Виполюймо коріння сепаратизму в Україні

Взятися за написання цієї статті мене підштовхнула, начебто буденна подія. В хлібному кіоску я попросив продати мені хліб з висівками. Продавець зробила здивовані очі: «А что это такое? Я не панимаю». Мені прийшлося пояснювати і перекладати продавцю, що це «хлеб с отрубями».

Саме цікаве, що це відбувалося 1 грудня, в 25 річницю проведення референдуму за незалежність України! Часу пройшло багатенько для того, щоб зробити Україну україномовною. Президент Масарик робив мовні реформи в Чехословаччині, свого часу, набагато швидше і жорсткіше. А там ситуація з мовою була набагато гірша ніж в Україні, всі міста були німецькомовними, але, завдяки жорсткій і наполегливій політиці Масарика, мовна реформа була проведена в стислі строки. В Україні ж все набагато складніше, бо за Радянського Союзу Україну так напакували «п’ятою колоною», що тепер це величезна проблема, яку необхідно було вирішувати ще 25 років назад. Але Президент Кравчук зробив величезну дурницю, якою ще потім вихвалявся, бо, бачте Україна сама демократична країна у світі, зробила всіх , хто перебував в Україні на момент проголошення незалежності , громадянами України. Так ми отримали внутрішнього ворога на багато років. Такої дурниці не зробили прибалти, там на законодавчому рівні для отримання громадянства треба було скласти іспит на знання державної мови. Для більшости привезених це було надзавданням, яке вони навіть не намагалися виконати. Таким чином маленькі прибалтійські країни убезпечили себе від п’ятої колони. Я не думаю, що Кравчук був настільки наївним, коли зробив, без розбору, всіх громадянами України. Леонід Макарович добре вивчив, як бувший головний ідеолог ЦК КПУ, міжнародне право і добре знав, як важко отримати громадянство в країнах вільного світу. Моя двоюрідна сестра виїхала колись з України в Канаду. Ми з нею час від часу перемовляємося через Скайп. Так от вона чекала 10 років, щоб отримати громадянство Канади, а для цього їй потрібно було скласти іспит на знання державної мови, Конституції та історії Канади. Мову вона знала добре, бо без цього вона б просто не змогла б влаштуватися на роботу навіть посудомийницею. І так майже в кожній країні вільного світу і ніхто не обурюється, що «порушуються права людини», тільки в Україні під надуманими приводами «порушення прав людини» дозволяється відвертим ворогам України вирішувати її долю і майбутнє, бо кожні вибори у нас перетворюються на вічне шекспірівське «бути чи не бути» Україні незалежною державою.

