті однокурсники, які вважалися «цінними фахівцями» та
інженерними геніями, так і працюють рядовими наладчиками. Живуть на зарплату,
їздять на «жигулях» і рахують дні до пенсії. А ось цей шибеник так уміло
розпоряджався грошима підприємства, що став одним з найбагатших людей міста. У
нього навіть кучер (особистий шофер) відгрохав собі неслабенький котедж!
Другий - здоровань середніх років, з типовою статурою
розжирілого колишнього «качка». У 90-ті був однією з рук місцевого
кримінального авторитета - навіть не лівою, а якоюсь там п'ятою. Але авторитета
і його найближче оточення з часом перебили, а залишки його бригади перекваліфікувалися
на бізнесменів. Тепер вони промишляють НЕ рекетом гастрономів, а куди більш
прибутковою діяльністю: їх фірмочки перепродують промислову продукцію,
отримують дорогущі казенні підряди, мають частку в монопольній сфері
комунальних послуг і т.д. Втім, сутність колишніх бандитів нітрохи не змінилася
- це все ті ж агресивні нахабні «бики», які розуміють лише мову сили.
Третій - з тих, кого називають Виконкомівським щуром.
Він пропрацював там все своє життя, здається, що він там і народився десь в
одному з кабінетів. Він сидів у цих кабінетах за Брежнєва, Андропова, Черненка,
Горбачова, Кравчука, Кучми, Ющенка, він сидить там за Януковича, і має всі
шанси пережити і його - тому що він уміло підлаштовується під будь-яку владу.
Втім, за це його докоряти не варто, це сутність всієї вітчизняної бюрократії.
Але цей «батько міста» має іншу особливість: він уміє набивати кишені за
будь-якої влади і системі. У радянський час він виписував собі мега-преміальні
і отримав квартири на всіх родичів, в «перебудову» відкрив один з перших
кооперативів, в 90-і мав частку в бізнесі, зараз пиляє бюджетні кошти. Але
найбільше він цінний своїми великими зв'язками, простягнувшимися до самої
Банкової - а інколи здається, що і до Білого Дому.
Ось ця трійця - типовий портрет нашої влади і нашої
«еліти». Я спеціально не кажу «регіонали», тому що членами ПР вони стали
відносно недавно. До цього вони поміняли з десяток партій, змінюючи їх залежно
від напрямку політичних вітрів. Виняток залишали тільки КПУ і Рух - і тільки
тому, що місцеві осередки цих партій завжди були в опозиції «виконкомівським».
Хоча, думається, при необхідності, вони змогли б провести в цих осередках
«позачергові конференції» і вигнати з них своїх вічних опонентів. Рейдерське
захоплення партії їм далося б не складніше, ніж рейдерське захоплення
підприємств.
Такі люди переходять не тільки з партії в партію. Коли
одні з них в бійці за владу і бізнесі відштовхують інших - ті стають опозицією.
Та ви самі подивіться, хто намагається «підняти Україну» для того, щоб вона
проголосувала за них на наступних вибірках! Такі ж люди, які і стоять при
владі. Їх відмінність виключно в зовнішній мішурі: вони оголосили себе
«європейцями» і «демократами», а ще серед них затесалися націоналісти. Втім, а
хто такі наші націоналісти? Такі ж пройдисвіти і злодії, але тільки зі
«бздиком» в голові.
І от скажіть, хіба обрання в 2015 році президентом,
скажімо, Яценюка, щось змінить в країні? Виправить ситуацію на краще? А хіба що
залишиться на другий термін Янукович, це буде меншим злом, ніж горезвісна
«загроза фашизму»?
Я згадую наше місто в епоху Ющенка (2005-2009). У
ньому абсолютно нічого не змінилося (хіба що вирубали ще один сквер). Так, з
телевізора ми могли дізнатися, що Україна тепер «європейська демократична
держава», що в Києві у владі нові люди, що тепер потрібно всім балакати на мові
і шанувати Бандеру - але ми цього нітрохи не відчули. Містом керували всі ті ж
люди, які брали хабарі, крали, пиляли і старанно упорядковували свій добробут.
А городяни все так само жили від зарплати до пенсії, брали кредити і відкладали
копійки на купівлю телевізора. Нічого не змінилося і в 2010 році. Нічого не
зміниться в 2015-му.
Нам твердять, що стабільність - це основа добробуту і
життєвого щастя. Однак нам брешуть, чисто для того, щоб ми не розхитували трубу
на будинку «еліти». Брехня проявляється в елементарному незнанні понятті
«стабільність», яким так люблять оперувати нинішні українські політики.
Пробачте, але стабільність чого вони пропагують? Ось цією дупи, яка у нас тут
утворилася?
Коли люди живуть в цивілізованій державі, мають усі
зручності, хорошу зарплату і повне соціальне обслуговування, то їм, безперечно,
хотілося б мати все це і надалі, їм дійсно потрібна стабільність. Але скажіть,
чи потрібна стабільність жебракові? А чи потрібна стабільність людині, що
вирішила домогтися якогось значного успіху? Ні, їм потрібні зміни - причому,
зміни на краще.
Але в нинішній Україні зміни неможливі, тому що
існуюча в ній Система законсервувала ситуацію в цій самій «стабільності».
Причому, мова йде про дійсно серйозні зміни, що стосуються життя кожного - а не
про нову редакцію закону про мову, або вступу до Митного Союзу, або чим там ще
морочать голову виборцям.
