ДЕШЕВИЙ СИР В РОСІЙСЬКІЙ МИШОЛОВЦІ

Нещодавні пропозиції російської влади про зниження ціни на газ понад як в 2,5 рази, а точніше до 160 доларів за 1000 куб. м , на відміну від Миколи Яновича, для мене не стали несподіванкою. Не стали, бо в своїх статтях на газову тему, починаючи з минулого року, я писав про те, як Україні змусити російську владу це зробити.

Впевнений, що її урядовці з моїми пропозиціями нашому уряду в цих статтях добре ознайомились.(«Поради інженера в третьому поколінні прем’єру Азарову для перемовин з прем’єром Путіним», «Знов за рибу гроші», «Нова змова або за крок до Третьої Світової», «Газова війна: шлях до перемоги», «Проффесіоналам» про ціну використаного презерватива», «Час відняти в мавпи гранату» та «Що ховається за парадом «мовних» суверенітетів»)

Зважаючи на очевидну системність роботи російських урядовців, я маю підозру, що вони прочитали не тільки все написане на цю тему мною і моїми товаришами, а й написане іншими аналітиками на вельми важливу для Росії тему. На відміну від них, наші урядовці два з гаком роки «товкли воду в ступі» і скаржились всім і всюди на незговірливих росіян. Востаннє це трапилось за кілька днів до оприлюднення пропозиції російського уряду. Зробив це особисто Микола Янович Азаров в своєму інтерв’ю на українських телеканалах, вкотре заявивши, що відповіддю на незговірливість російських колег стане значне скорочення з наступного року імпорту російського газу. Раніше таким його заявам в Росії не вірили… Чому ж повірили нині? А тому, що протягом нинішнього року чинний уряд, окрім балачок, вжив практичних заходів по забезпеченню країни газом власного видобутку вже через 3…5 років.

Оцінивши ситуацію, російські урядовці прийшли до висновку, що  заяви Азарова та Бойка далеко не безпідставні і змушені були вперше терміново зробити пропозицію на таке довгоочікуване чинною українською владою зниження ціни. Все було б добре, якби за цією терміново зробленою російською пропозицією не стояла жорстка умова про приєднання України до «Таможєнного Союза».

Аналітики давно прийшли до висновку, що Україні від приєднання до цього Союзу окрім матеріальних чергових втрат нічого чекати, бо інтереси України в переважній більшості випадків повністю суперечать інтересам всіх інших його учасників.

Потік товарів всіх інших учасників «Союза», в першу чергу, російських, зможе практично безконтрольно та без мита переміщуватися територією України, що безумовно призведе до втрати значної часини її економічного суверенітету. Однак це ще не все і не саме головне. Головним є те, що приєднання до Митного Союзу назавжди заблокує Україні дорогу спочатку зону вільної торгівлі та безвізовий режим з країнами Євросоюзу і змусить її та її громадян працювати на зростання економіки агресивно налаштованої Росії, яке їй вкрай необхідне для чергового поневолення народів сусідніх країн. Більш детально про це написано в статті «Трохи про російські казки (або про особливості російського менталітету)».

За моєю грубою оцінкою щорічні втрати Державного бюджету України від приєднання її до «Таможєнного Союза» можуть перевищити половину їх нинішніх надходжень від української митниці, тобто 55 млрд. грн., або 7 млрд. дол. плюс 1,65 млрд. дол. недоотриманого ним ПДВ, що в сумі складе 8,65 млрд. дол.  При цьому економія на зниженій ціні російського газу принесе прибутки не державі, а газовим олігархам. При сьогоднішніх обсягах споживання російського газу їх прибуток становитиме 7,155 млрд. дол. Звідси випливає, що від запропонованого Росією зниження ціни на газ держава Україна не матиме нічого крім збитків і, як наслідок, погіршення умов життя її громадян. В останньому також зацікавлена Росія, вважаючи, що це створить умови для зростання потоку робочої сили з України в Росію, в якій вона має нагальну потребу.

Ще одним злом від згоди української влади на вступ до «Таможєнного Союза» в обмін на зниження ціни на російський газ, стане зменшення потреби в видобутку українського енергетичного вугілля. 2 тони вугілля по теплотворній здатності замінюють 1000 куб. російського і коштують в середньму 200 дол., що з врахуванням різниці в вартості його транспортування суттєво дорожче від газу. Наслідком зменшення потреби у вітчизняному вугіллі стане додаткове безробіття у вугільних і без того вже депресивних регіонах.

Додатковим поштовхом для «газової» пропозиції російського уряду стала оприлюднена ЗМІ інформація про наміри їх українських колег виставити на продаж 1200 українських стратегічних підприємств, включаючи майже всі підприємства ВПК, про придбання яких мріяли в Кремлі. Чинний український уряд планує їх продати за 100 млрд. грн.,  що за моєю оцінкою інакше як «халявою» назвати неможливо. Одночасно я не маю будь-яких сумнівів, що ці підприємства в переважній більшості придбає підконтрольний  російській владі великий бізнес. При цьому навіть пересічним громадянам зрозуміло, що придбання Росією таких енерговитратних українських підприємств збиткових при існуючих в Україні високих цінах на російський газ стає безглуздим. Тобто, зниження ціни на газ Росія робить для майбутніх своїх підприємств..

Хочу додатково звернути увагу ще на одну подію в Україні, яка передувала згаданій вище російській пропозиції, на яку практично ніхто не звернув уваги. На минулому тижні один з очільників українського Міністерства оборони оприлюднив на телебаченні інформацію, що нинішнього року на строкову службу до війська буде призвано 15000 з 1,5 млн. тих, хто підлягає призову. Вважаю, що саме ця інформація підштовхнула російських урядовців до термінового оголошення своїх згаданих вище  пропозицій. Саме так, бо в Росії дефіцит кадрів в армії досяг 0,5 млн. Саме його російський уряд має намір покрити за рахунок українських хлопців, як він це традиційно робив майже триста років поспіль.

Підводячи підсумки, вважаю за необхідне констатувати, що нова термінова російська пропозиція, за створених недолугим  чинним українським урядом умов, відрізняється від сиру в мишоловці тільки тим, що роль сиру в цій мишоловці відведена російському газу, сама мишоловка належить Росії, а принизлива роль миші відведена Україні.

Зважаючи на те, що тільки придурку невідомо, що вартість сиру в мишоловці вимірюється життям миші, маємо сподіватися, що очільники нашого «проффесійного» уряду виявляться розумнішими хоча б від миші і відмовляться від пропозиції своїх колег з «братньої» Росії.

Відмовляться, бо ціна їй – смерть української держави.

Леонід Тартасюк, інженер та винахідник

http://lelekanews.blogspot.com/2012/10/blog-post_13.html