Багато українців, навіть високоосвічених, чомусь досить безвідповідально ставляться до мовного питання, на відміну від Росії, де мовному питанню відводять одне з перших місць в своїй міжнародній політиці, бо де звучить російська мова, там зона державних інтересів Росії. І на це кремлівські володарі не шкодують величезних сум грошей для пропаганди і розповсюдження «великага и магучего». В Україні ж все навпаки, мовне питання стоїть в державі на одному з останніх місць, в результаті чого ми отримали анексію Криму і війну на Донбасі. Під час референдуму 1 грудня 1991 року, до речі, в Донбасі проголосувало за Незалежність більше 80% населення, як і в Севастополі. Це послужило сигналом для Росії, яка почала вкладати в ці регіони величезні кошти для ведення інформаційної війни проти України. Влада ж України закривала на все це злочинно очі, віддавши ці регіони на відкуп п’ятій колоні. Почався грабунок і розвал економіки Донбасу, наслідком чого стало стрімке зубожіння населення, в чому проросійські ЗМІ почали звинувачувати Незалежність. Це повний абсурд, бо тільки незалежна країна може стати економічно високорозвиненою, прикладом чого можуть бути США, Японія, Німеччина та цілий ряд інших економічно розвинених держав. 
Цю статтю я пишу, в першу чергу, для тих українців, кому не байдуже майбутнє України і хто не збирається виїжджати за кордон, а буде змагатися до останнього за кращу долю України і її дітей. Ми повинні собі чітко усвідомити, що всі корені наших негараздів і бід закладені в нехтуванні більшістю українців мовного питання! Бо мова є основою основ, фундаментом будівництва держави! Ми приречені бути країною третього світу до тих пір, поки українська мова не запанує в усіх сферах життя. На Сході йде війна з Росією, але така ж сама, не менш підступна і злочинна, йде війна проти української мови по всій Україні. В Павлограді майже всі школи вважаються українськими, але пройдіться біля них перед початком занять чи на перерві, ви там не почуєте від учнів жодного українського слова. Це говорить про формальне ставлення і керівництва, і вчителів цих шкіл до української мови. В цих школах не має культу української мови, прищеплення діткам любові до неї, тому й маємо такий результат – українські школи є, а українською мовою діти не розмовляють. І такий стан речей не тільки в Павлограді, а й по всій Україні. Буває навіть гірше! Недавно я побував з екскурсією в Закарпатті і побачив там взагалі шокуючи речі. Берегівський район – це суцільні угорські села, де населення все має угорські паспорти, працює в Угорщині, а в школах діти взагалі не вивчають державну мову, а відтак української мови вони не знають. Достатньо невеличких потрясінь в Україні і вони всі будуть в складі Угорщини. Назвіть мені хоч одну країну в світі, де її громадяни не знають державної мови. Постає споконвічне питання – що робити? Мені дехто радить влаштовувати пікети перед держадміністраціями, писати скарги в урядові інстанції про порушення Конституції. Але, чи не цим займалися сотні активістів по всій Україні всі 25 років Незалежності? Як кажуть в народі: «А мурий їсть собі та їсть». Вся суть питання в тому, що у нас за ці 25 років Незалежності не було української влади. Тобто, мовне питання в Україні буде вирішене тільки тоді, коли до влади в Україні прийдуть проукраїнські патріотичні сили! Те, що після Майдану 2014 року по всій Україні українці самоорганізовуються, створюють громадські організації на захист української мови, в інтернеті часто проводяться флешмоби та інші акції – це добре, але цього не достатньо для утвердження державної мови в усіх сферах життя. Питання влади стоїть на першому місці! Буде влада в українців, тоді вони швидко повирішують не тільки мовне питання, а і соціального захисту та добробуту українців. За всі роки незалежності українці обирали шлунком, а не головою. І зараз ситуація повторюється, знову демагоги від влади піднімають питання тарифів, мінімальних зарплат і ковбаси. І ні від кого я не чув про те, що у нас не має патріотів при владі, що найбільша небезпека для України – п’ята колона, яка проникла на всі щабелі української влади і намагається нав’язати українцям думку, що Європі ми не потрібні і єдиний хто нас захистить і пожаліє, це Росія. Вже зараз, задовго до виборів, цинічні політики починають підігрувати шлунково-споживацьким інтересам збіднілого електорату, вони знову збираються за «шмат гнилої ковбаси» купляти голоси виборців. Наше завдання не допустити до влади збанкрутілих і цинічних політиків, які за допомогою популістської риторики, приходять до влади і цинічно грабують тих, хто за них віддавав голоси. Наші сподівання і пропаганда повинні зараз бути спрямовані на молоде пост майданне покоління, бо їм жити далі в Україні. Приклад успішних і розвинених країн світу повинен їх надихати на боротьбу з п’ятою колоною, корупцією і кумівством у владі. Саме ці чинники не дають молоді можливості прийти до влади, саме через це у нас не працюють соціальні ліфти і Україна ніяк не може вибратися з постколоніального, пострадянського стану. Я закликаю українців не голосувати більше за тих кандидатів в депутати, у яких в програмі немає пункту про захист і розвиток української мови. Саме цей пункт повинен стати тестом на чесність і патріотизм політика, це стосується і кандидатів на посаду Президента! 
Революція гідності, війна на Сході України за цей час зродили нове пост -майданне покоління, яке повинне кардинально змінити ситуацію в Україні!
Ми повинні, нарешті, гнізда сепаратизму в Україні виполоти з корінням рішуче і безкомпромісно. Всім, хто нав’язує українцям російські про -радянські ностальгійні погляди, ми повинні вказати на Схід: «Не подобаються українські закони і порядки, не хочете вчити українську мову – чемодан, вокзал, Росія!». Як там казав поет: «Хай мовчать Америка й Росія,.. а нам своє робить!». Я вірю в Україну, вірю, що вона здатна скинути кайдани колоніалізму. Слава Україні!


Голова Павлоградського міского т-ва «Просвіта» ім. т. Шевченка  Заремба Микола