Владімір Путін допустив
кричущий стратегічний прорахунок, порвавши книгу правил міжнародних відносин і
не запитавши згоди Китаю. Будь-яка надія на вербування Пекіна в якості
союзника, який допоможе затамувати біль від санкцій Заходу приречена на провал
- а разом з нею і шанси Кремля на безболісну перемогу і на перемогу взагалі.
Господін Путін у своїй переможній промові щодо анексії Криму поспішив подякувати
китайському політбюро за нібито надану підтримку. Міністр закордонних справ СєрґєйЛавров, з
притаманною йому еластичністю повідомив про «співпадаючі оцінки Росії і Китаю
ситуації на Україні».
Це, звичайно ж, відчайдушна брехня. Китай не обстав за Росією під час
голосування по Криму в Раді Безпеки ООН, як це було у випадку з Сирією. Він
демонстративно утримався. Його міністерство закордонних справ заявило, що
«Китай завжди дотримується принципів невтручання у внутрішні справи будь-якої
держави і поважає незалежність, суверенітет і територіальну цілісність
України».
Ми не знаємо точно, що сказав Сі Цзіньпін під час зустрічі з президентом Обамою в Гаазі, але те,
що він сказав, не має нічого спільного з божевільними оцінками Кремля.
Заступник радника з національної безпеки США Бен Родс захоплений ходом цих переговорів, і після них
стверджував, що Росія більш не може покладатися на «традиційного союзника».
Якщо це так, то господіна Путіна обдурили. Йому не вдасться уникнути фінансової удавки американської
фінансової петлі - і в разі якщо він пошле солдат в Східну Україну, і в разі
якщо він просто обмежиться роздуванням там хаосу, за допомогою російських
агентів-провокаторів.
Немає в нього надій і на те, що вдасться змішати всі карти Заходу,
створивши з Китаєм Євразійський блок - лігу авторитарних режимів, яка буде
контролювати гігантські запаси природних ресурсів. Подібний результат - обсесія «шпенглеріанців», ненависників
Заходу, що ненавидять самі себе, впевнених в тому, що з Америкою покінчено, і
що долар буде замінений на євразійський золотий дукат.
Реальність полягає в тому, що Китай постійно і невпинно руйнує
монополію Росії на контроль над газовими запасами Середньої Азії. Туркменський
газ завжди йшов на північ, і Туркменістан був заручником цінової політики
Газпрому. Тепер він йде на схід. Президент Сі особисто з'явився у вересні 2013
на відкриття 1800-км газопроводу в Китай з родовищаГалкініш, другого за
обсягами у світі (26 трильйонів кубометрів).
По газопроводу буде поставлятися до 62 мільярдів кубометрів газу в
рік. Це - половина того, що Газпром поставляє Європі. Те ж саме відбувається в
Казахстані, де китайські компанії встановили контроль над більшою частиною
енергетичної індустрії. Те, що відбувається їдко описано в серії дипломатичних
телеграм з Середньої Азії, опублікованих Wikileaks. Британський дипломат в 2010 повідомляє, що росіяни
«з болем» спостерігають за тим, як їх енергетичне домінування в Середній Азії
випаровується.
Ще більш відкриває очі на події телеграма, в якій цитується посол КНР
в КазахстаніДжень Гуопін. Він попереджає, що Китай і Росія йдуть курсом, що веде до зіткнення, і
тією стороною, яка поступиться у цьому зіткненні, буде не Китай. Посол заявив:
«У майбутньому, відносини між великими державами в Середній Азії будуть
делікатними і складними. Новінафто- і газопроводи руйнують російську монополію на енергетичний експорт».
Пан Джень не тільки позитивно оцінив американську роль в регіоні, але і висловив
думку про те, що НАТО повинно взяти участь в якості спостерігача на переговорах
Шанхайської Організації Співробітництва - гіпотетична російсько-китайська
відповідь на вісь ЄС/НАТО - з метою «зруйнувати російську монополію в регіоні».
Вісь - СРСР/Китай - була одним з улюблених страшилок у 60-х. Генрі Кіссінджер, однак, бачив,
що дві ворожі культури - на ножах на всій протяжності їхнього кордону. Як
влучно висловився в 2006 Акіхеро Івасіта - «Чотири тисячі кілометрів проблем».
Джорд Валден виставив напоказ глибоке коріння цієї взаємної недовіри у своїй маленькій
книзі «China: A Wolf in the World?» Він працював дипломатом і в Росії, і
в Китаї. Він був одним з дуже небагатьох представників Заходу, що жили в Китаї
в період культурної революції. Він впритул спостерігав, як глибоко дві гілки
братів-марксистів ненавиділи один одного. І дійсно, вони дійшли до межі ядерної
війни. І ЦРУ, і Держдепартамент були приголомшені його звітом. У них не було
джерел на місцях в епоху Мао.
Валден каже, що китайці ніколи не пробачать росіянам захоплення Східної Сибіру -
ще за царя. Для них це - «втрачені території». Вони бажають повернення
власності, і в цьому їх підтримує етнічне переселення за Амур, яке вельми
нагадує мексиканську міграційну реконкісту Каліфорнії і Техасу.
