Гібридний геноцид – реалії українського сьогодення

Іду додому з маршрутного таксі і сама з собою розмовляю, і ловлю себе на тому, що проскакують дуже лайливі слова. Всередині усе кипить і плавиться від почутого і побаченого. 

Перед цим зателефонувала подруга і, мало не плачучи, розповіла, що перед нею у черзі у овочевому магазині знайома бабуся купила дві картоплини, коли побачила, що поряд колишня колега по роботі, то ніяково пояснила, що на супчик купила. Скільки супу з двох картоплин зможе зварити можна собі уявити. А через якусь годину і я зайшла у «АТБ», щоб купити щось з продуктів і дивлячись на ціни і на той мізер, який тримала у руці, захотілося плакати, але куди мені плакати, я хоч декілька найнеобхідніших продуктів змогла купити, а попереду мене жіночка похилого віку розплачувалася за три яйця.

Отакі страшні реалії нашого сьогодення, і як що-небудь можна підвищувати. Зашморг на шиї найбідніших верств населення так уже затягнувся, що далі нікуди. Коли кожен вечір з екрану мені наша «славетна» влада намагається впарювати чергову брехню, одягаючи її у високі матерії, то мені хочеться відразу щонайменше - плюнути у екран, а щонайбільше, то здогадатися не важко. І у голові визріває черговий план помсти за усіх знедолених, багато разів обдурених і до краю зневажених.

Я розумію, що це по-дитячому і навіть смішно, але усе частіше приходить на думку, що усі гілки влади за останні десятиліття хочеться зібрати у лепрозорій (спеціально відведена територія для хворих на проказу, і віддалена від населених пунктів, раніше лепрозорії були у Середній Азії) і огородити трьома рядами колючого дроту, відкрити для них один «АТБ», дати кожному з них 1200 грн. пенсії і нинішні тарифи на комунальні послуги і усе. Через рік не потрібно буде на них ні судів, ні міжнародних трибуналів, бо вони самі один одного загризуть.

На чверть зросла електроенергія, а через місяць зросте ціна на газ і усе це знову ляже в основу формування ціни на продукти харчування. З огляду на цей справжній геноцид по відношенню до свого народу, усе частіше приходить розуміння, що Україна потрібна усім, але без українців.

01.03.2016р. Надія Таршин