Вправні
водії часто використовують нейтралку. Особливо на спусках і на великій
швидкості – задля економії пального.
Коли вмикаєш
нейтралку – машина поводить себе цілком по-іншому. Максимально природно, у
злагоді з усіма законами фізики, інерції, гравітації та прискорень.
Сьогоднішній
Майдан – на нейтралці. Він, досягнувши очевидного піку, без застосування жодних
зусиль мчить по інерції. Донизу. Головне питання: чи вистачить інертного
розгону для подолання найнижчої точки і такого ж стрімкого повернення до
максими?
Так, Майдан
став нейтральним. Він уже перестав бути небезпечним для Януковича. З цим треба
змиритися – Майдан не оперує способами усунення межигірської гідри. Їх попросту
немає. Тому з лексикону слід прибрати миле слово "революція". Коли на
Майдані стояв мільйон людей – Тягнибок (згідно з роллю – начебто найрадикальніший
із трійці) несамовитим голосом скандував "Ре-во-лю-ці-я!". А через
півгодини стримував усіх радикалів, натхненних його скандуванням, від справді
революційних дій.
Ці троє панічно бояться революції, тому
що панічно бояться сісти в тюрму. У них на волі – упакований до останнього
шурупа побут, банківські рахунки, бізнеси, активи і рідні люди. І, звісно, мрії
посісти владний трон із такими ненависними їм повноваженнями. Якщо Майдан хоче
революції – він повинен усунути основне гальмо, яким є політики. Тим паче тепер,
коли вони фактично поділили свої ролі напередодні 2015 року (президент Кличко,
прем’єр Яценюк і спікер Тягнибок).
Майдан на нейтралці – це результат
втручання політиків у ту справжню і стрімку політику, яку творили студенти. До
них прийшла опозиція, назвала Євромайдан танцульками і співанками, пообіцяла
учудити щось серйозне і чоловіче. Учудила, мать їхню. Результат: мільйон уже
навряд чи збереться, Майдан почав бути епіцентром дискомфорту та інородним
тілом, а основних фігурантів спротиву поодинці то ріжуть ножами, то товчуть до
невпізнаваності, то арештовують, то дискредитовують відео-компроматами – а в
цей час великі лідери їздять із додатковим джипом персональної охорони. Кажуть,
ганьбити опозицію зараз у моді. Але не ганьбити опозицію – значить змиритися зі
"зливом" енергії мільйонів людей, які на три голови переросли оцих
трьох, разом узятих.
Існування на
нейтралці – це далеко не найгірший варіант. Це така собі передишка перед новим
підйомом. І варто відзначити, що енергетичного заряду вистачить надовго. Поки
Майдан рухається на нейтралці, економлячи пальне для наступних звершень, є час
на обдумування. І тут у мене є декілька меседжів.
1. Влада – це навіть не вчорашній
день, а поза-поза-позавчорашній.Влада – це останні в Європі апологети ресурсної
економіки, які, базуючись на дикому капіталізмі соціалізму, щиро вважають, що
важка, об’ємна промисловість – це фундамент добробуту. Ці
азірови-тиранозаври не розуміють, що передові країни світу дим від фабричних
труб успішно перетворюють у димок від чашки запашної кави (копірайт
проф.Грицака). Уся світова індустрія втікає з центральних країн до
периферійних, тож наявність крупної, важкої, доменної промисловості є ознакою
відсталості. У нашому випадку влада – це сукупність цивілізаційних дебілів і
даунів. Із ними говорити мовою мирного Майдану – беззмістовно і навіть
шкідливо. Вони не розуміють мову цінностей та устремлінь. Із точки зору цих
плотоядних істот, усі студенти в інтелігентних окулярчиках – це ледарі, ботани,
заучки і прочий гуманітарний баласт, який не знає, что такое каторжная работа в
угольных шахтах до седьмого пота. Вони не розуміють, що працювати треба не з
9-ї до 18-ї, а головою.
