За кількістю згадувань у
негативному контексті ВО Свобода незабаром переплюне Партію
регіонів. І не тільки з боку ідейних супротивників. Складається враження,
що Тягнибок із компанією наразі заважає всім
Коли Свободу клюють
комуністи – це зрозуміло. Робота у них така. Якби їхня воля – кожного «націоналюгу»
до стінки поставили б – як у благословенному 1937-му. Втім, тягнибоківці
відповідають комунякам активною взаємністю і з не меншим задоволенням
перевішали б їх на гілляках. Напевно, для кожного вже іменна заготовлена. Але
оскільки методи фізичного впливу в обох антагоністів досить обмежені, вони
задовольняються обміном люб’язностями. «Ленінопадом», з одного боку, і
звинуваченнями у неофашизмі – з іншого.
У морду і в спину
Але цього разу комуністи пішли трохи далі, звинувативши Свободу у банальній брехні й лицемірстві та вгледівши у цьому початок її кінця. Так, 3 січня на сайті КПУ з’явилася стаття народного депутата від КПУ
Ольги Левченко, яка з суто комуністичним запалом ятрила всі больові точки
Свободи – починаючи з виключених із партії хабарників і підпалювачів готелю та
закінчуючи Іриною Фаріон, яка не блимнувши оком брехала виборцям про те, ще не
була у КПРС, а зізналася у гріхах молодості лише «под гнетом неопровержимых
доказательств».
«Вывод напрашивается один, – резюмує комуністка, – какое может быть
доверие к призывам свободовцев о чистоте нации, борьбе с коррупцией, о
патриотизме? Насквозь лживая партия, по сути, уже начала распадаться – если
свободовцы и дальше будут исключать из своих рядов поджигателей и взяточников,
то очень скоро в их рядах не останется ни одного человека».
Не будемо детально зупинятися на тому, яка саме політична сила більше
підпадає під суворе визначення «насквозь лживой партии». Не про те зараз
ідеться. Цікавим є факт, що широкого розголосу комуняцькі одкровення набули
лише 8 грудня, коли кілька відомих інтернет-видань кинулися їх передруковувати.
Раптом. Неначе за чиєюсь вказівкою. Але ще цікавішим є те, що того ж таки 8
грудня нещасна Свобода зазнала ще одного удару – від представника однойменної
партії. Так, ударівець Олексій Давиденко у своєму блозі в «Фейсбуку» написав,
що активісти ВО Свобода своїми вибриками формують негативний імідж для всіх
опозиціонерів. І не пожалів для союзників негарних епітетів: «Считаю тех, кто
жжет гостиницы, уничтожает рестораны и обгаживает фасады и стены домов,
дебилами, варварами и главными врагами нашей будущей победы и цивилизованного
будущего Украины».
По суті ударівець має рацію. Як, зрештою, і комуністка. Закиди є
справедливими. Звинувачення – заслуженими. Але коли в морду б’ють вороги – це
одне діло. Коли ж у спину штовхають свої, так би мовити, партнери по опозиції –
зовсім інше. Тим більше, що в Тягнибока вистачило розуму назвати інцидент 1
січня провокацією та виключити з партії двох «дебілів і варварів», які кидали
факели у двері готелю. Ударівець міг би не акцентувати увагу на неприємних
інцидентах. Хоча б заради корпоративного інтересу, який зараз начебто має
полягати у єдності опозиції, а не вишукуванні один в одного бліх. Але в тому й
справа, що ця єдність уже не потрібна нікому. Як і сам Тягнибок, що стирчить
серед кроликів, як більмо на оці. До того ж обидва наїзди – від чужих і від
своїх – дивним чином збіглися у часі. Може, випадково? Але ще дідусь Фройд
учив, що нічого випадкового не буває, все має першопричину.
І знову збіг
А наступного дня, який випадав на 9 січня, трапилася ще одна
випадковість. В Інтернеті поширився вислів політолога Володимира Цибулька:
«Резолюція Сенату США фактично закликає Кличка та Яценюка приструнити Олега
Тягнибока, від якого на Майдані все частіше звучать антисемітські гасла». У
протилежному разі, на думку політолога, Майдан в очах міжнародної спільноти
буде вироджуватися із символу протесту в маргінальне явище. Взагалі-то по
секрету скажу, що процес виродження вже йде на повну котушку, і не з вини
одного Тягнибока (на якого, вочевидь, дуже зручно звалити тепер усіх собак). А
через недолугість, політичну незрілість і банальне «сопліжуйство» всіх трьох
гориничів (серед яких, якщо вже на те пішло, саме Тягнибок є найменшим
«сопліжуєм»). А резолюція Сенату США «фактично» ні до чого такого (що
роздивився політолог Цибулько) не закликала. Вона була спрямована більше до
влади, а не до опозиції та мала на меті погрозити пальчиком нехорошим дядям,
які застосовують силу проти мирних демонстрантів і паплюжать права людини. А
заразом закликала ВСІ політичні партії утриматися від розпалювання ненависті та
дій, які можуть призвести до розколу країни.