Через економіки, орієнтованої на інтереси посередників
і спекулянтів з вузького прошарку «еліти», у нас завищені ціни і тарифи. Через
соціальну політику, яка не сміє суперечити інтересам цієї «еліти», людям платять
жебрацькі зарплати. Навіть ті 500 доларів, які в середньому отримують кияни (чи
всі?) Це копійки на тлі столичних цін, що перевищують європейські. У нас
відбувся поділ на Обалдєвшу від безкарності і багатства «еліту» - і безправних
жебраків охлос, яких вдень і вночі гамселять ецілопп. У нас керує не закон, а
положення, зв'язки і гроші. І щоб вибитися з лайна наверх чесним шляхом, без
зв'язків і хабарів, в цій країні потрібні воістину титанічні зусилля. А щоб
утриматися нагорі - ще більші.
Як казав сантехнік зі старого анекдоту, тут потрібно
не прокладки, а всю Систему міняти. І багато хто з ним погодяться. А Систему,
як відомо, не змінюють на виборах. Теоретично це можливо, але реалізувати
практично вдавалося зовсiм небагато раз. І для цього необхідна наявність
політичної сили, яка бажає і прагне зламати Систему. Ви знаєте в Україні таку
силу? Її немає!
Тому основна маса громадян змушена пасивно схиляться
перед Системою, підлаштовуватися під неї, і лише мріяти про те, що може бути,
одного разу, ця Система почне думати про своїх рабів і забезпечить їх усім
необхідним. А також почне ставитися до них як до людей: перестане тиснути їх
джипами, стріляти в них заради розваги, гвалтувати їх дочок, відбирати їхнє
майно і бізнес, хапати їх на вулиці і вішати на них «висяки». Перестане кричати
на них страшними голосами «так ти, б ... ть, хто такий, та ти, б ... ть, знаєш
хто мій тесть, та я тебе, п ... ра, на місці урою!». Мріяти про те, що одного
разу настане час, коли влада дійсно почне служити інтересам народу - і навіть
нести перед ним відповідальність.
Але мріяти не шкідливо, та й Система від цього не
постраждає. І лише одинаки намагаються з нею боротися - абсолютно марно, немов
той теля, що буцався з дубом (у нашому випадку з «лексусами»). Результатом
цього є лише розбитий лоб.
Втім, потрібно бути дуже наївною людиною, щоб вважати,
що для перемоги над Системою потрібно лише вийти на вулицю і покричати як
Джельсоміно. Адже що таке Система? Це не архітектурна конструкція, яка
обвалиться від вашого крику або яку можна похитати і перекинути. Це тисячі і
тисячі людей - найбагатших, впливових і могутніх людей України, об'єднаних
спільними інтересами. І в числі цих інтересів - не допустити, щоб окремі
вискочки або натовп плебсу зламала їх Систему.
Адже ми хочемо зламати не просто систему - ми хочемо
зламати їх щасливе влаштоване життя. Позбавити їх виняткових привілеїв, їх
багатства, джерел доходів, влади, безкарності. Хтось вважає, що вони ось так
просто здадуться? Та вони будуть битися за це руками і зубами! Вони будуть не
просто відбивати всі атаки на Систему - вони будуть в корені припиняти самі
спроби, знищуючи подібну зухвалість у зародку. У їхніх руках всі козирі: МВС,
СБУ, прокуратура, суди, виконавча влада, бандитські угруповання, економічний
тиск, чиновницьке свавілля, навіть медицина - бо людину можна довести до
інфаркту, а потім «не встигнути» надати йому допомогу (і ніхто наче і не
винен). А що є у «дисидентів»? Тільки гасла да відхилені судом позови.
Найчастіше потенційних борців з Системою не потрібно
навіть карати: до них приставляють спеціального куратора - Сусаніна, який
об'єднує незадоволених і відводить їх подалі від мети. У кращому випадку
заводить їх у нетрі якихось безглуздих ідей (того ж націоналізму), в гіршому
призводить занадто нетерплячих активістів до криміналу. Самотніх борців (дуже
розумних, щоб вестися на подібні провокації) будуть тролити і виставляти їх
клоунами, міськими дурниками. Методи перевірені часом ...
Ось чому в Україні досі немає ніякої серйозної
політичної чи громадської сили, яка має намір зламати і знищити Систему. Всі
вони задушені в паростках. І в цьому відношенні в Україні панує повна і
абсолютна стабільність: ніхто не порушить спокій Системи в найближчі роки.
До речі, для самої Системи ця стабільність важлива ще
й тим, що з кожним роком цієї покірної бездіяльності все більше українців
сприймає Систему як належне. З кожним новим поколінням все більше людей вважає,
що видертися наверх будь-якими способами і гадити звідти на своїх менш щасливих
побратимів і є мета життя. Що нинішня «еліта» не обібрали країну і народ, що
вони не заслуговують петлі, а продвинуті, удачливі, шановні люди, з якими
велика честь «закорєшитися». Відповідно, все менше людей, мислять іншими
цінностями і не бажають знищення цієї Системи.
Однак історія знала подібні ситуації. Так, спроби
атаки в лоб будь-якій Системи майже завжди закінчувалися невдачами. Але як говорив
Ленін, можна піти іншим шляхом. Необов'язково кидатися на амбразуру грудьми,
якщо існує маса способів ефективного знищення ДОТу. Систему можна розхитати,
розкласти, послабити - і тоді її обрушить навіть найменше потрясіння.
Навіщо це потрібно? Та просто щоб зажити, нарешті, по-людськи.
Немає коментарів:
Дописати коментар