2. Опозиція – це вчорашній день. Найбільша трагедія Майдану полягає в
тому, що його завтра – це вчора. Наступною владою, освяченою Майданом, прагне
стати вчорашній день. Отже, вибори 2015 року – це боротьба позавчорашнього і
вчорашнього днів. Майдан, ідучи в авангарді творення свого майбутнього,
змушений оглядатися на вчорашніх, які захекалися і гукають підождати. Опозиція
– це презерватив, який прагне убезпечити Майдан від страшної чуми, не
розуміючи, що вона теж є вірусом, лише менш небезпечним. Опозицією треба просто
покористуватися якомога довше. Але в момент зачаття нової країни – зняти,
зав’язати вузликом і викинути в смітник до позавчорашніх. Оскільки висунути
свою якісну альтернативу Майдан наразі не в змозі – треба нещадно дресирувати
вчорашніх і змусити їх пришвидшеними темпами рости. Отже, енергія Майдану має
бути скерована не стільки на безнадійну владу – а на опозицію. У нас обмаль
часу, аби змусити цю трійцю усвідомити себе не бенефіціаром (тобто отримувачем
усіх дивідендів від вдалого проекту), а тупеньким інструментом для задоволення
народних потреб. Ну не всі ж ножі бувають гострими! Інколи мусиш повозитися і з
тупими.
3. Майдан увійшов у фазу виходу з Майдану. Піші прогулянки по периметру барикад –
це дорога в нікуди. Треба категорично визначатися, що далі. До революційного
шляху з захопленням влади не готовий ніхто, та й цей шлях є
сумнівно-легітимним. Жоден із цих трьох ніколи не підпишеться під революцією, у
їхніх мізках відсутній цей алгоритм. А еволюційний шлях є
сумнівно-результативним. Вибори – це єдиний механізм мирної зміни влади. Саме
тому виборів-2015 не буде. Ім’я наступного президента оголосить не
Центрвиборчком, а "Беркут" із тітушками на передньому фланзі. Треба
прямо так і сказати: ідучи на планові вибори, опозиція іде в дупу. І ми разом
із нею. Зараз опозиціонери втягнуті в хуторянську гру на кшталт "а тепер,
курва, ми" (вдруге копірайт проф.Грицака). А тепер, курва, нічого не буде.
Бо взагалі нема сенсу проводити парламентські вибори за змішаною системою і
закритими списками. Щодо президентських – то це будуть фіаскові вибори, де
поразка буде компенсована шістьма нулями кожному.
4. Майдан або почне грати свою гру, або на ньому
наживуться позавчорашні з учорашніми. Тему революційної зміни влади залишу для
роздумів тим, хто напередодні виборів божився вигнати синьо-жопу банду за
Дніпро. Скажу про інше. Моя бабуся, львівська інтелігентка, з красноярських
таборів винесла не вельми інтелігентну істину: з хамом треба по-хамськи. А
може, спробувати ту саму зброю, яку влада застосувала проти Майдану?
Називається вона – ігнор. Бойкот. Повне непідпорядкування режимові. Абсолютне
місцеве самоврядування – включно з законним формуванням органів двовладдя.
Створення виконкомів та громадських органів на противагу державним. Абсолютна
децентралізація. Усе це могло би йти паралельно з другою технологією,
застосованої проти Майдану. А саме – справедливість поодинці. Поки на Майдані
співатиме Modern Talking, майданна рука справедливості буде відновлювати
справедливість. Сподіваюся, мій натяк є достатньо зрозумілим. Уточню лише, що
пропорція справедливості має бути 1:5. Наприклад, одна Тетяна Чорновол = 5
їхніх. Боятися за себе маємо не лише ми.
5. Майдан мусить вийти з нейтралки саме в той
момент, коли інерція спадатиме. Проти нього почато неоголошену війну. Не
буде адекватної відповіді – тоді можна буде колядувати ще років зо п’ять. У
світі є дві революції, які увінчалися повним успіхом і які були винятково
мирні: це науково-технічна та сексуальна (копірайт – Андрій Любка). У нас ні
перша, ні друга. З хамом по-хамськи – це не заклик і не технологія. Це
діалектика буття в умовах, коли втримувати моральну висоту з виродками стає
фізично неможливо. У тиранозаврів трісуться руки тоді, коли вони бачать
радикальну загрозу. Думаю, вони з полегшенням зітхнуть: "Pink Floyd вам у
поміч!". А дзуськи вам!
…До речі, у
Pink Floyd є шедевральна пісня Сomfortably Numb (приблизний переклад –
"комфортне заціпеніння"). Текст – ну просто як про нашу нинішню
ситуацію: "Привіт, є тут хто-небудь? Просто кивни головою, якщо чуєш мене.
Послухай, я можу зняти всі твої болі, поставити тебе на ноги. Зможеш показати,
де тебе болить? Гаразд, маленький укол… Це мусить помогти. Але, можливо, тебе
буде нудити. Але це має спрацювати. Чудово! З цим ти пройдеш крізь ШОУ"…
Прийшла пора
для уколу. Шоу починається.
Остап Дроздов
Немає коментарів:
Дописати коментар