Неділю 19
січня, яка, між іншим, припала на свято Хрещення Господнього, вже встигли
охрестити «Кривавою». Так, пролилася кров, маємо сотні постраждалих з обох
боків. Та чи могло б статися інакше? Про це і поговоримо. Але про все по черзі.
Після прийняття антиконституційних
законів 16 січня в українців виникло два питання: чому опозиція допустила це і
яка буде відповідь опозиційних діячів, чи визначаться вони з одним лідером чи,
принаймні, оголосять чіткий план дій?
Під час віче 19 січня відповіді на ці
питання народ так і не отримав. Стало зрозумілим, що люди перестають довіряти
«триголовій опозиції». Тому під сценою можна було почути свист і навіть образи.
Нічого нового, крім наміру оголосити
вибори до Народної ради і створити уряд Народної довіри, ми на Майдані не
почули. Натомість почули лідерів Автомайдану – Булатова і Кобу, які вимагали
від опозиції визначитися з тією особою, що візьме на себе роль лідера протесту,
яка візьме на себе відповідальність. Через різкі слова проти опозиції у
Ярослава Коби навіть намагалися відібрати мікрофон, але незгода людей, що
зібралися на віче, змусила ведучого дати активісту закінчити свою думку.
Автомайданівці закликали людей іти на Грушевського, де, в разі подолання
кордонів міліції, провести мітинг. Якраз біля Верховної Ради.
Близько 15-ї години люди перетнули
Європейську площу і впритул підійшли до кордонів міліції. Ясно, що та не
пустила мітингувальників далі. І тут почалося.
Не схильний говорити, що в лавах
мітингуючих були провокатори. Народ законно вимагав дати йому пройтися мирною
ходою. Міліція проігнорувала вимоги людей. Тому вони почали відтісняти автобуси
і тиснути на кордони бійців ВВ МВС. Далі в хід пішли гранати, кийки, газ, кулі
і водомети. У відповідь на міліцію летіли фаєри, запалювальна суміш і каміння.
Автор цих рядків разом із колегами,
ухиляючись від уламків гранат, допомагає пораненим, ми підстраховуємо людей в
передніх лавах. Каміння не кидаємо – хоч бій вже й зав’язався, розуміємо, що до
«Беркута» воно не долетить, але в цей час постраждають призовники внутрішніх
військ, які не за своєю волею опинилися на передовій протистояння. Одна за
одною займаються міліцейські машини, Володимир Яворівський просить відійти від
них метрів на 60 – щоб не зачепило хвилею і уламками, якщо авто вибухне.
Народ злий: «Нас дістали! Слава нації!
Смерть ворогам!» – такі репліки і вигуки можна було почути від людей різного
віку, різного соціального статусу. Чоловіки і жінки трохи у віддаленні від
передової перемовляються між собою, вони готові йти вперед: «От якби не каміння,
а справжню зброю нам дали…». Трохи моторошно – все ж вперше в Україні мають
місце такі сутички. Але йти не хочеться. Стоїмо до перемоги! Крім того, кияни
все прибувають, і владу хочеться покарати по повній – за 29, за 30 листопада,
за 1 і 11 грудня, 16 січня і ще безліч злочинів, які вона скоїла. І якщо
правове поле не діє – діятимемо за законами козаччини і звичаєвого права.
Хто допустив те, що мирна акція
перетворилася на вуличний бій? Не провокатори, не загони «Правого сектору» і не
Автомайдан. Припустилися цьому бездіяльність, безвідповідальність і навіть
боягузтво опозиційних політиків. Було видно, що народ не слухається політиків:
коли Віталій Кличко і Олег Ляшко намагалися через мегафон спілкуватися з
людьми, вони чули несхвалення і образливі слова. Опозиція втратила контроль над
протестом. І цього варто було чекати, автор цих рядків ще перед Новим роком
прогнозував, що за місяць опозиційних лідерів перестануть сприймати. Народ
пішов здобувати волю сам. І має на це повне право. Бо не за рейтинги політиків
і не за майбутнього президентства Олега-Віталія-Арсенія він вийшов на Майдан!
Але відсутність координації і єдиного
командування може закінчитися серйозними наслідками. Репресії – це вже як факт.
Хоча і репресіями українців не залякати. Травми і навіть ймовірні жертви – з
обох боків. І це буде на совісті політиків. Це буде прямим злочином влади, за
який їй доведеться відповісти.
А поки що маємо 4 особи, які стали
інвалідами, сотні – з опіками і отруєнням газу, декілька десятків людей, яких
зачепили гумові кулі. Ряд затриманих активістів і журналістів, що перебувають у
відділках міліції. Яких катували і завдали важких тілесних ушкоджень. Це лише
поверхневі наслідки дій злочинного режиму.
Що ж далі? Надзвичайний стан?
Військові дії? Громадянський конфлікт? Все це не можна виключати. Янукович
продемонстрував, що на переговори він якщо і піде, то лише «для галочки», умови
опозиції він не підтримає і не втілить в життя. Така у нього психологія.
Єнакієвсько-макеєвська, бандитська…
Як будуть діяти політики? Вони можуть
сісти за стіл переговорів, де їх знову «розведуть, як кошенят». Можуть зробити
те, що варто було б робити від початку – сформувати альтернативний уряд і
парламент. Але в сьогоднішній ситуації їм варто підтримати ініціативи народних
мас.
Як відповімо ми? Тут можна багато
писати, але не буду філософствувати, будувати прогнози і пропонувати план дій.
Тому скажу коротко: Ми йдемо до перемоги – будуть бити, вдаримо у відповідь.
Так, щоб мало не здавалося.
Сергій
Багряний, з місця подій
Немає коментарів:
Дописати коментар