Ще у позаминулому сторіччі Михайло Петрович Драгоманов у своїй роботі «Шістсот років швайцарскої спілки», зауважив ефективність мілітаризованого устрою цієї країни.
Пропонуємо вам ознайомитися з розділом його книги, де описується взаємодія війська та школи. Текст мовою оригіналу.
Всі европейські держави погодились на те, аби у Швейцаріі не було ні з ким війни. Це було укладено у 1815 р. після того, як усі держави перемогли Французького цісаря Наполеона Першого, котрий перед тим, не раз ходив через швайцарські країни на Італію, Німеччину й Австрію.
Швайцарія ж так розташована в горах серед західньоі Европи, що звідти дуже легко дістатися війську на всі сторони в інші держави. От через те для всіх держав сусідних зі Швайцарією вигідно, аби у Швайцаріі не було ніколи війни, аби вона не пускала через себе жодного війська.
Тільки ж власне для того, аби ніхто не осмілився переходити зі своім військом через Швайцарію, сама Швайцарія мусить мати власне військо. Швайцарія й має те військо, тільки впорядковане зовсім інакше, ніж у других державах.
З покон віку кожен Швайцарець мусив ставати вояком, коли треба було боронити свою краіну. Тепер цей військовий обов'язок влагоджено так, що кожен Швайцарець від 20 років мусить або йти до війська, або платити осібний (не дуже великий і відповідний маєтку) податок у військову касу. Військовий уряд приймає до війська тільки досить міцних людей. Служити мусить вояк 10 років в арміі та 12 років в резерві.
Тільки ж служба та в мирний час є власне військова наука та забирає не богато часу. В перший рік рекрут служить або вчиться від 45 днів до 80, — як до війська, а потім щороку кличется на службу чи науку тільки кінноту, котрої у Швайцаріі не багато. А в піших полках вояків збирають через рік на 16 днів, так що за всі 10 років звичайний швайцарський вояк служить тільки 125 днів. Та окрім того кожен вояк мусить зробити щороку найменше 30 пострілів, або з стрілецької кантональної зборї, або в спеціальних місцях, де учать рекрутів і куди вояк в такім разі мусить приходити на три дні.
Вояцькі однострої і ґвери вояки швайцарські несуть з собою додому і мусять держати їх в порядку; так само беруть з собою й коней, котрі через 10 років дістають у власність.
Виходить так, що власне постійного війська у Швайцаріі нема, а є озброєний народ, котрий може в будь-який час стати на оборону своєі землі. Коштує таке військо дуже мало, бо за рік у Швайцаріі видаєся на кождого вояка тілько 175 франків (коло 80 реньських), тоді як напр. в Австріі вояк коштує річно 1320 франків (коло 640 реньських) а в Німеччині 1150 Франків.
Такі військові порядки були б неможливі у Швайцаріі, як би там не було волі всякому вчитись вояцькоі науки, а також добрих шкіл. Усі Швайцарці закінчують школи і їм через те легко вчити військову науку, а дечого з неі, як гімнастики, маршів, а також й стріляти виучуються швайцарці ще в школах хлопцями. До того скрізь по Швайцаріі є тіри, такі заклади, де можна стріляти, а також стрілецькі товариства і стрілецькі збори, тіри громадські, кантонові і Федеральні
Щороку кожна громада робить у себе тір, стрільбу. Кожен дає, що хоче: гроші, начиня (напр. діжу), свиню, теля і т. д. В звичайний день збираються стрільці, громадяне й сусіди, стріляють у ціль і ліпші стрільці беруть нагороди з дарованого. Майже щороку бувають і кантонові тіри, звісно, вже багатше впорядковані. Найважніші й найцікавіші тіри Федеральні, котрі відбуваються на всю Швайцарію раз у два роки в ріжних кантонах по черзі. Це велике свято для кантона тай для всієї спілки.
Всякий дає, що може для того, аби прийняти стрільців, що прийізжають з всієї Швайцаріі, та нагороди за стрільбу. Звичайно ті нагороди (призи, по тамошньому) бувають срібні й золоті речі, гроші, годинники й т. п. Багаті люди вважають своім обовязком виставити від себе приз; небагаті складаються в товариства. На кожному призі викарбовують им'я, від кого даний приз. Швайцарці, котрі живуть в інших країнах, теж посилають призи.
Стрільці з кождого кантона приїздять звичайно товариствами, по черзі, і їх вітають урочисто люди того міста, де є тир, говорять про братство всіх Швайцарців і т. і. на різних мовах. Прийіздить на такі тири і федеральний уряд, і прилюдно говорять про справи, котрі на той час займають Швайцарію, так що такі тири мають і державну вагу.
А найперше всі тири доповнюють вояцьку науку, так що Швайцарці мабуть найліпші стрільці в Европі. Швайцарія має серед свого народу окрім 200.000 добірних вояків ще, на випадок війни може поставити для сторожі 250.000 старших і молодших. А порядки швайцарські такі, що просвіта, пошта, телеґрафи є в кожнім селі, залізні дороги, пароходи на озерах так, що як треба, то за 14 днів може зібратись в одну точку 150.000 вояків. Це така сила, котра в горах швайцарських може спинити всякого ворога.
Не так давно була пригода спробувати ті порядки. Це було у 1871 році в часи війни між Німеччиною і Францією. Одне французьке військо наблизилось до кордонів Швейцарії, думаючи пробитися у Німеччину. Німецьке військо стало брати верх над французьким. Французький генерал, аби вратувати хоча б зброю і своіх вояків від полону, задумав перейти у Швайцарію.
За ним мусили йти й Німці. Швайцерці не могли позволити війни на своій землі, і за кілька днів зібрали й поставили 20.000 війська в потрібній точці, приняли 80.000 французів, котрі склали їм зброю, і при цьому у Швайцарців, серед зими, в горах найшлась і покрівля, і страва для них і для Французів, і поміч для хворих і поранених.
Тепер, кажуть, порядки збору вояків і амуніціі у Швайцаріі ще більше поліпшились.
Немає коментарів:
Дописати коментар