Населення Східної Сибіру за 20 років скоротилося з 8 мільйонів до 6,3
мільйонів осіб, і за цими цифрами стоять міста-примари вздовж Транссибірської
магістралі. Росія не змогла скористатися плодами своїх східних заходів. З
рівнем народжуваності 1,4, хронічним алкоголізмом, і очікуваним скороченням
населення на 30 мільйонів - за прогнозами, до 2050 в Росії буде жити не більше
110 мільйонів чоловік (за статистикою ООН, а не демографів господіна Путіна), нація
неминуче відкотиться до європейського бастіону старої Московії. Питання в тому,
наскільки швидко, і наскільки мирно.
Експерт по Китаю Джонатан Фенбі каже, що в китайській Раді Національної Безпеки є
фракція, яка мала намір підтримати Путіна щодо України, сподіваючись натомість
вичавити з нього більш вигідні умови поставок газу, продовольства і корисних
копалин. Але ці голоси були заглушені Сі Цзіньпіном. Він грає на більш складній стратегічній сцені.
Китай, швидше за все, піде по туго натягнутому канату, «ховаючи свою
велич і купуючи час». Це стало важче з ескалацією української кризи. Пекіну
доведеться вибирати. Більш ніж імовірно, що імперський Цзіньпін не викине
великий приз американо-китайської«Великої Двійки» заради порятунку убогого і некомпетентного режиму в Москві
- від його власної нерозсудливості.
Пан Путін повинен тепер усвідомити, наскільки фатальна його ізоляція,
і наскільки небезпечний кожен наступний крок. Навіть всепрощаюча канцлер
Німеччини Ангела Меркель втратила терпіння і гірко скаржиться на «неминучу
втрату довіри». Досить багато європейських трубопроводів, починаючи з 2009
року, було переобладнано для подачі палива в двох напрямках - з метою, в разі
необхідності, допомогти вразливим прикордонним державам. Вісім держав ЄС
будують терміналами LNG. Ще два - Польща і Литва приєднуватися до цього клубу в
поточному році.
Саміт ЄС минулого тижня був закликом до зброї. Чиновникам наказано
протягом 90 днів розробити план подолання залежності від Газпрому. Навіть якщо
«пронесе» цього разу, Європа зробить радикальні кроки з метою пошуку інших
джерел енергії. Імпорт з Росії скоротиться наполовину протягом найближчих 10
років.
Втеча капіталу з Росії в першому кварталі досягла 70 мільярдів
доларів. Російський Центробанк не може захистити рубль без жорсткості
монетарної політики, не посилюючи при цьому рецесії. Російським банкам і
підприємствам доведеться в найближчі 12 місяців закрити кредитів на 155
мільярдів доларів - на ворожому ринку, доплати на якому вже зараз підвищилися
на 200 базисних пунктів.
Господін Путін зараз починає усвідомлювати, що глобальні ринки більше налякані
американською комісією з цінних паперів, ніж російськими танками Т-90. Будь-яка
санкція проти будь-якого російського олігарха, пов'язаного з російською
компанією, вибиває цю компанію з глобального ринку, і потенційно веде до
дефолту. Кредитори на Заході погорять. Але ніхто не прийме це до уваги, якщо
йдеться про інтереси національної безпеки.
Путін також вибрав не найвдаліший момент для своєї авантюри. У Європи
зараз - незвично великі запаси газу. Ціни на нафту – які за інших умова є
стабільні - повинні впасти. Ірак досяг максимального рівня виробництва за
останні 35 років, Америка щодня додає на ринок по кілька сот барелів
сланцевої нафти, а Лівія відновлює експорт. За статистикоюInternational Energy Agency, світовий видобуток минулого місяця підскочив на 600 тисяч барелів на
день. Deutsche Bank пророкує перенасичення ринку. Те ж саме пророкує китайський Sinopec. Господіну Путіну під його
бюджет потрібна ціна 110 доларів за барель. Дуже скоро він може зіткнутися з
реальністю в 80 доларів за барель.
Зрештою, він прирік Росію на пастку очікуваного ним середньорічного
доходу. Неждані багатства нафтового буму розтрачені. Російські інженерні
навички атрофувалися. Промисловість спустошена голландської хворобою
(деіндустріалізація країни, що перейшла на експорт одного виду сировини):
прокляттям переоцінки вартості своєї валюти і залежністю від продажу сировини.
Він побіг попереду паровоза, до того, як перехідний уряд встиг
накоїти чого-небудь серйозного або розтратити кредит доброї волі міжнародного
співтовариства, він занадто поспішно і недбало зреагував – як на людину з КДБ.
Він повірив, що Німеччина є його маріонеткою, а Китай само собою - союзником.
Він хапнув Крим, але перетворив Кремль на парію – причому не на одне десятиліття,
якщо не покоління, і, швидше за все, назавжди втратив Україну. Тобто здійснив
надзвичайно невдалу оборудку.
Немає коментарів:
Дописати коментар