У 2012 році на кожну
сотню протестів припадало 5 поступок з боку влади або осіб, установ,
підприємств, до яких зверталися протестувальники. Про це пише Оксана Дутчак з
Центру дослідження суспільства наводячи дані моніторингу, який проводиться за
підтримки фонду «Відродження».
Частина з цих поступок часткові,
частина – проміжні. Частина з них взагалі може обернутися зовсім і не
поступками, як сталося із протестами пільговиків проти закону «Про гарантії
держави щодо виконання судових рішень».
Одна із найактивніших хвиль
протесту за останні роки змусила владу поступитися. Але лише до червня 2012
року, коли шумова завіса довкола прийняття мовного закону дала можливість без
проблем проголосувати за, здавалося б, такий небажаний для пільговиків закон.
Часткові, проміжні і обернені,
короткострокові і довгострокові, локальні і всеукраїнські – всі ці поступки є
маленькими або великими перемогами колективних протестних дій. І на
найважливіших з них хотілося б зупинитися – саме через масштаби протестних
кампаній, які змусили владу змінити свою політику.
Так, у жовтні 2012 року могли
святкувати перемогу ті, хто переймається долею науки, яка, як відомо, в Україні
вимираючий вид. Верховна Рада виділила додаткові кошти на фінансування
Національної Академії наук – факт безумовно похвальний, якщо не брати до уваги,
що кошти на науку знайшлися лише після організованих протестів працівниківАкадемії по всій країні. Зокрема у Львові близько 150 науковців запитували «Чи
потрібна неукам наука?», більше сотні їх колег в Одесі запевняли, що «Кто не
финансирует свою науку – будет финансировать чужую», трохи менше сотні у
Харкові попереджали, що «Нищие ученые сегодня – нищая страна завтра». Не оминув
протест учених і Київ, де їх вийшло більше сотні. Їх перемога дає надію, що ще
як мінімум рік наука в Україні жеврітиме – не надто позитивний висновок для
святкування, але вже який є.
Представники іншої професії –
журналісти та громадські активісти провели іншу успішну кампанію, намагаючись
захистити себе від можливих кримінальних переслідувань. Вони побоювалися, і не
без підстав, що законопроект № 11013 про введення кримінальної відповідальності
за наклеп може стати важелем тиску на пресу та засобом для політичної розправи,
на чому наголошували навіть у Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини. Саме тому вони виходили на вулиці, часто з білими аркушами паперу як
символами можливого посилення цензури. Ці протести можна було побачити в жовтні
в Ужгороді, Дніпропетровську, Києві, Херсоні, Сумах, Сімферополі, Донецьку,
Одесі та інших містах. Верховна Рада зняла законопроект з розгляду буквально
напередодні хвилі протестів: чи то через перспективу журналістського страйку,
чи то через вибори, які були не за горами.
Ще на початку року, в лютому,
перемоги добився і український студентський рух, який уже більше року проводив
кампанію «Проти деградації освіти» і який можна назвати найуспішнішим у Європі.
У рамках кампанії студентські та громадські активісти боролися і проти
законопроекту «Про вищу освіту». У результаті законопроект відкликали та
залучили до його доопрацювання широку громадськість, в тому числі представників
університетів та студентських організацій. Так, ще в цьому році, до відкликання
законопроекту, активісти спробували прорватися до будівлі Верховної Ради та
помітингували під Кабміном. Через кілька місяців – на початку грудня Кабмін
схвалив новий законопроект «Про вищу освіту», який був розроблений за участі
«низів» і викликав як обережні похвали, так і обережу критику. Так, новий
законопроект робить державне замовлення більш прозорим, краще регламентує
матеріальне та формальне становище студентів. Однак, як слушно зазначають
експерти, сам по собі навіть хороший закон в освітній сфері не вирішить
проблеми, оскільки з року в рік частка фінансування освіти у ВВП стабільно
зменшується – у наступному році на 7,7%.
Іншою успішною кампанією проти
законодавчих ініціатив наших народних обранців стала кампанія проти
законопроекту № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів». По
суті ця протестна кампанія виступила на захист самого права на протест, яке
законопроект міг суттєво обмежити, встановлюючи дводенний термін сповіщення про
мирне зібрання, впроваджуючи невичерпний перелік місць, де їх можна заборонити
проводити, накладаючи додаткові зобов’язання на організаторів та учасників
зібрання, фактично унеможливлюючи стихійне мирне зібрання і т. д. Хоча успіх
кампанії проти законопроекту №2450 можна назвати проміжним і масові протести
почалася вже після поступки з боку влади, виступи проти законопроекту № 2450
варто згадати. Хоча б тому, що ланцюг протестів навесні та кампанія під назвою
«Останнє мирне зібрання» у вересні стали одними із наймасштабніших за
географічним охопленням.
Центром весняного ланцюга
протестів стала столиця – у Києві активісти на захист свого конституційного
права виходили чотири рази (в середині березня, наприкінці березня, на початку
квітня, та у травні). Вже після перших київських протестів законопроект було
відправлено на доопрацювання. Однак цей проміжний успіх активістів не задовольнив.
У Львові протестували в березні та травні. У травні на захист мирних зібрань
виходили також в Миколаєві, а в Кіровограді протестували під гаслом «Ми не рабы
– рабы немы». На початку вересня силами правозахисників та активістів було
організовано кампанію «Останнє мирне зібрання» яка охопила Канів,
Івано-Франківськ, Харків, Луцьк, Львів, Миколаїв, Рівне, Суми, Тернопіль,
Запоріжжя. «Фиг вам, а не 2450!» вигукували в Донецьку, у Луганську
стверджували, що «Песец, песец пришел к мирным собраниям в Украине!», а в Києві
Верховну Раду закидали туалетним папером, копійками та гнилими помідорами.
Окрім загальноукраїнських
кампаній, протестами у 2012 році активні громадяни добивалися і локальних
перемог – змушували роботодавців виплачувати зарплатню і зупиняли незаконні
будівництва, вибивали ремонти доріг і відбивали підвищення цін на комунальні
послуги, протидіяли закриттям навчальних установ і закладів охорони здоров’я.
Як показує аналіз Центру дослідження суспільства, якраз боротьба проти
локальної конкретної проблеми найчастіше досягає успіху. Особливо якщо її
учасники вдаються до конфронтаційної тактики, такої як страйк чи перекриття
дороги, а також якщо вони не зупиняються на одному протесті, а проводять
тривалі протестні кампанії. Можна вважати цей підсумок короткою інструкцією до
боротьби у 2013 році.
Немає коментарів:
Дописати коментар