Трактувати, звичайно, можна як завгодно. Як кому заманеться. Як кому
вигідно. Що і продемонстрував політолог Цибулько, який, за інформацією
поінформованих джерел, останнім часом став надто лояльним до влади. І має за
свою лояльність неабиякий зиск. Ми того достеменно не знаємо, стверджувати не
будемо, бо свічку, ясна річ, не тримали. Ми лише бачимо те, що на поверхні. А
саме: висновок пана Цибулька знову-таки дивним чином збігається з умовиводом
знаної регіоналки Ганни Герман, яка теж угледіла у резолюції Сенату США не
попередження у бік влади, а те, що «на Майдані, де проповідуються європейські
цінності, все частіше звучать антисемітські гасла і заклики з боку активістів».
Це є, м’яко кажучи, не зовсім так. Насправді від ватажків Свободи на
Майдані антисемітські гасла не звучали. Мається на увазі – вголос, зі сцени.
Вони тримаються з останніх сил, зажавши в кулак усе, що тільки можна. Хоча люди
там тусуються різні та цілком можливо, що у приватних бесідах біля діжок із
багаттям крамольні слова подекуди й проскакують. Бо кожен дурний рот кляпом не
заткнеш. Але Цибульку з Герман, звичайно, видніше.
«Слів засчітан»
Взагалі цей антисвободівський шабаш в Інтернеті має означати те, що з
настанням Нового року розпочалася нова серйозна фаза активного зливу Свободи.
Друга за рахунком. Першу ми спостерігали восени минулого року, коли скандальна
газета «Експрес» друкувала серію викривальних матеріалів про «гроші Тягнибока»
і його тісний бізнес-звʼязок із сумнівними елементами.
Згодом – уже в іншому виданні – сплила тема про комуністичне минуле Ірини
Фаріон. Тоді ж сталася ще одна знакова подія, яку деякі ЗМІ охарактеризували як провокацію ПР проти Свободи. До Дня юриста, який відмічався 8 жовтня,
Президент наш Віктор Федорович нагородив орденом «За заслуги» III ступеня
завідувача кафедри юридичного факультету Львівського національного університету
імені Івана Франка Пилипа Пилипенка – депутата Львівської облради VI скликання
від Свободи. Принагідно зацікавлена громадськість дізналася ще одну пікантну
деталь: син нагородженого президентом свободівця Володимир Пилипенко є членом
фракції ПР у Верховній Раді. Мало хто сприйняв це як плюралізм думок в окремо
взятій львівській родині. Все зрозуміли правильно: сімейний бізнес не знає
ідеологічних бар’єрів і воліє розкладати яйця по різних кошиках. Це був іще
один маленький, але яскравий штрих до «обліко моралє» членів ВО Свобода. Навіть
регіонали такого собі не дозволяють, піклуючись про чистоту лав…
Але перша хвиля «мочилова» очікуваного ефекту не дала. Все перебив
Майдан. Навіть юнацькі пустощі Фаріон якось призабулися, не до того було. Зате
у перші дні Нового року, коли народ проспався, відпочив і закупив нову партію
попкорну, антисвободівська кампанія спалахнула з новою силою. Паралельно з
навколомайданівськими інформаційними війнами.
А поштовх цій новій хвилі дав іще 4 січня директор Київського центру
політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський. У коментарі
Gordonua.com провладний політолог офіційно підтвердив те, про що багато хто з
експертів говорив іще під час минулої парламентської кампанії. А саме: що ВО
Свобода – це далекоглядний проект Банкової, з метою викохати для Віктора
Федоровича на майбутніх президентських виборах завідомо програшного суперника.
Отаке. Вже хто-хто, а пан Погребинський випадкових висловлювань собі не
дозволяє. Не той політ. Усі його меседжі вивірені. І якщо він сказав саме це,
значить, так було ТРЕБА. Кому? Судіть самі: «Левочкин долгое время проводил
линию информационной раскрутки радикалов из Свободы, – щиросердно повідав
політолог для тих, хто ще в танку. – Рейтинг этой партии – это заслуга его и
Савика Шустера, который просто выполнял заказ главы АП. Эта линия
неправильная». Ключовою тут є остання фраза. Вона означає (як і сам факт
озвучування цієї тези паном Погребинським), що, зрозумівши хибність і
нежиттєздатність технології, певні центри впливу в оточенні президента
перестали розглядати Тягнибока як спаринг-партнера Віктора Федоровича та
вирішили відсунути його на задній план. Тому й санкціонувала великий злив по
всіх фронтах. Це, як бачимо, було не важко.
***
Швидше за все, тепер Свободу чекає поступова маргіналізація, падіння
рейтингів і повільне, але невідворотне відкочування на політичні задвірки. На
наступних парламентських виборах (про президентські вже мовчимо, тут без
варіантів) вона, ймовірно, бар’єр подолає, але не більше того. Як у самостійної
політичної сили (позбавленої будь-якого донорства, у тому числі інформаційного)
серйозного майбутнього у неї немає. Тому що, перепрошую, немає самої сили. І
надто вже багато слабких місць і виразок, які підривають партію зсередини
(згадаємо групові виходи із Свободи цілих регіональних осередків). Та що далеко
ходити, одна Фаріон чого варта.
…А комуністи все-таки свині. Наїхали на жінку замість спасибі сказати…
Аліса
Кречет
Немає коментарів:
Дописати коментар