Лікування
хвороби потребує точного діагнозу, а розв'язання проблеми – усвідомлення її
причини. Нинішня криза в Україні має внутрішні і зовнішні причини. Без їх
розуміння можна боротися з сепаратизмом усе життя.
Сепаратизм на Донбасі – це рішучі дії місцевих феодалів
задля збереження контролю над природними і людськими ресурсами краю. Якби АТО
провели не під Краматорськом чи Слов'янськом, а в Києві під час інавгурації
Президента, то сепаратизм почав би "розсмоктуватися" вже з наступного
ранку. Проте київська влада зацікавлена у збереженні напруженості, адже завдяки
бойовим діям заблоковані головні вимоги Майдану: люстрація, повернення
награбованого за влади Януковича та його попередників, покарання злочинців,
боротьба з корупцією, розділення влади і бізнесу.
Закінчення війни – це початок люстрації. З цієї причини бачимо, як нардепи,
чиновники і генералітет саботують відродження обороноздатності держави. Задля
підтримки вогнищ напруженості центральна влада не відновлює на Донбасі
трансляцію проукраїнських телерадіоканалів і не блокує проросійські ЗМД –
засоби масової дезінформації. З цією ж метою залишаються відкритими не тільки
кордон з Росією, а й внутрішні автомагістралі, якими підвозиться зброя і
російські бойовики. Рішуча боротьба з сепаратистами відбувається тільки там, де
виникає реальна загроза олігархічній власності, наприклад, у Маріуполі.
Крім української влади, у підтримці напруженості зацікавлена
Москва, адже завдяки "телевійні" Путіну вдалося придушити свою
опозицію, сконсолідувати населення і відволікти його від внутрішніх проблем.
Українська і російська верхівки мають ще один
спільний інтерес: чим
більше проукраїнські і проросійські пасіонарії знищать один одного, тим
спокійніше. Показово, що нова українська влада почала свою діяльність з
ліквідації Сашка Білого – героя Чечні, рівненського "робінгуда".
Очевидно, що обидві сторони далі підкидатимуть дрова у
вогонь сепаратизму і загрібатимуть жар чужими руками. Людей переконують, що
консолідація навколо існуючої влади зупинить війну, насправді навпаки – існуюча
влада є причиною війни. Організована нею громадянська війна на сході України –
це спроба зберегти своє панування.
Зовнішня причина кризи – геополітична: боротьба світових центрів сили за
домінування в Україні. Ця земля є однією із найбагатших у світі за
концентрацією природних і людських ресурсів. Природно, що Росія і Захід
прагнуть вирішити свої економічні проблеми за рахунок України. Не менш важливий
суто військовий аспект: США бояться залучення України до відновлення
Московської імперії – без української ракетно-космічної промисловості імперія
неможлива. Зі свого боку, Москва боїться втягування України в НАТО і розміщення
на своєму кордоні американських ракет. Тож Росія і Захід міцно вчепилися в
Україну і не дають її посунути з природного центрального положення: будь-яка
активізація однієї сторони викликає енергійну протидію іншої.
Український народ також рішуче противиться
спробам посунути Україну на Схід або на Захід: у цьому переконує вся історія
української незалежності. Прагнення центральної влади до зближення з Москвою
негайно призводить до вибуху сепаратистських настроїв у Галичині і Закарпатті.
Натомість активний рух на Захід відразу ж наражається на реакцію східної
України. Саме різкий рух до ЄС і НАТО, відверто проголошений і розрекламований
урядом Турчинова-Яценюка, став головною причиною "ідейного
сепаратизму" на Донбасі. Москва тільки посилила його засобами
інформаційної війни і відкрила кордон для підвезення зброї та російських
добровольців – ідейних і найманих.
З найманцями все зрозуміло, а от що рухає ідейними
добровольцями? Виявляється, вони переконані, що захищають своїх братів-росіян
від "фашистів" і "бандерівців", що продалися США. В цьому
їх переконує не лише московська пропаганда, а й українська влада. Зайдіть на
сайт Арсенія Яценюка openukraine.org: на сторінці партнерів і спонсорів ви
побачите логотипи НАТО, уряду США і прозахідних агентів впливу. Коли ж
російський доброволець приїжджає в місто на Донбасі, то справді бачить там
"русскій мір": суцільно російськомовні населення, пресу, радіо і
телебачення. У містах нема нічого українського. І це при тому, що навколишні
села, що живлять ці міста, україномовні. Але коли українці потрапляють в місто,
то під жорстким тиском змушені "балакати по-городському". А все тому,
що київська влада з самого початку незалежності кинула українців Донбасу
напризволяще, чим і скористалася московська пропагандистська машина.
Метою
інформаційної війни є запуск механізму самознищення ворога власними силами і
ресурсами. Москві вдалося її досягти: війна з сепаратизмом – це
самознищення українців власними силами. І не треба демонізувати
східноукраїнський сепаратизм. Якби після Майдану до влади в Києві прийшло
промосковське політформування, то західноукраїнський сепаратизм був би на порядок
масштабніший і кривавіший.
Сепаратизм, громадянську війну і зовнішню боротьбу за
Україну можна припинити тільки шляхом набуття нею статусу постійно-нейтральної
держави - з потужною армією і народною самообороною за швейцарською моделлю.
По-перше, нейтральна Україна є компромісом між США і Росією. По-друге,
позиція "без НАТО, ЄС і Москви" знімає суперечність між українцями
антизахідної і антиросійської орієнтації. По-третє, озброєне громадянське
суспільство унеможливлює відверті прояви корупції. Це й буде поверненням
України до істинної Європи.
Нинішній український істеблішмент не може на це піти
через загрозу втрати влади. Війна з Росією показала, що влада боїться свого
народу більше, ніж окупантів. Тому єдиним способом подолання кризи є повне
переформатування влади і правил гри, тобто заснування нової Української держави
з єдиним українським інформаційним простором на всій території.
Немає коментарів:
Дописати коментар